2. . Система зобов’язального права

Система зобов’язань – органічна складова частина системи цивільного права взагалі. Вона одночасно складова системи приватного права. Отже системні зв’язки більших системних утворень впливають на систему зобов’язального права в цілому і на його окремі складові, зокрема зобов’язальне право. До того всяка систематизація суспільних явищ, у тім числі й правових, є певною мірою умовною.

Система чи ще як інколи вказують структура зобов’язального права зумовлена його завданням (врегулювати майнові відносини у нормальному (непорушеному) та в порушеному станах, різноманітністю майнових відносин, особливістю зазначених в попередній лекції видів зобов’язань, що надає самостійності окремих інститутів зобов’язального права.

В науці цивільного права систематизація зобов’язань як і інших підгалузей цивільного права та теоретичне та практичне значення. Тому розбивка зобов’язань та певні групи, інститути та субінститути здійснюється за певними критеріями чи як їх ще називають класифікаційними підставами. Основним з них є об’єктивізація норм зобов’язального права та їх розміщення у кодифікаційних актах законодавства. На практиці така упорядкованість слугує розмежуванню окремих видів зобов’язань, пошуку норм зобов’язального права. За основу систематизації сучасного зобов’язального права ми візьмемо формальну ознаку – розміщення норм зобов’язального права у законодавстві. Ці норми розміщені в книзі п’ятій “ Зобов’язальне право ” ЦКУ (основний цілісний масив), інших кодифікованих актах і поточних законах та підзаконних актах. Так розміщення норм зобов’язального права в ЦК може слугувати підставою для систематизації зобов’язального права як підгалузі цивільного права. З урахуванням норм, що розміщені поза ЦК у інших актах приватного права воно характеризується єдністю загальними підходами та диференціацією на галузевому рівні. Для них є певна специфіка. Так у господарському праві розрізняють внутрішньогосподарські зобов’язання і спеціальні міри їх забезпечення: оперативно-господарські (ст.235 ГКУ) та адміністративно-господарські санкції (глава 27 ГКУ). Все зобов’язальне право традиційно поділяється на два блоки: загальна частина та спеціальна. Власне за таким підходом й побудована книга п’ята.

Загальна частина містить норми, що відносяться до всіх зобов’язань. Зокрема це загальні положення про зобов’язання (поняття та сторони), виконання зобов’язань, забезпечення виконання зобов’язань, припинення зобов’язань, правові наслідки порушення зобов’язань. Усередині цих інститутів загальних положень зобов’язального права є певні субінститути. Так зокрема серед них є й договірні зобов’язання, які побудовані дещо по іншій схемі чим традиційні інститути договірного права. Це стосується договору застави, поруки, банківської гарантії. Власне договори про забезпечення зобов’язань алогічно опинились у загальній частині зобов’язального права.

Спеціальна частина поділяється на два блоки: договірні зобов’язання та не договірні зобов’язання. Новий ЦК вигідно відрізняється від його попередника тим, що в ньому загальні положення про договори виділені із загальних положень про зобов’язання. У свою чергу у договірних зобов’язань є загальні їх інститути (поняття та умови договору, укладення, зміна та припинення договору). Своєрідна спеціальна частина містить окремі види зобов’язань які згруповано за правовим результатом до якого прагнуть сторони, іншими словами за правовою метою: на передачу майна у власність; на передачу майна у користування; з виконання робіт; з надання послуг; позикових, кредитно-розрахункових та інших дій; із розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; із спільної діяльності.