1. Морфолого-культуральні ознаки

Proteus mirabilis - вид грамнегативних, неспороутворючих факультативно-анаеробних бактерій, здатних до руху за допомогою перитрихально розміщених джгутиків (рис. 1).

Рід Proteus в даний час складається з п'яти видів (P.mirabilis, Р.penneri , Р.vulgaris, Р.myxofaciens і Р.hauseri) і має три неназваних (Proteus genomospecies 4 ,5 і 6).

Рис. 1.1. Електронна мікрофотографія Proteus mirabilis

Рід спочатку мав два види: Р.mirabilis і Р.vulgaris, і був вперше описаний в 1885 році Хаузером (табл.1). Він зазначив характерне роїння організмів і розділив штами в цих двох видах залежно від швидкості розрідження ними желатину: Р.vulgaris розріджує желатин швидко, а P.mirabilis робить це повільніше. Хаузер також описав " Proteus zenkeri ", який ані роїться, ані розріджує желатин, але цей вид був скасований через 7 років.

Таблиця 1. Основні дослідження з систематики роду Proteus

Дата	Автор	Подія
1885	Хаузер	Описав рід Proteus та види P. mirabilis, P. vulgaris, P. zenkeri
1919	Веннер , Ретгер	Розділили види P. mirabilis, P. vulgaris на основі ферментативних властивостей
1966	Козенц та Подгвайт	Описали P.myxofaciens
1978	Бреннер	Визначив біогрупи P.vulgaris
1982	Хікман	Описав P. penneri; створив дві додаткові біогрупи з P.vulgaris

У 1894 році Теобальд Сміт дослідив ферментативні характеристики двох видів , використовуючи глюкозу, сахарозу і лактозу. Через рік, Хаузер продемонстрував дослідження про незвичайно малу кількість газу, одержаного з глюкози Р.vulgaris в порівнянні з іншими, відомими до того кишковими мікроорганізмами.

У 1919 році Г. Веннер і Б. Ретгер в Коннектикуті вивчали біохімічні характеристики великої групи штамів роду Proteus. Відповідно з відкриттями Хаузера 1885 року, їх штами також роїлися і розріджували желатин. Всі ці штами також виділяли сірководень і не мали ферментів для розщеплення лактози. Здатність ферментувати глюкозу, сахарозу, мальтозу і далі служила засобом розділяти штами на дві групи, як це було зроблено Хаузером. Р.vulgaris ферментує глюкозу, сахарозу і мальтозу легко, коли P.mirabilis зброджує глюкозу і сахарозу повільно і не зброджує мальтозу зовсім.

У 1966, В.Козенц і Ф.Подгвайт описали новий вид , Proteus myxofaciens, що був виділений з личинок непарного шовкопряда [3].

Proteus може відображати дві різні морфологічні і фізіологічні форми; одна відома як клітина-плавець,а інша як членистонога клітина. В водній суспензії P.mirabilis знаходиться в стані клітини-плавця. Це невелика паличкоподібна клітина 1-2 мкм в довжину. Вона містить від 8 до 10 джгутиків, які допомагають їй у плавальній моториці. При контакті з поверхнею, Proteus mirabilis переходить у стан членистоногої клітини, де клітина значно збільшує довжину з утворенням довгих джгутикових ниток від 20 до 80 мкм в довжину. Ці клітини шикуються паралельно, утворюючи плоти, які здатні швидко переміщуватися по поверхні в масовому порядку. На твердих поверхнях, таких як агарова поверхня, вони утворюють концентричні кільця зростання. Ця картина викликана скоординованим роїнням бактерій. Як і інші грамнегативні бактерії, Proteus mirabilis має цитоплазматичну зовнішню мембрану. Крім того, зовнішня оболонка містить ліпідний бішар, ліпопротеїни, полісахариди, ліпополісахариди та інші компоненти мембрани, що визначають його вірулентність [4].

Рис.1.2. Proteus mirabilis 24 годинна культура на кров’яному агарі (формування частин його концентричничних кілець)

Явище роїння є особливістю Proteus mirabilis, як і деяких інших бактерій роду Proteus, якому сприяє перитрихіальне розташування джгутиків, яке є швидким і скоординованим переміщенням бактеріальної популяції на твердих або напівтвердих поверхнях. Ця здатність допомагає їм у здобуванні їжі, розмноженні і рості. Це також допомагає бактерії у вираженні своїх факторів вірулентності і вторгнення в уротеліальні клітини господарів. Уротелій (перехідний епітелій) покриває шляхи сечостатевого виділення. Вистилає ниркові миски, сечоводи, сечовий міхур і проксимальну частину уретри. Залежно від локалізації має товщину в 5-8 шарів клітин. При хронічному запаленні і пухлинному рості він здатний до плоскоклітинної або залозистої метаплазії [5].