Економічно активне та неактивне населення
Економічно активне населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати. Зайняті економічною діяльністю – це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого дня, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному підприємстві), безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які пропрацювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота. Безробітні у визначенні МОП – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють. Економічно неактивне населення за методикою МОП — це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, тобто – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать: - учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах; - особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах; - особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю; - особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами; - особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати; - інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.
Трудові ресурси працездатне населення в працездатному віці - непрацюючі інваліди 1 і 2 гр. та особи, які одерж.пенсію на пільг.умов + працюючі підлітки + працюючі пенсіонери |
Населення, що не належить до трудових ресурсів (діти, підлітки до 16 років, непрацюючі пенсіонери , в т.ч. пільгові чол..-50-59 р., ж. – 50-54 р., інваліди ) |
Трудовий потенціал
Трудовий потенціал – це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей економічно активного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин.
Узагальнюючими показниками трудового потенціалу виступають:
здоров’я населення, яке проявляється у середній тривалості життя, частці інвалідів, смертності за окремими віковими групами, розміром та часткою витрат на охорону здоров’я;
моральність суспільства характеризується відношенням суспільства до соціально незахищених верств населення, релігійністю, показниками соціальної напруги, злочинністю;
творчий потенціал населення проявляється в темпах науково-технічного прогресу, доходами від авторських прав, кількістю патентів та міжнародних премій;
організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю законодавства, стабільністю політичної ситуації;
рівень освіти характеризується середньою кількістю років навчання в розрахунку на одну людину, доступністю різних рівнів освіти, питомою вагою осіб з вищою освітою, часткою витрат на освіту в державному бюджеті;
ресурси робочого часу оцінюються кількістю працездатного населення, кількістю і часткою зайнятих, рівнем безробіття, кількістю відпрацьованих людино-днів за рік.
Людський капітал — найцінніший ресурс, котрий використовується у будь-якому виді економічної діяльності. Він єдиний з-поміж усіх інших видів ресурсів має здатність оновлюватися, вдосконалюватися, еволюціонувати. У складі цього ресурсу, на думку В. Куценко, розглядають "сукупність знань, здібностей і кваліфікацій, що забезпечує провідну функцію засобів виробництва і предметів тривалого користування".
У теоретичному аспекті поняття "людський капітал" розрізняють за трьома рівнями:
— па особистісному рівні людським капіталом називаються знання та навички, які людина здобула завдяки освіті, професійній підготовці, практичному досвіду (використовуючи при цьому свої природні здібності) та згідно з якими вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить доходи, і ми називаємо його особистим, або приватним, людським капіталом;
— на мікроекономічному рівні людський капітал — це сукупна кваліфікація та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у галузі ефективної організації праці й розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим і комерційним капіталом підприємства, позаяк прибуток залежить від ефективного використання всіх видів капіталу;
— на макроекономічному рівні людський капітал передбачає накопичені вкладення у такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаштування, оздоровлення тощо, є суттєвою частиною національного багатства країни, і ми називаємо його національним людським капіталом. Цей рівень охоплює людський капітал усіх підприємств та громадян держави, як і національне багатство поєднує багатство всіх громадян і всіх юридичних осіб.
Соціальні відносини - це відносини між різними соціальними групами та окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспільне становище, спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот. Такі відносини нерозривно пов'язані з трудовими відносинами й обумовлені ними. Наприклад, у трудову організацію працівники вживаються, адаптуються в силу об'єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини незалежно від того, хто буде працювати поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Однак потім кожен працівник по-своєму виявляє себе у взаєминах один з одним, з керівником, у ставленні до праці, до порядку розподілу робіт і т. д. Отже, на основі об'єктивних відносин починають складатися відносини соціально-психологічні, що характеризуються певним емоційним настроєм, характером спілкування людей і взаємин у трудовій організації, атмосферою в ній.
Соціально-трудові відносини - це взаємодія та взаємозалежність суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.
Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах: як фактичні соціально-трудові відносини і як соціально-трудові правовідносини. Фактичні соціально-трудові відносини діють на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, тобто передбачають взаємодію суб'єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, які виникають у соціально-трудовій сфері. Соціально-трудові правовідносини являють собою проекцію фактичних соціально-трудових відносин на законодавчому і нормативному рівні.
За рівнями регулювання соціально-трудові відносини можна розподілити на [4;5]: Національний (макроекономічний): а) державне регулювання – через акти законодавства; б) договірне регулювання – через Генеральну угоду і рішення органів соціального партнерства. Галузевий: а) державне регулювання – через акти центральних органів виконавчої влади; б) договірне регулювання – через галузеві колективні угоди і рішення галузевих органів соціального партнерства. Територіальний (регіональний): а) державно-комунальне регулювання – через рішення органів виконавчої влади й місцевого самоврядування; б) договірне регулювання – через регіональні угоди і рішення територіальних органів соціального партнерства. Виробничий (мікроекономічний): а) адміністративне регулювання – через рішення власників і уповноважених ними органів; б) договірне регулювання – через колективний договір, консультації, переговори, індивідуальний трудовий договір.
Соціально-трудові відносини функціонують на чотирьох рівнях:
— індивідуальний (працівник — роботодавець, працівник — працівник, роботодавець — роботодавець);
— мікроекономічний (рівень підприємства), відносини на якому можуть мати як індивідуальний (працівник — роботодавець, працівник — працівник), так і комбінований характер (об'єднання працівників — роботодавець);
— мезоекономічний рівень включає рівень окремих адміністративних територій і галузей. На цьому рівні соціально-трудові відносини мають переважно груповий характер (об'єднання працівників, об'єднання роботодавців), однак можливі й відносини комбінованого характеру (наприклад, окремий працівник або роботодавець — органи місцевої влади);
— макроекономічний (національний) рівень, на якому, крім держави (її представляє уряд), діють багато об'єднань найманих працівників і роботодавців. На цьому рівні можливі відносини комбінованого характеру (окремий працівник або роботодавець, органи центральної влади). Ці відносини виникають тоді, коли певна проблема не вирішується на нижчих рівнях.