1. Філософська концепція людини — основа наук про людину. Сутність людини.

З античної філософії відома притча жарт про Платона і Діогена, які посперечалися про те, що таке людина? "Людина, - сказав Платон, - це двоноге без пір'я". Годі Діоген общипав півня і представив його па суд аудиторії, як доказ неправильності платонівського визначення. Недарма китайське прислів'я говорить, що суперечку виграє той, хто точніше називає речі своїми іменами. Довелося Платонові робити уточнення: "Людина двоноге без пір’я, що має широкі ноги".

Чи можна взагалі дати однозначне визначення людині? Яка її сутність і природа? Чи є в нескінченно мінливій людині якась незмінна природа? На це питання існує дві протилежні відповіді. Одні філософи і вчені стверджують, що немає не­змінної природи людини, оскільки людина - надзвичайно ак­тивна, динамічна, індивідуальна істота (антропологічний ре­лятивізм). Інші ж стверджують, що в нескінченній розмаїтості (історичній і актуальній) людських істот можна виділити щось стійке, інваріантне.

Під природою людини розуміють стійкі, незмінні риси, за­гальні задатки і властивості, які виражають його особливості як виду (Homo Sapiens - людина розумна). Які ж це риси і властивості? Відповідаючи на це запитання, дамо ряд взаємо­пов’язаних визначень людини, кожне з яких висвічує одну з істотних його властивостей.

1. Людина - це тварина. Кидаючи перший погляд на людину, ми бачимо, що це жива істота, із плоттю і кров'ю. Людина, як біологічна істота, розділяє долю своїх "менших братів": народжується, хворіє, відчуває потребу в їжі, продовжує життя в потомстві, вмирає... Природа мстить людині, коли вона починає забувати про те, що вона біологічна істота. Такі явища, як погіршення генотипу, порушення імунної системи в організмі, епідемія безплідності, гостро порушують питання: чи не рухається людство до вимирання природним шляхом? Людина, як жива істота, може жити тільки в оточенні певної кількості біомаси, включена у біологічні ритми, яким повинна підкорятися в процесі своєї життєдіяльності. Біологічно нове в людині: пряма хода, що дозволяє обдивлятися навколишнє оточення, чіпкі руки з рухливими пальцями, погляд, спрямований вперед, який дозволяє бачити в трьох вимірах і краще орієнтуватися в просторі, складна нервова система і великий мозок, специфічнй механізм голосових зв'язок, будова гортані і губ, що сприяють розвитку мовлення. Однак, біологічні риси і властивості не вичерпують природу людини; є щось таке, що піднімає людину над її твариною природою. Це — свідомість, розум.

2. Людина - розумна тварина (Ноmо Sapiens - людина розумна). Свідомість як здатність людини відбивати світ в ідеальних образах, дозволяє їй вирватися з "полону" фізичних потреб і визначає всі інші істотні ознаки людської природи, ті, що відрізняють його від тварин.

3. Людина - істота, здатна до творчої діяльності. Б.Франклін говорив, що людина є тварина, яка створює знаряддя праці. Творчість тут розуміється в широкому сенсі, як здатність створювати щось принципово нове. Цю властивість К.Маркс, наприклад, називав родовою сутністю людини: "Практичне творення предметного світу, переробка неорганічної природи є самоствердження людини як свідомої - родової істоти, тобто такої істоти, що ставиться до роду як до своєї власної сутності або до самої себе як до родової істоти... Тому саме в переробці предметного світу людина вперше дійсно стверджує себе як родова істота. Це виробництво є його діяльне родове життя". Із творчим характером людської діяльності пов'язаний її естетичний аспект: якщо тварина виробляє під владою безпосередньої фізичної потреби, то людина здатна піднятися над нею, виробляє все і за законами краси. Невичерпне прагнення до краси свідчить про потребу і можливість людини одухотворити навколишній світ.

4. Людина — істота вільна. Воля тут розуміється не в політичному або економічному сенсі, а як здатність творити, створювати, змінювати по своїй волі мир і себе. "Людина – це воля! - стверджує Ж.П.Сартр: Людина засуджена бути вільною. Засуджена тому, що не сама себе створила, і все гаки вільна тому, що один раз кинута у світ, відповідає за все, що робить". Якщо у тварин все або багато чого задано споконвічно генетичною програмою (тому v тваринному світі кожне наступне покоління повторює спосіб життя попереднього), то в людині генетикою задаються тільки здібності, які в більшій або меншій мірі розвиваються все життя. Людська дитина при народженні сама безпомічна істота на світі. Ця безпорадність - плата за свободу подальшого розвитку. Джон Локк стверджував, що людина - це "чиста дошка", на якій вихователь або життя можуть написати все, що захочуть. І.Г Гердер із цього приводу говорив, що людина - це перший „вільновідпущеник” природи. З таким трактуванням волі зв'язана цікава проблема, яка дискутується в антропології: чи є міра, межа розвитку людських здібностей чи людина - безмежна, універсальна істота? Багато сучасних досліджень підтверджують той факт, що нам відома лише дуже мала частина наших здібностей. Поміркуйте над цією проблемою... .Людина народжується лише "кандидатом" у людину. Всі її суттєві якості здобуваються в житті при спілкуванні із собі подібними. З цим пов'язана ще одна грань природи людини.

5. Людина - істота соціальна або, як говорив Арістотель, людина - це "політична" тварина. Процес входження людини із світу природи в світ культури, присвоєння нею своєї родової сутності, засвоєння правил і норм людського гуртожитку називається соціалізацією. З потреби спілкування виростає здатність до мовлення. Із соціалізацією також зв'язана потреба до моральної регуляції.

6. Людина - істота моральна. Якщо в тваринному стаді відносини регулюються біологічними законами (природним шляхом, і цей шлях також заданий у спадкоємній програмі), то в людському співтоваристві окремих індивідуумів з'єднує і дозволяє жити разом моральний закон. Моральна регуляція - великий "винахід" людства, оскільки виконання морального закону засновано не на інстинкті або страху, а на добровільному виконанні морального боргу під контролем внутрішнього судді - совісті. "Я хочу не такого суспільства, -- говорив Ф.М.Достоєвський, - де я не міг би робити зла, а саме такого, щоб я міг робити всяке зло, але не хотів його робити сам"'.

З безлічі окремих визначень, висвітлюючих різні грані сутності людини, необхідно вивести одне загальне. І.Фролов, наприклад, дає таке визначення: "Людина - суб'єкт суспільно- історичного процесу, розвитку матеріальної і духовної культури на Землі, біосоціальна істота, генетично пов'язана з іншими формами життя, але вона виділилась з них завдяки здатності виробляти знаряддя праці і володінням членороздільним мовленням і свідомістю".

Сутність людини визначається її головним протиріччям - дуалізмом душі і тіла (природного і соціального, матеріального і духовного). В історії філософії і науки представлена безліч трактувань цього протиріччя.