Соловьев. В.С. «Философские начал цельного знания»

Незаконченная работа В. Соловьева «Философские начала цельного знания» является первым наброском создания обширной философской системы. Философ сам считал эту работу одной из значительных.

Понятие развития с начала ХХ ст. вошло не только в науку, но и в обиходное мышление. Это не значит, однако, чтобы логическое содержание этой идеи стало вполне ясным для общего сознания. Прежде всего развитие предполагает один определенный субъект, о котором говорится, что он развивается. Субъектом развития не может быть безусловно простая и единичная субстанция; безусловная простота исключает возможность какого бы то ни было изменения, а следственно, и развития. Подлежать развитию не может и механический агрегат элементов или частей, им может быть только единое существо, содержащее в себе множественность элементов, внутренне между собою созданных, т.е. живой организм. Но не всякие изменения в организме образуют его развитие. Материал развития и побуждающее начало может действовать лишь сообразно с собственной природой организма, так что способ и содержание развития определяются изнутри самим развивающимся существом. Ряд изменений без известной исходной точки и продолжающийся без конца, не имея никакой определенной цели, не есть развитие. Определив закон развития мы определим его цель. Все определяющие начала и составные элементы развития должны находиться уже в первоначальном состоянии организма – в его зародыше. Развитие должно состоять собственно в выделении или обособлении образующих форм и элементов ввиду их нового , уже вполне органичного соединения. Если, в самом деле, в развитие не должны привходить из вне новые составные формы и элементы, то оно, очевидно, может состоять только в изменении состояния или расположения уже существующих элементов. В организме каждый член его имеет необходимое свое развитие или особенность, а вследствие этого простое равновесие необходимо приводит к такому состоянию, в котором каждый элемент уравновешивает все остальные не как одна единица против других единиц, ей равных, а сообразно своему внутреннему характеру и значению. В организме человеческом мозг или сердце имеют значение не как равные всем другим члены, а , сообразно своему особенному назначению, играют роль главных органов, которым должны служить все другие для сохранения целости всего организма, а следсвенно, и самих себя. Таким образом получается не механическое равновесие, а внутреннее органическое единство.

Три общие необходимые момента всякого развития:

• Известное первичное состояние, от которого он зачинается;

• Другое известное состояние, которое есть его целью;

• Ряд промежуточных состояний, как переход или посредство.

25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.

Серед київських інтелектуалів, що об'єднались у Кирило-Мефодіївському і товаристві. Особливе місце посідав Т.Шевченко. Шевченко надзвичайно обдарована людина з дитинства, він протягом всього життя вчився. Його твори засвідчують високий рівень його духовних потреб, визначеність мистецьких уподобань і цілком певну ідейну спрямованість.

Розглядаючи творчість Шевченко не можна не звернути увагу на розмаїття, суперечливість тлумачень і оцінок. Одні говорили, що він войовничий матеріаліст, інтернаціоналіст, який шанував російських революціонерів-демократів, закликав народ до революції, що він атеїст. Протилежні оцінки: що він націоналіст, різко настроєний проти Москви і джерелом його натхнення була Біблія. Як говорив Дрогоманов, що всі хто брався писати про поета думали про себе і повертали Шевченко, як їм було потрібно. Як сказав Маланюк, що цитатами з Шевченка як цитатами з Біблії можна доводити все. Постать Т.Г.Шевченка заангажована заполітизованістю та заідеологізованістю. Т.Г.Шевченко не лише геніальний український поет, художник, фундатор української мови та літератури, а й геніальний мислитель і пророк української нації.

Він як інтелектуал стояв на рівні своєї епохи і був філософськи-освіченою людиною. Ми зустрічаємо в його творах весь філософський категоріальний інструментарій: матерія, всесвіт тощо. Поезія Шевченка - символічно-образна, буквально не тлумачиться. Він насичував образи, твори філософськими ідеями. Буття людини у всіх її вимірах – центральна проблема творчості Т.Г.Шевченка. Він наповнює свої образи ідеями віри, надії, любові, добра, зла тощо.

Шевченко не революціонер, скоріше бунтар проти несправедливості, в нього немає революційного перетворення світу, а тільки мрії про сім'ю, про світ, в якому всі будуть рівні. Його царство мрії - є царством творчого людського духу. Він скоріше утопіст. У цих мріях що ж то атеїзму, то Шевченко - віруючий християнин, для якого Біблія - книга істини, але він проти церковних догм і канонів. В Біблії Шукав "проповіді суду божого над неправедними".

Філософія - глибоко індивідуальна, особиста, грунтується на національній ідеї українського народу, його ментальності. У цій філософії - щира, беззахисна душа мислителя, розум, інтелект, що простежує людське життя: і в долі сестри-кріпачки, і в долі цілих народів. Філософія Шевченка творила диво, народ упізнав свою душу, прочитав свою історію , зазирнув у світле майбутнє, пробуджується людська гідність з силою протесту і бунтарства. Повстанець-гайдамака, запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм правди та честі. Гнів на різних утискувачів, прийшлих і доморощених.

Сила його творчості в тому, що він зумів серед тиші, страху, ненависті, підозри посіяти надію - це оспівування свободи. Безстрашних співців свободи народжують найпохмуріші часи. Уславлення свободи - передумова людського добробуту і щастя. Людина цілком не змириться з рабством, не визнає за норму існування. Поезія Шевченка зобов'язана фольклору: життя, символіка, буйна уява народної міфології, надбання світової культури.

Т.Г.Шевченко відкрив Україну для українців і усього світу. Він розглядав Україну не тільки як об’єкт історії, а й як суб’єкт історичного розвитку і відстоював право українців боротися за волю та незалежність. Він був демократ-республіканець за своїми поглядами. Кожен народ має право мати свою республіку, культуру, мову, мистецтво. Т.Г.Шевченко критикував феодально-кріпосницький лад, царизм, і в цьому плані він виступав як революціонер. Його Кобзар, виняткова роль у згуртуванні укр. народу, великий художник, могутній інтелект і розум. За це його називають пророком щасливого майбутнього України. Він відобразив глибинні пласти українського менталітету, як позитивні, так і негативні сторони:

1. Позитивні риси – працелюбність, волелюбність, патріотизм, щирість, щедрість, м’якість, краса людини і природи тощо;

2. Негативні риси – егоїзм, індивідуалізм, окремішність, пасивність до суспільних проблем, сварливість.

У розвитку національної самосвідомості народу і кожного українця зокрема творчість Т.Г.Шевченка відіграла значну роль.