Місце Луганської області в економіці України

Потужний виробничий потенціал області, її прикордонне розміщення сприяло розвиткові найрізноманітніших форм зовнішньоекономічної діяльності. З кожним роком відбувається зростання експорту з області. Так, якщо в 1999 р. він становив 508,3 млн. дол. США, то в 2000 — 680,7 або 4,6% від загальнодержавного рівня. Це свідчить про те, що економіка регіону в основному працює на ринок України.

Головну вартість експорту Луганщини складає продукція металургії, хімії та нафтохімії, машинобудування. На жаль, область постійно має від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі, що пов'язане із значними обсягами ввезення сирої нафти, природного газу та інших сировинних матеріалів. Основним зовнішньоекономічним партнером області традиційно залишається Росія. У 2000 р. Луганщина отримала 28,3 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій, 70% з яких направлено в спільні підприємства. Інвестиції з області в інші країни світу більше як у 10 разів менші і переважно направлялися також у спільні підприємства.

Мал. 2. Роль Луганської області у промисловості Укрїни

Найбільші обсяги експортних постачань здійснюються в Туреччину – 481,4 млн. дол. США, від загального обсягу експорту області, Італію – 153,9 млн. дол. США, Німеччину – 45,9 млн. дол. США, Кіпр – 56,1 млн. дол. США.

Основні статті експорту містять у собі: чорні метали (питома вага в експорті 16%), електроферосплави (2,8%), вугілля (1,9%), машини механічні і механічне обладнання (1,9%), вторинний алюміній (3,4%), продукти нафтопереробки (23,5%), продукція азотної промисловості (9%, у тому числі добрива), будівельне і технічне скло (1,2%), одяг текстильний (3%), пластмаси і вироби з них (2%), інструменти (29,5%), запасні частини до залізничного транспорту та шляхове обладнання (2,1%), а також деякі види продукції агропромислового комплексу (олія, молоко і яйця), кондитерські вироби.

Демографічні та соціально-економічні характеристики населення Луганської області

На 5 грудня 2001 року у 37 містах, 109 селищах міського типу і 792 сільських населених пунктах Луганської області за попередніми даними Всеукраїнського перепису населення мешкало 2546 тис. осіб, або 5,3 відсотків від загальної чисельності населення України.

Щільність населення складає в області 95,4 особи (в Україні – 80,2). За кількістю населення серед регіонів України Луганщина посідає 6 місце після Донецької, Дніпропетровської, Харківської, Львівської областей та м. Києва

Складна соціально-демографічна та вікова структура, скорочення темпів народжуваності призвели до природного скорочення населення в області.

Соціально-економічні умови, несприятливі економічні обставини, важкі виробничі умови праці, недостатній рівень медичного забезпечення, міграційні процеси призвели до скорочення населення за останні 15 років на 283 тис осіб або 10,0 відсотків. Рівень народжуваності не забезпечує простого відтворення населення. На протязі останнього десятиріччя зберігається природне скорочення населення в Луганській області за рахунок перевищення кількості померлих над кількістю народжених.

Найвищий рівень смертності та темпи зростання цього показника (вище середнього значення) відзначається у містах та районах, де активно відбуваються шахтоліквідіційні процеси.

	1998р.	1999р.	2000р.	Темпи зростання у 2000р. у порівнянні з 1998р.
1	2	3	4	6
Середньообласний рівень	15,5	16,6	17,5	2,0
Міста Брянка	17,6	18,3	20,5	2,9
Кіровськ	16,2	17,5	19,0	2,8
Лисичанськ	16,4	17,1	17,9	1,5
Красний Луч	15,7	17,5	18,5	2,8
Первомайськ	17,1	17,9	19,2	2,1
Ровеньки	16,5	17,8	17,1	0,6
Свердловськ	15,3	17,2	18,0	2,7
Стаханов	16,5	17,4	18,9	2,4
Райони Антрацитівський	18,9	22,3	22,3	3,4
Краснодонський	17,9	18,3	18,9	1,0
Лутугинський	17,5	18,2	19,0	1,5
Перевальський	17,7	19,6	21,4	3,7
Попаснянський	20,2	23,1	23,1	2,9
Слов'яносербський	18,2	19,0	22,2	4,0

Мал. 3. Статистичні дані щодо смертності у Луганській області

За рахунок скорочення питомої ваги дітей та молоді віком до 16 років та зростання числа осіб, старших працездатного віку, відбуваються структурні зрушення вікового складу населення, що призводить до збільшення економічного навантаження на осіб працездатного віку, до поглиблення процесу старіння трудових ресурсів та зубожіння населення.

За даними Держкомстату України, у Луганській області у 2001р. питома вага домогосподарств з дітьми до 18 років складала 39,1%. Із загальної чисельності дітей цього віку 44,7% припадає на вік від 7 до 13 років, 45,6% - від 14 до 17 років.

Середній розмір домогосподарств (за чисельністю людей в них) складає 2,53 особи. За цим показником рівними з Луганською областю є: Дніпропетровська (2,52 особи), Донецька (2,52 особи), Чернігівська (2,50 особи) та Полтавська області (2,56 особи), м.Севастополь (2,51 особи). В Україні середній розмір домогосподарств складає 2,71 особи. Максимальне значення цього показника – у Тернопольскій області (3,3 особи).

Всього у Луганській області 60,0% домогосподарств не мають дітей, з них 36,0% - домогосподарства з однією особою переважно непрацездатного віку (71,3%).

За питомою вагою домашніх господарств з однією особою непрацездатного віку Луганська область посідає п`яте місце. За часткою домашніх господарств, де працює лише одна особа, Луганська область "лідирує" поряд з Закарпатською областю (61,1% та 62,0% відповідно).

Така тенденція непокоїть тому, що до 2005 та 2010р.р., коли на пенсію вийдуть особи, що народилися за післявоєнні часи, зокрема 1945 – 1950р.р., область стане пенсійним регіоном з низьким трудовим потенціалом. Вже зараз чисельність працюючих у розрахунку на 1 домогосподарство складає 0,8 осіб (Таблиця 2.2).

Частка домогосподарств з дітьми та непрацюючими пенсіонерами складає 3,3% (максимальне значення цього показника у Миколаївській області – 5,5%, мінімальне у Полтавській – 0,5%; в Україні ций показник складає – 2,1%).

Коефіцієнт економічного навантаження на одного працюючого члена домашнього господарства дещо перевищують значення цих самих показників в Україні (відповідно на 1,2% та в 1,3 рази), але менше максимальних значень, досягнутих у Миколаївській (15,5%) та Закарпатській (3,7%) областях.

Такі родини (домашні господарства) слід розглядати як групи підвищеного ризику бідності не тільки через наявність дітей, які природньо є утриманцями, але й наявність утриманців працездатного віку (фактично безробітних), низькі доходи працюючих і рівень пенсій.