3. Поняття світогляду та його історичні форми . Структура світогляду. Світогляд і філософія.

Людина — єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе. Знання в свою чергу може матеріалізуватися, опредметнюватися і як найважливіша складова входить до світогляду. Світогляд — одна з форм свідомості людини. Філософія — це теж світогляд: послідовно раціональний, теоретичний. Оскільки з самою філософією, її ідеями, змістом її положень погоджуються, остільки вона не тільки обґрунтовує себе раціональними аргументами, а й породжує переконання, вірування в неї. Тому окремі філософи дотепно називають її вірознанням.

Проте зв'язок світогляду із знанням не означає їхньої тотожності. Однак світогляд не є лише сукуп­ністю знань про світ, це, швидше, своєрідний синтез видів знань і різно­манітних смислів осягнення світу людиною, проекція особистісних влас­них проблем, інакше кажучи, це не виший процес засвоєння готового знання, а внутрішня робота і самоздобуття. Формується не тільки світогляд, а й особистість з її переконаннями та життєвими установками, а тому світогляд може мати місце лише там, де є "само", тобто самоздобуття, самовиховання, саморозвиток, само­вдосконалення, самоосвіта, самообмеження.

Світогляд - це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, поглядів на сенс і мету життя, які визначають діяльність суб'єкта. Це результат і наслідок виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку, освіти і самоосвіти. Світогляд - форма суспільної самосвідомості людини, духовне резюме індивідів, груп. Це спосіб духовно-практичного освоєння людиною дійсності. Єдність суспільної і індивідуальної свідомості, результат духовного розвитку епохи. Це система поглядів людини несе в собі знання і взаємовідносини людини і світу. Світогляд звести до поглядів про світ неможливо. Центр світогляду не знання а свідомість.

Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія. Зараз виділяють також науковий - грунтується в таких формах: поняття, судження, умовивід, проблема, гіпотеза, концепція, теорія, ідея.

Структура світогляду: ідеї, ідеали, теорії, оцінки, почуття, переконання, вірування.

У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння.

Структура світогляду підрозділяється на рівні:

-світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення – чуттєва сторона

-світорозуміння, світотлумачення, світобачення – раціональна сторона

За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та інди­відуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світо­гляд поділяється на життєво-практичний, тобто здоровий глузд, та те­оретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд — у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обгрунтувань.

Будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об'єднує наявність переконання. Це — ядро світогляду, оскільки саме переконання і з'єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність. Саме тому світогляд — не лише знання й усвідомлен­ня, це ще й світ ідеалів, цілей і сподівань, трансцендентний світ жадано­го буття.

Зв'язок між світоглядом і філософією

Вони не однакові: філософія надає світоглядній свідомості теоретичну форму. Філософія - це теорія світогляду.

У світогляді одне з головних питань – це питання життя, у філософії – це питання буття. Світоглядна свідомість вбудована в життєвий процес і виражає свою позицію в регулюванні життя, а філософія думає суттєвостями, проблемами.

Світоглядна свідомість вирішує – тут і зараз, філософія – запитує. Світоглядна свідомість стає переконаннями, а філософія – є переконання, знання.

Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку сві­домості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л. Леві-Брюль.

Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відок­ремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — то­тема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились над­звичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає го­ловне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння істо­ричного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але на­справді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок — панування циклічної моделі історичного часу.

По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неми­нуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усьо­го сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засоба­ми. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філо­софії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, гарний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо).

У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія по­стулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до об­грунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є кри­терієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії. Другою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та надприрод­ний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві. В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Але в тому й полягає особливість і при­вабливість релігійного світогляду, що в ньому ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона переживається і підживлює віру.

Якщо для міфа головним є обгрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії — досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

Філософський світогляд. Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є осо­ба. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхо­ві. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими об­разами, філософія — абстрактними поняттями. І нареш­ті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соці­ального контролю. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою осо­би, вона ґрунтується на засадах свободи.