Кількість селян району вивезених у роки війни до Німеччини

Назви сіл району	Кількість селян
Аполянка	90
Антонівка	500
Бабанка	260
Вільшана Слобідка	55
Вільшанка	20
Гереженівка	50
Городецьке	143
Городниця	70
Гродзево	93
Дубова	93
Затишок	30
Іванівка	59
Коржова	67
Краснопілка	200
Паланка	62
Піківець	100
Посухівка	200
Рижавка	200
Собківка	70
Степківка	126
Сушківка	280
Танське	60
Томашівка	30
Черповоди	248
Юрківка	83
Шарино	90
Яроватка	35
Ятранівка	92

Усе далі в минуле відходить Друга світова війна. Але кривавлять рани в душах та пам’ять її жертв. Особливо тих, хто переніс тортури в концтаборах та в’язницях, тяжку каторжну працю. А потім – приниження на батьківщині. Ще донедавна суспільство жило, ніби цих людей взагалі не існувало. Про них не згадували на уроках історії, в підручниках, енциклопедіях і довідниках. Ні в будні, ні в свята. Ставлення до них у колишньому СРСР було відверто упередженим. Мовчали і німці. Більше півстоліття історія використання націонал-соціалізмом рабської, примусової праці, нелюдське життя українських бранців було історією забуття. Лише після проголошення незалежності України до цієї категорії людей нарешті було виявлено увагу. Нині колишні невільники, особливо після прийняття Верховною Радою України Закону «Про жертви нацистських переслідувань», користуються всією повнотою прав і свобод, передбачених Конституцією, іншими нормативно-правовими актами України. Це утверджує в їхніх душах оптимістичні настрої, почуття впевненості у майбутньому. Цьому сприяє і отримання жертвами нацизму фінансової компенсації.

8.2. Рух Опору на Уманщині

Дні окупації фашистськими нелюдами були страшним лихом для населення нашого краю. Але більшість людей чинили опір окупаційному режиму. Неоціниму допомогу Радянській Армії у боротьбі з фашистами надали підпільники та партизани. На території Умані та Уманського району діяло 751 партизан і підпільників, п’ять патріотичних груп Ромащинка, Павловського, Сомова, Петрова і Єршова.

Слід варто сказати про таку, на жаль, мало досліджену тему, як діяльність руху Опору, партизанів і підпільників на території нашого краю в роки фашистської окупації. Питання про організацію підпільної роботи обговорювалось на засіданнях районного та міського комітетів Комуністичної партії 28 та 30 червня 1941 року, – вже тоді, коли йшла війна. Першим секретарем Уманського міському партії Г. П. Карнаухом було організовано партизанський загін «Перемога або смерть». Залишений в місті для організації підпільної роботи Якобчук, уже 4 серпня був заарештований і розстріляний німцями. Але з його загибеллю рух Опору на Уманщині не припинився.

Як свідчать спогади жителів села Текуча, які пережили лихоліття війни, в селі діяли підпільні угрупування ОУН. Їхнє завдання було перешкодити вивезенню до Німеччини молоді, пропагандистська діяльність. Серед членів цієї організації були і сільські дівчата Тютюнник Надія і Тютюнник Марія, за цю діяльність вони були заарештовані і засуджені радянською владою. На околиці села в 1943 році під час бою оунівців з радянськими партизанами було вбито Івана Яковича Зайця, псевдонім «Кучугура», сільські поліцаї не знали вбитого і якби це був німець, розправилися б з місцевим населенням. В 90-х роках буде встановлено пам’ятний знак підпільникам (Додаток Н). Підпільний рух ОУН тісно був пов’язаний з усіма селами району. Широкого розмаху він набув і в Юрківці. Вдовиченко Петро Кирилович, псевдонім «Вишня», 1918 р.н. у 1941 році, будучи солдатом Червоної Армії, попав у полон до німців. Втік з полону і повернувся у своє село. У цьому ж році став членом ОУН. У 1943 році вступив у загін «Граніт». Заарештований 1945 року.

Євтушенко Іван Антонович, псевдонім «Хміль», «Атос», 1928 р.н. родом з села Погоріла, пізніше переїхав у Юрківку. У 1943 році вступив до ОУН. У 1944 році призначений станичним у с. Тернівку. З весни 1944 року перебував у загоні «Граніт». Заарештований у 1945 році.

Свідченням, що підпільники і партизани діяли на Уманщині досить активно, є події січня 1944 р. в с. Острівці Уманського району. Про діяльність партизанів, руху Опору в районі с. Паланка, згадує В. Поплінський в своїй книзі «Ведомые «Дракона».

1944 рік перегорнув нову сторінку в історії Уманщини. Але 14 січня 1944 року ввійшло чорною датою в історію нашого краю. В окупованому селі під керівництвом Дмитра П’яничука острівчани створили партизанський загін, що діяв у сусідніх лісах і завдавав фашистам відчутних ударів, а 9–10 січня 1944 року партизанам вдалося захопити ворожий обоз з 40 підвід, яким підвозилися до передової боєприпаси і харчі. Того дня фашистські нелюди ввірвалися в село Острівець. Знущались над його жителями, босими та напівроздягненими виштовхували їх з домівок на скуту морозом та снігом землю. Смолоскипами палили хати, із 450 затишних селянських осель після цього страшного дня вціліло лише 4. Чоловіче населення села фашисти зганяли до сільського глинища, де обірвалося життя 142 острівчан та ще трьох партизан. Жінки та діти тікали у сусідні села і цим врятувалися. Така була доля місцевих жителів за співучасть з партизанами.

У 1942–1943 роках на території цукрового заводу в селі Колодистому фашистські окупаційні власті влаштували табір для військовополонених, в якому закатували 500 осіб.

Місцеве населення села Вільхова створили підпільну антифашиську групу, членом якої був журналіст Герман Занадворов. У березні 1944 року він разом зі своєю дружиною Марією Яремчук був розстріляний у гестапо. Його книга «Щоденник розстріляного», в якій розповідається про німецько-фашистську окупацію на Уманщині, дійшла до читача вже після смерті автора.