Поняття воєнного стану розкривається в ст.1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1996 року., де зазначено: «воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцовго самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень».

Початком та кінцем воєнного стану є день і час оголошення про це у встановленому порядку.

2. Невиконяння наказу

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у ч. 1 ст. 402., якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років

* * *

Невиконання наказу начальника є суспільно-небезпечним явищем для Збройних Сил України та інших військових формувань. Тому законодавцем збережена кримінальна відповідальсть як за умисне невиконання наказу (ст.402 – непокора), так і за невиконання наказу з необережною формою вини (ст.403 – невиконання наказу). Склад цього злочину по об’єкту та суб’єкту співпадає зі складом непокори.

Під наказом слід розуміти акт органу військового управління , який містить обов’язкові для виконання індивідуальні приписи (вимоги), адресовані конкретним підлеглим особам або групі осіб для здійснення ( чи нездійснення) конкретних дій.

Наказ може бути відданий усно або письмово, безпосередньо підлеглому, або через інших осіб.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затверджено Законом України від 24 березня 1999 р. № 551-ХІУ : про право командира – віддавати накази і розпорядження , а обов’язок підлеглого – їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ може стосуватись не тільки питань, пов’язаних із безпосередньою службовою діяльністю підлеглого, але і його поведінки в громадських місцях, тощо.

Прикладом невиконання наказу може бути наступний випадок: військовослужбовець отримав зранку наказ о 16 годині заступити на бойове чергування, після чого залишив територію гарнізону, розраховуючи повернутись вчасно. Проте його розрахунок не виправдався і він запізнився, в зв’язку з цим не заступив на бойове чергування.

Суб´єктом злочину може бути військовослужбовець, який за своїм службовим становищем чи військовим званням є підлеглим начальнику, що видав наказ.

3. Опір начальнику

1. Опір начальникові, а також особі, яка виконує покладені на нього обов’язки з військової служби, караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від 3 до 8 років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, караються позбавленням волі на строк від 3 до 12 років.

4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, якщо вони були пов’язані з умисним убивством начальника або іншої посадової особи, яка виконує його обов’язки, карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним ув’язненням.

* * *

1. Опір начальникові є найбільш небезпечним злочином у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Законодавець відносить їх до тяжких злочинів. Підвищена суспільна небезпечність цих злочинів полягає в тому, що винний відкрито і зухвало втручається в службову діяльність начальника або іншого військовослужбовця, які які здійснюються в інтересах військового порядку, з метою припинити або змінити її законний характер.

2. У ст. 402 обєднані два склади злочину:

• опір начальнику, а також особі, яка виконує його обов’язки;

• примушення цих осіб до порушення покладених на них обов’язків по військовій службі.

3. Опір виражається у діях, спрямованих на перешкоджання начальникам та іншим особам, на яких покладені обов’язки по військовій службі.

4. Для складу примушування необхідніою наявністю таких ознак:

• Застосування до начальника чи іншої особи, на яку покладено обов’язки по військовій службі, психічного чи фізичного насильства;

• Пред’явлення до зазначених вище осіб конкретних вимог, спрямованих на протизаконне припинення або зміну характеру їх службової діяльності;

Якщо під час застосування насильства до військовослужбовця не будуть пред’явленні конкретні вимоги про порушення обов’язків по військовій службі, то подібні дії можуть бути кваліфіковані як погроза начальникові чи як насильницькі дії щодо начальника (ст. 405) або як опір

5. Тяжкими наслідками можуть визнаватися зрив бойового завдання, заподіяння державі великої майнової шкоди, нанесення тяжкого тілесного ушкодження особі, яка виконує обов’язки по військовій службі, спричинення смерті з необережності. Тяжкість наслідків визначається з урахуванням конкретних обставин справи.

6. Суб´єктом злочину можуть бути військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, прапорщики і мічмани, а також особи офіцерського складу.

4. Погроза або насильство щодо начальника

1. Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або особі, яка виконує покладені на неї обов’язки по військовій службі, карається триманням в дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника, карається позбавленням волі на строк від 2 до 7 років.

3. Дії, передбачені ч. 1 або 2 цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.

* * *

1. Злочин посягає на можливість начальника у будь-яких умовах виконувати свої обов’язки і твердо керувати діями підлеглих в інтересах військової дисципліни та порядку.

Об´єктом злочину є вимога про беззастережну покору начальнику, яка установлена у Збройних Силах і забезпечує начальнику можливість керувати діяльністю своїх підлеглих в інтересах військової служби.

2. Для складу цього злочину необхідно: щоб погроза була адресована начальнику, була висловлена у зв’язку із виконанням ним обов’язків по військовій службі, полягала в залякуванні вбивством, заподіянні тілесних ушкоджень чи побоїв або знищенні чи пошкодженні його майна, була реальною.

Під погрозою вбивством слід розуміти виражений зовні та доведений до потерпілого намір його вбити.

Під погрозою заподіяння тілесних ушкоджень слід розуміти слід розуміти погрозу заподіянню начальнику різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень чи побоїв. При цьому ступінь небезпечності насильства для здоров´я потерпілого на кваліфікацію не впливає.

3. Погроза вважається закінченим злочином з моменту, коли начальник, на адресу якого вона була висловлена, сприйняв її.

4. Суб´єктом злочину є військовослужбовець, підлеглий по службі чи військовому званню цьому начальнику.

5. Злочин вчинюється тільки з прямим умислом: винний усвідомлює, що погрожує начальнику вбивством, спричиненням тілесних ушкоджень і бажає щоб ця погроза була сприйнята начальником. Мотивом погрози є невдоволення правомірними вимогами начальника.

6. Насильство щодо начальника, якому підлеглий, відповідно до вимог військових статутів, повинен виявляти повагу і якого повинен захищати в бою, є дуже грубою формою порушення військової дисципліни. Воно затруднює виконання начальником своїх обов’язків по військовій службі, та спричиняє шкоду його здоров´ю. У багатьох випадках насильство щодо начальника пов’язане з помстою за його справедливу вимогливість. Ось чому кримінальний закон відносить розглядуване діяння до найбільш суспільно небезпечних злочинів

7. Спричинення начальнику тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталась його смерть, кваліфікується за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 402 та ч. 2 ст. 121). Умисне вбивство начальника в зв’язку з виконанням ним обов’язків по військовій службі при відсутності ознак опору та примушення кваліфікується за ч. 2 п. 8 ст. 115.

5. Образа підлеглим начальника або навпаки порушення статутних правил взаємовідносин

1) Образа насильницькою дією підлеглим начальника, а так само начальником підлеглого – карається позбавленням волі на строк від 6 місяців до 5 років.

1. Образою називають приниження людської гідності у непристойній формі. Образа – злочин особистий, він завжди стосується певної особи і спрямована на приниження гідності цієї особи.

2. Образами можуть бути лайливі слова, плювок в обличчя, ганьбливі прізвища тощо. Образливими можуть бути також і такі вирази чи оцінка потерпілого, які є дійсними, наприклад, недорозвинутого розумом або наявність у потерпілого фізичної вади. Образа може бути вчинена, як публічно, в присутності інших, так і безпосередньо віч-на-віч. Кщо образа була вчинена у відповідь на незаконні дії ображеної особи, то вона не є караною, оскільки складу злочину не містить.

3. Дотримання правил військової ввічливості треба розглядати як складову військової дисципліни. Тому образа начальника підлеглим та підлеглого начальником є посягання не тільки на честь і особисту гідність іншого військовослужбовця, але й на військовий правопорядок та дисципліну.

4. Захист честі й гідності військовослужбовця забезпечується всім укладом військового життя, а особи, що посягають на них, притягуються до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності.

5. Об´єктом образи як військового злочину є установлений порядок взаємо- відносин між військовослужбовцями.

6. Суб´єктом злочину є військовослужбовець – підлеглий або начальник за службовим становищем або військовим званням щодо потерпілого.

6. Самовільна відлучка

1. Самовільне залишення частини або місця служби військовослужбовця строкової служби, а так само нез’явлення його в строк без поважних причин на службу при увільненні з частини, при призначенні, переводі, з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу тривалістю в одну добу, але не більше трьох діб, або менше однієї доби, якщо вчинок повторювався протягом трьох місяців – карається направленням в дисциплінарний батальйон на строк від 3 місяців до 2 років.

2. Ті самі діяння, вчинені у воєнний час, - караються позбавленням волі на строк від 2 до 10 років.

1. Стаття має два склади злочину

• Самовільне залишення частини;

• Нез’явлення в строк без поважних причин на службу із увільнення, при призначенні, перевозі, із відрядження, відпустки або лікувального закладу.

2. Самовільне залишення частини полягає в тому, що військовослужбовець строкової служби, не отримавши дозволу відповідного начальника, залишає військову частину.

3. Якщо військовослужбовець своєчасно не повертається в частину з поважних причин, то таке запізнення не розглядається як військовий злочин.

4. Поважними причинами запізнення зі звільнення слід вважати такі випадки, коли об’єктивні фактори перешкоджають військовослужбовцю своєчасно з´явитися в частину (стихійне лихо, затримання органами влади, перерва в русі транспорту тощо). Питання про наявність поважних причин нез’явлення вирішуються в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин справи.

5. Початком самовільної відлучки вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця несення служби, а кінцем – час і день повернення в частину або затримання поза межами частини.

7. Самовільне залишення військової частини або місця служби

1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення йог вчасно без поважних причин на службу у разі увільнення з частини, призначення, із відпустки нез’явлення з відрядження або лікувальної частини тривалістю понад три доби але не більше місяця – карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до 2 років або позбавленням волі на строк до 3 років.

2. Самовільне залишення військової частини а тож нез’явлення на службу в умовах військового стану чи в бойовій обстановці – караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.

   Підпорядкування самовільних залишень військової частини:

• Самовільне залишення частини або місця служби військовослужбовця строкової служби тривалістю понад три доби, але не більше місяця;

• Нез’явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини тривалістю понад три доби, але не більше місяця;

• Самовільне залишення військової частини будь-яким військовослужбовцем тривалістю понад один місяць.

• Нез’явлення вчасно на службу без поважних причин будь-якого військовослужбовця понад один місяць.

Під місцем служби, якщо воно не збігається з розташуванням військової частини слід розуміти будь-яке місце, де військовослужбовець повинен у перебіг певного часу виконувати військові обов’язки або знаходитись за наказом чи дозволом начальника. Це може бути полігон, табір, військовий шпиталь тощо.

8. Дезертирство

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення частини з метою уникнення військового обов’язку, а також нез’явлення з тією самою метою – карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

2. Дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групи осіб – карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.

3. Дані діяння, скоєні в період воєнного стану чи в бойовій обстановці – карається позбавленням волі на строк від 7 до 12 років.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб’єкт фактично залишив розташування військової частини, а у другій – коли він не з´явився в частину в установлений строк. Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місті служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Дезертирство завжди скоюється з прямим умислом. Крім того обов’язковою ознакою цього складу злочину є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитсь від виконання військового обов’язку назавжди.

Кваліфікація видів дезертирств:

• Зі зброєю;

• За попередньою змовою групою осіб;

• Вчинене у військовому стані або в бойовій обстановці.

9. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та неоднократності, обороноздатності, державній, економічнічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності в Україні – карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконанні злочинного завдання іноземної держави ніяких дій не вчинив і добровільно повідомив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримання певного завдання.

Об´єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері.

Відповідно до Концепції національної безпеки України національна безпека полягає у відсутності загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технічній, тощо.

Державна безпека – це відсутність загрози, стан захищеності життєво важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави. Серед інших використаних у диспозиції ст.111 понять, за допомогою яких визначається об’єкт цього злочину, поняття «державна безпека» є найбільш широким, оскільки воно охоплює відсутність загрози суверенітету, тощо.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає допомогу держав, з якою Україна перебуває на той час у стані війни чи збройного конфлікту. В конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави, наданні засобів для вчинення злочинів агентами спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги.

10. Розголошення державної таємниці

1) Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довіренні або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства – карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років з позбавленням права обіймати певні керівні посади.

Обєктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства, єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави.

Предметом злочину – певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю.

Злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях, а в окремх випадках і в бездіяльності. У зв´язку з тим, що існують різні ступені секретності і відповідні форми допуску до інформації.

Викрадення на підприємствах, в установах чи організаціях офіційних документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, з наступним їх розголошенням кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 328 та 357.

Суб´єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв´язку з виконанням службових обов’язків.

Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Чи є ті або інші наслідки тяжкими – питання факту.

До тяжких наслідків слід відносити зміна змісту стратегічних, оперативних, мобілізаційних та інших важливих планів. Тяжким наслідками розголошення відповідних відомостей про осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їхніх близьких та родичів мають визнаватися посягання на їх життя або створення серйозної небезпеки для їх життя чи здоров´я.

11. Ухилення від призову на строкову службу

Ухилення від призову на строкову службу – карається обмеженням волі на строк до 3 років.

Об´єкт злочину – порядок комплектування ЗС та інших військових формувань. Щодо поняття останніх див. коментар до ст. 401.

Призов на строкову службу – передбачений чинним законодавством України спосіб комплектування ЗС та деяких інших військових формувань України.

При ухиленні шляхом бездіяльності, коли призовник без поважних причин не з´являється в строк до призовної дільниці для відправлення у військову частину, злочин є закінченим з моменту нез’явлення призовника до призовної дільниці.

Поважними причинами слід вважати:

• Перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина або інші обставини, що позбавили громадянина можливості особисто прибути до призовної дільниці.

• Смерть або тяжка хвороба його близьких родичів.

Нез´явлення військовослужбовця або призовника до військового комісаріату без поважних причин не для відправлення у військову частину у зв´язку з призовом на строкову службу, а за іншим викликом тягне адміністративну відповідальність за ст. 210 КАП.

Суб´єктом злочину є громадянин України, який підлягає у черговому призову на строкову військову службу; призовник або офіцер, що призначаються із запасу не перебуває на військовому обліку взагалі.

Не можуть бути притягнутими до кримінальної відповідальності за ухилення від призову на строкову військову службу особи, яким за рішенням призовної комісії була надана відовідна відстрочка:

• За сімейними обставинами;

• За станом здоров´я;

• Для продовження навчання;

• У зв´язку з депутатською діяльністю і дяльністю міських (сільських) голів;

• На період роботи за спеціальністю за основаним місцем роботи призовника – педагогічним працівником з вищою непедагогічною освітою у загальноосвітніх навчальних закладах;

• В інших випадках, визначених законом,- протягом дії відстрочки.

12. Шпигунство

1. Передача, або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства – караються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачена ч.1 ст. 114, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

Предметом шпигунства – є відомості, які становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

Відомості, що становлять державну таємницю – це інформація у сферах економіки, оборони, науки і технології, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку розголошення якої може завдати шкоду національній безпеці Української держави. Ці відомості підлягають під охорону державою.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» лише за умови, що вони належать до зазначених вище чотирьох категорій і їх розголошення завдаватиме шкоди державі.

Шпигунство є закінченим, якщо воно вчинене у виді передачі інформації, - з моменту їх фактичного повідомлення чи відправлення конкретному отримувачу.

Згідно з міжнародними угодами України в умовах воєнного стану, особа зі складу Збройних Сил, яка перебуває у конфлікті, не вважається шпигуном і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст.114 якщо вона:

• Від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контролюється супротивною стороною.

• Проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення, але при цьому не діє обманним шляхом.

13. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди здоров'я – карається позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

В повсякденній мові — вчинення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння,поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

Кримінально каране в Україні діяння. Основний об'єкт посягання — національна безпека. Крім того, злочин передбачає обов'язковий додатковий об'єкт — життя та здоров' я особи, власність, довкілля.

Суспільна небезпечність диверсії полягає в наступному:

1. Значна матеріальна шкода. Диверсійні акти завдають великої шкоди економіці. Кожна сфера суспільного життя, так чи інакше пов'язана з економікою, в певній мірі залежать від неї. Навіть один диверсійний акт може спричинити дуже велику шкоду, сповільнити темпи будівництва та вводу в експлуатацію окремих підприємств, порушити ритмічність роботи будь-якої галузі промисловості, транспорту. Тому, диверсія, дійсно ослаблює держава.

2. Людські жертви. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, згідно зі ст.3 Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю. Масове знищення людей призводить до формування негативного морально-психологічного клімату, почуття страху громадян за своє життя, а також дестабілізації обстановки в державі.

Отже, суспільна небезпечність диверсії надто велика, що й пояснює віднесення її до особливо небезпечних злочинів проти держави. Висновок

Моїм завданням в цій курсовій роботі розповісти про державні та військові злочини.

Після завершення роботи можу зробити такі висновки:

• Потреба написання тимчасового статуту все-таки була, бо без нього в країні був би безлад.

• Дані злочини найчастіше зустрічались на війні, в той час вони карались розстрілом. Але, нажаль, в нашій країні відмінили смертну кару, замінивши її довічним ув’язненням. Таким чином наша держава хоче бути більш гуманною. Але я вважаю що це неправильно.

Список використаної літератури

1. Конституція України;

2. Статути Збройних Сил України;

3. Кримінальний кодекс України;

4. Пояснення до Кримінального кодексу України.

17