1. Сутність адміністративного примусу, його відмінність від інших видів державного примусу

Обов'язковою і невід'ємною складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу, що належить до найжорсткіших засобів впливу. Авторитарність цього методу незаперечна, проте, нині немає жодної держави, яка б не використовувала його як найнеобхідніший засіб управління своїми справами.

Державний примус у демократичній країні характеризується тим, що цей метод здійснення державної влади є допоміжним, застосовується на основі переконання і лише після переконання. Це означає, по-перше, що примус завжди базується на використанні різноманітних заходів виховання, роз'яснення і стимулювання. По-друге, він використовується лише тоді, коли виявляються неефективними відповідні засоби переконання. По-третє, переконання і примус використовуються, як правило, комплексно [1, с. 265-274].

Державний примус застосовується до порівняно незначної кількості осіб — тих, які вчинили правопорушення. Державний примус може застосовуватися від імені всього суспільства до будь-яких осіб, що перебувають на території держави, а також включає заходи, які не можуть використовувати інші соціальні суб'єкти. Такі заходи є саме примусовими, тобто вони реалізуються незалежно від волі та бажання порушників. Так, у сучасній правовій державі діяльність щодо застосування примусу має бути чітко і повно врегульована правом, ґрунтуватися на неухильному додержанні його приписів.

Державний примус і його складову — примус адміністративний — розглядають як невід'ємну складову здійснення державної влади, як її метод. З іншого боку, цей примус є наслідком певної поведінки різних соціальних суб'єктів, яка відхиляється від вимог правових норм, становить загрозу відносинам, що цими нормами регулюються і охороняються, і застосовується з метою усунення такої поведінки. Поряд із цим існують випадки, коли загроза суспільним відносинам виникає об'єктивно (внаслідок дії сил природи), проте необхідність її усунення не менш актуальна.

Таким чином, державний примус — це застосування до певних осіб спеціальних заходів впливу з метою спонукати, змусити їх виконувати вимоги правових норм. Важливою функцією державного примусу є правоохоронна, яка полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень.

Відмінності, що існують між галузевими нормами і ступенем суспільної небезпеки галузевих деліктів, зумовили розбіжності в характері й особливостях державних примусових заходів залежно від певної правової галузі. Внаслідок зазначених обставин види державного примусу прийнято розрізняти згідно з існуючими правовими галузями.

На цих підставах виділяють: кримінальний, адміністративний, цивільно-правовий, дисциплінарний примуси. Кожен вид примусу має специфічні особливості, що визначають його сутність і особливості, відносну самостійність у системі державного примусу.

Серед видів державного примусу адміністративний примус виділяється високою мобільністю і здатністю адаптуватися до сучасних умов і потреб держави. В нормах адміністративного законодавства закріплено широке коло заходів примусового впливу. Цей вид примусу охороняє не тільки адміністративно-правові норми, а й норми земельного, цивільного, трудового та інших галузей права.

Досить широка увага в юридичній літературі приділена питанню правової природи та ознак адміністративного примусу. Проте, сьогодні немає єдиного визначення поняття «адміністративний примус» ні в адміністративному праві України (на доктринальному рівні), ні в діючому законодавстві. В силу різних поглядів на деякі ознаки адміністративного примусу, у вчених-адміністративістів була відсутня єдність думок з цього приводу. Незважаючи на це, на сучасному етапі розвитку адміністративно-правової науки виявляється тенденція до майже одноманітного сприйняття сутності та особливостей адміністративного примусу.

Як вже зазначалося, адміністративний примус є одним з видів державного примусу. Серед його заходів є суто адміністративні, що не мають аналогів серед інших видів державного впливу. Це, наприклад, сплатне вилучення предмета, що був засобом чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; зобов'язання публічно попросити вибачення у потерпілого; запровадження комендантської години тощо.

Є й такі заходи, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінального чи цивільно-правового примусу. Наприклад, штраф, що кримінальним і адміністративним законодавством визначається як грошове стягнення, а цивільним — як вид забезпечення виконання зобов'язань. Проте у зазначених видів грошового штрафу відмінні як правова природа, так і юридичні умови й наслідки їх застосування. Тому кожний з видів штрафів наділяється додатковою характеристикою, що дає змогу безпомилково розрізняти кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові штрафи.

Як і державному примусу, адміністративному примусу притаманні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об'єднаннями засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей. Однак, поряд з цим адміністративно-правовий примус має відмінні ознаки, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу серед інших державних примусових заходів:

1) заходи адміністративного примусу застосовуються, як правило, органами виконавчої влади та їх посадовими особами без звернення до суду. Ця функція органів державного управління та їх посадових осіб фіксується у від- повідних адміністративно-правових нормах. Лише в окремих випадках їх застосування покладається на суди і представників окремих об'єднань громадян, наділених деякими державно-владними повноваженнями (членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, різних громадських інспекторів тощо). Згідно зі ст. 218 - 244 КУпАП, для адміністративного примусу характерна множинність органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування [2];

2) заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися як до фізичних, так і до юридичних осіб. До юридичних осіб, зокрема, можуть застосовуватися такі заходи, як тимчасовий розпуск, обмеження або заборона діяльності в цілому або проведення окремих робіт, штрафи і т.п. [3, c. 58];

3) застосування адміністративно-примусових заходів може бути персоніфікованим (зверненим до конкретних суб'єктів) і зверненим до певної групи осіб без їх персоніфікації (до жителів селища, до неповнолітніх осіб і т.п.);

4) заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися як до правопорушників або осіб, від яких можна очікувати вчинення правопорушення, так і до осіб, що належать до категорії законослухняних, тобто не здійснюють і не збираються здійснювати будь-яких правопорушень. У другому випадку застосування примусових заходів обумовлено виникненням різних надзвичайних ситуацій (стихійних лих, епідемій, аварій, катастроф тощо);

5) на відміну від кримінально-правового примусу, яке є рівнозначним кримінальної відповідальності, адміністративний примус за своїм змістом ширше адміністративної відповідальності; адміністративний примус включає в себе, окрім заходів адміністративної відповідальності, заходи адміністративного попередження і заходи адміністративного припинення;

6) підстави, порядок і умови застосування заходів адміністративного примусу встановлюються і регулюються нормами адміністративного права, які містяться в різних нормативних документах: законах, положеннях, правилах, інструкціях і т.д. (КУпАП [2], Митний кодекс України [4], Закони України (далі ЗУ) «Про міліцію» [5], «Про правовий режим надзвичайного стану» [6] і т.д.);

7) адміністративний примус застосовується щодо організацій, посадових осіб і громадян, які безпосередньо не підпорядковані органам і посадовим особам, що застосовують вплив; тобто адміністративний примус не пов'язаний із службовою підпорядкованістю, не може здійснюватися всередині тієї або іншої системи управління;

8) метою застосування заходів адміністративного примусу є: запобігання різних антигромадських проявів, недопущення виникнення певної протиправної ситуації (попереджувальні заходи); зупинення розпочатого або вже вчиненого протиправного діяння та забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (запобіжні заходи); покарання осіб, які вчинили правопорушення (заходи відповідальності) [7, c. 608];

9) всі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов'язко- вий, державно-владний характер, тобто незалежно від волі й бажання суб'єкта, до якого застосовується, іноді з можливістю використання задля його реалізації інших примусових заходів;

10) адміністративний примус реалізується за допомогою заходів психічного, фізичного, матеріального або іншого визначеного законом впливу на свідомість і поведінку громадян, а також організаційного впливу на юридичних осіб.

Отже, можна зробити висновок, що адміністративний примус є одним з основних методів державного управління, який полягає у застосуванні уповноваженими на те органами виконавчої влади та іншими компетентними органами(посадовими особами) у передбачених законодавством випадках комплексу примусовий заходів морального, матеріального та фізичного впливу на волю і поведінку учасників управлінських відносин. Зовнішніми формами прояву адміністративно-правового примусу виступають його заходи, які спрямовані на попередження або припинення адміністративних правопорушень, а також на притягнення до адміністративної відповідальності правопорушників.