3.Особливості формування виробничого потенціалу

Формування потенціалу підприємства – процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм, для стабільного розвитку та ефективного відтворення.

Виробничий потенціал підприємства – це властивість носія забезпечити виготовлення продукції певної номенклатури, що відповідає вимогам ринку з вихідними характеристиками, якістю, асортиментом, по максимуму, з орієнтацією не на попит, а на загальну місткість ринку цієї або альтернативної (що її виробництво забезпечено функціональним потенціалом відповідної системи) продукції. [2,45]

Таким чином, загальні особливості формування виробничого потенціалу підприємства зводяться до того, що:

1.Формуванню або реформуванню підлягає у першу чергу виробнича система підприємства, як носій потенціалу, від властивостей якого у найбільшій мірі залежить виробничий потенціал усього підприємства.

2.Зміни носія потенціалу виробничої системи не обов’язково потягнуть за собою зміни інших систем, лише якщо це пов’язано зі зміною енергоспоживання, збільшенням матеріалоємності та трудомісткості продукції, але якщо йдеться про створення нового підприємства, саме виробнича система обумовлює склад, вид, структуру і масштаби усіх інших систем цілісного носія та згодом і його виробничий потенціал.

3.Формування або реформування носія потенціалу виробничої системи здійснюється за ланцюжком – зміна (вибір) виробу або зміна конструкції виробу чи матеріалів, що його складають, зміна (вибір) масштабів та типу виробництва, зміна (вибір) технології виробництва за видами обробки та рівнем використання готових комплектуючих вузлів, зміна (вибір) рівня автоматизації процесів і відповідно – вимог до виробничого персоналу.

4.Виробничий потенціал підприємства відображає максимум обсягу, який може забезпечити підприємство за встановленими номенклатурними позиціями й асортиментом продукції у межах повної місткості ринку за кожним виробом.

5.Від вибору виду продукції залежатимуть одиниці виміру потенціалу (штуки, тони умовного палива, метри, норми-години, інше), як обсягу продукції, робіт, послуг у натуральному або умовно-натуральному виразі за встановлений відтинок часу.

6.Основними суб’єктами оцінки та діагностики виробничого потенціалу підприємства є власник (співвласники) та конкуренти даного підприємства. Держава, як суб’єкт оцінки виступає лише за умовами: продукція, що виготовляється, є стратегічно важливою для країни; продукція є вагомою складовою експортно-імпортного балансу; держава є власником та розпорядником підприємства, а підприємство є казенним.

4. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства – комплексна порівняльна характеристика, яка відображає ступінь переваги сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу по відношенню до сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.

Рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

Залежно від глобалізації цілей дослідження:

1.   світове лідерство                         2. світовий стандарт

3.  національне лідерство                    4. національний стандарт

5.  галузеве лідерство                           6. галузевий стандарт

7.   пороговий рівень (якщо підприємство знаходиться нижче порогового рівня, то його потенціал вважається неконкурентоспроможним)

Залежно від фокусування на функції управління:

    1 рівень. Для підприємств характерно розглядати організацію апарату управління як внутрішньо нейтрального елементу потенціалу. Роль керівника зводиться до випуску продукції, не піклуючись про проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживача.

    2 рівень. Підприємства намагаються зробити виробничий елемент потенціалу „зовнішньо нейтральним”. Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, які встановлені його основними конкурентами.

    3 рівень. Керівники підприємства розуміють свої переваги в конкуренції на ринку дещо по-іншому, ніж їхні основні суперники , та намагаються не дотримуватися загальних стандартів виробництва, які встановилися в галузі. На цих підприємствах виробнича складова потенціалу підлягає сильному впливу з боку елементу управління, що сприяє її розвитку та вдосконаленню.

    4 рівень.Успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та залежить від якості, ефективності управління, організації виробництва. Дані підприємства забезпечують собі лідируюче положення на ринку на довгий час.