14.Мета та основні завдання планування витрат на підприємстві, показники та послідовність складання плану

В телефоне

15.Значення показника собівартості продукції та принципи її формування. Класифікація витрат підприємства за різними ознаками та їх характеристика

Собівартість продукції - це виражені у грошовій формі витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції.

Метою планування витрат (собівартості) є оптимізація поточних витрат підприємства, що забезпечує необхідні темпи зростання прибутку й рентабельності на підставі раціонального використання грошових, трудових і матеріальних ресурсів.

При розробленні плану собівартості продукції мають бути розв’язані такі завдання:

• виконання аналізу вартісних показників виробничої діяльності підприємства в цілому й окремих його підрозділів;

• виявлення можливостей й уточнення розмірів зниження собівартості продукції у плановому році порівняно з попереднім періодом;

• складання калькуляції собівартості основних видів продукції, що випускаються;

• виявлення недоцільних витрат й розроблення заходів для їх ліквідації;

• визначення рентабельності виробництва та рентабельності видів продукції, що випускаються;

• оцінка впливу на собівартість, прибуток, рентабельність збільшення витрат на освоєння виробництва нової продукції.

План за витратами підприємства складається з таких розділів:

1. розрахунок зниження собівартості продукції внаслідок впливу на неї техніко-економічних факторів;

2. калькулювання собівартості видів продукції, робіт і послуг;

3. кошторис витрат на виробництво.

Загальний принцип включення певних витрат у собівартість полягає в тому, що через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують відтворення усіх факторів виробництва, інші витрати покриваються із прибутку або інвестицій.

Непродуктивні витрати, пов'язані з виробничою діяльністю (брак, недостачі, втрати матеріалів, простої й т.ін.), також включаються у фактичну собівартість, а втрати й порушення договірних зобов'язань (штрафні санкції) компенсуються за рахунок прибутку.

Витрати виробництва класифікують за такими ознаками:

1 За способом віднесення на одиницю продукції витрати поділяють на:

- прямі - це витрати, які можна віднести безпосередньо на певний виріб або деталь;

- непрямі – це витрати, які не можна безпосередньо віднести на певний виріб або деталь, тому що вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому (наприклад, зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо). При плануванні витрат виробництва ці витрати об’єднують у групи і розподіляють за різними видами продукції непрямим шляхом, тобто пропорційно заробітній платі виробничих робітників або за будь-яким іншим показником.

2 На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на:

- постійні – це витрати, абсолютний розмір яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється;

- змінні - це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції.

У свою чергу, змінні витрати можна поділити на:

- пропорційні – це витрати, які змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва;

- непропорційні витрати – це витрати, розмір яких змінюється більшою мірою (прогресуючі), ніж обсяг виробництва, або повільніше, ніж обсяг виробництва (регресуючі).

3 За ступенем однорідності витрати поділяють на:

- елементні витрати (однорідні) – це витрати, які мають однаковий економічний зміст і є первинними.

- комплексні витрати – це витрати, різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, цехові витрати та ін.).

Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей, і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво. Він містить: матеріальні витрати, оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію основних фондів, інші операційні витрати, інші витрати.

Калькуляційні статті – це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.

16.Групування витрат за економічними елементами та їх характеристика

В телефоне

17.Складання планової калькуляції. Методи розподілу непрямих витрат

В телефоне

18.Мета та методи планування кошторису витрат

В телефоне

19.Методи планування собівартості. Планування зниження собівартості продукції

При плануванні собівартості продукції застосовуються такі методи:

1 Пофакторний метод. Його суть полягає у визначенні впливу техніко-економічних факторів на витрати виробництва у плановому році порівняно з попереднім. При плануванні собівартості цей метод застосовується з метою:

- забезпечення порівнянності показників плану з аналогічними показниками інших періодів;

- найбільш повного обліку ефективності впровадження заходів щодо плану підвищення ефективності виробництва;

- визначення участі окремих служб, відділів і виробничих підрозділів у зниженні витрат.

Більш докладно пофакторний метод планування собівартості буде розглянутий нижче (розділ 3.1.4).

2 Кошторисний метод. Він припускає обґрунтування кожної статті собівартості за допомогою спеціального кошторису витрат. Кошторисний метод дозволяє погодити окремі розділи тактичного плану між собою й погодити їх із планами внутрішньовиробничих підрозділів.

Розробити зведений кошторис витрат на виробництво у плановому періоді та планову собівартість валової і товарної продукції можна в наступному порядку.

1 Визначають сукупні витрати на виробництво (С_в) (кошторис витрат) як суму витрат за економічними елементами за формулою

,

де - матеріальні витрати, грн;

- витрати на заробітну плату, грн;

- відрахування на соціальні заходи, грн;

- амортизація основних фондів і нематеріальних активів, грн;

- інші витрати, пов’язані з виробництвом продукції.

2 Визначити собівартість валової продукції (С_вп) можна згідно з формулою

,

де - витрати, що не враховують у виробничу собівартість продукції, грн;

, - відповідно витрати майбутніх періодів на кінець і початок планового періоду, грн.

3 Виробнича собівартість товарної продукції (С^вир_тп) визначається за формулою

,

де , - відповідно залишки незавершеного виробництва на кінець і початок планового періоду, грн.

4 Повна собівартість товарної продукції (С^пов_тп) розраховується за формулою

,

де - позавиробничі (комерційні) витрати, грн.

3 Метод калькуляцій. За допомогою цього методу обґрунтовується розмір витрат на виробництво одиниці продукції, робіт, послуг або їх структурних елементів.

Розробити планову калькуляцію виробу можна за такою схемою:

1 Визначають суму витрат на матеріали за формулою

,

де – закупівельна ціна і-го матеріалу, грн;

- маса і-го матеріалу, кг;

- кількість найменувань матеріалів.

2 Основну заробітну плату виробничих робітників розраховують за формулою

,

де - годинна тарифна ставка середнього розряду, к./год;

- трудомісткість виробу, нормо-год.

3 Визначають розмір додаткової заробітної плати за формулою

,

де - коефіцієнт додаткової заробітної плати.

4 Відрахування на соціальне страхування розраховують за формулою

,

де - коефіцієнт відрахувань на соціальне страхування,

5 Витрати на експлуатацію і утримання обладнання розраховують за формулою

,

де - коефіцієнт витрат на експлуатацію і утримання обладнання.

6 Загальновиробничі витрати розраховують за формулою

,

де – коефіцієнт загальновиробничих витрат.

7 Визначають виробничу собівартість виробу, яка становитиме

8 Адміністративні витрати визначають за формулою

,

де – коефіцієнт адміністративних витрат.

9 Розмір комерційних витрат визначають за формулою

,

де - коефіцієнт комерційних витрат.

10 Визначають повну собівартість за формулою

.

На основі повної собівартості далі планується ціна на виріб з урахуванням планового прибутку.

4 Нормативний метод. Рівень витрат на виробництво й реалізацію продукції, робіт, послуг розраховується на основі заздалегідь складених норм і нормативів. Перевага нормативного методу планування собівартості продукції - можливість відособленого обліку відхилень від діючих (поточних) норм та їх причин. Це дозволяє робити висновок про те, які фактори спричинили зміну витрат, і вчасно ухвалювати оптимальні рішення, спрямовані на поліпшення економічних показників роботи підприємства.

При плануванні собівартості продукції зазначені методи застосовуються, як правило, одночасно у комплексі, що дозволяє розв’язувати низку взаємозалежних завдань планування витрат.

3.1.4 Методика розрахунку зниження собівартості продукції за окремими факторами

Планування собівартості продукції з урахуванням впливу техніко-економічних факторів має таку послідовність розрахунку.

1 Визначаються витрати на 1 грн товарної продукції базового періоду за формулою

,

де - товарна продукція в базовому періоді, грн;

- собівартість товарної продукції в базовому періоді, грн.

2 Визначається умовна собівартість товарної продукції в плановому періоді (С^ум_ТП) за рівнем цін та умов базового періоду за формулою

,

де - плановий обсяг товарної продукції, грн;

3 За всіма техніко-економічними факторами визначається зниження (збільшення) собівартості продукції.

Економія від зниження матеріальних витрат, витрат палива й енергії визначається за формулою

,

де - норми витрати сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції до й після проведення відповідних заходів;

, - ціна одиниці сировини, матеріалів, палива, енергії до й після проведення відповідних заходів;

- кількість одиниць продукції, що випускається, з моменту проведення заходу до кінця планового періоду.

Зменшення витрат на заробітну плату й відрахувань на соціальні потреби внаслідок зниження трудомісткості одиниці продукції визначається за формулою

,

де - трудомісткість виготовлення одиниці продукції до й після проведення відповідних заходів;

- середньогодинна тарифна ставка до й після проведення відповідних заходів;

- середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників;

- відсоток відрахувань на соціальні потреби.

Економія або додаткові витрати при підвищенні якості продукції визначається за формулою

,

де - витрати на одиницю продукції до й після підвищення якості.

Економія, обумовлена зміною спеціалізації виробництва, визначається за формулою

,

де - виробнича собівартість виробу;

- оптова ціна, за якою ці вироби будуть надходити зі спеціалізованих підприємств;

- транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу.

Відносна економія на умовно-постійних витратах у результаті збільшення обсягу виробництва визначається за формулою

,

де - собівартість товарної продукції базового року;

- темп приросту товарної продукції в плановому році порівняно з базовим;

- питома вага умовно-постійних витрат у собівартості товарної продукції базового року.

Відносна економія на амортизаційних відрахуваннях у результаті поліпшення використання основних виробничих фондів визначається за формулою

,

де - сума амортизаційних відрахувань у базовому й плановому роках;

- обсяги товарної продукції в базовому й плановому періодах.

Сумарна економія витрат на виробництво товарної продукції в плановому періоді (Е_сум) визначається за формулою

.

4  Собівартість товарної продукції за планом в цінах та умовах базового року (С^п_б_ТП) визначається за формулою

.

5 Враховуючи вплив зовнішніх факторів ( зміну цін на сировину, комплектуючі, енергію, умови оплати праці), розраховується планова собівартість продукції в цінах та умовах планового періоду:

,

де - зміна цін на сировину, комплектуючі в плановому періоді, грн.

6 Зміна обсягу товарної продукції в плановому періоді за рахунок зниження (зростання) цін на продукцію визначається за формулою

,

де - зниження товарної продукції в плановому періоді за рахунок зниження (зростання) цін на продукцію, грн.

7 Планові витрати на 1 грн товарної продукції визначаються за формулою

.

8 Визначається відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції порівняно з базовим періодом за формулою

.

При розрахунку зниження собівартості продукції за техніко-економічними факторами важливо виключити повторний рахунок економії від впливу одних і тих самих факторів.