2.1. Легенда про створення міста-фортеці Біла Церква

Біла Церква виникла на місці давньоруського міста Юр’єва, заснованого у 1032 році київським князем Ярославом Мудрим (від християнського імені Ярослава Мудрого – Юрій) (Додаток Г) як фортеця Київської Русі проти кочівників. На крутих скелястих берегах річки Рось довгий час можна було бачити залишки каменів, сліди руйнування міста половцями, печенігами та іншими степовими кочівниками. У літописах зустрічаються різні звукові форми цієї назви: Гуров, Гур'єв, Гюр'єв, Юр'єв і найчастіше Юр'їв. Про те, що послужило виникненню сучасної назви, існує безліч догадок і різних легенд. Найбільш достовірною є думка, що місто стало називатись Білою Церквою після заснування Ярославом Мудрим у 1050 році в Юр'єві єпіскопської церкви. Оскільки церква білого кольору, прості люди називали її Білою Церквою, а звідси пішла й назва міста. В Іпатіївському літописі 1155 року, де вперше зустрічається назва Біла Церква, говориться про те, що місто розміщувалося в центральній частині Поросся. Через нього проходили дороги на Київ, Вінницю, на близькосхідні та західні країни. Тому будівництвом передбачалося розвивати його як центр торгівлі і як фортецю для захисту від нападу ворогів.[6]

Також, існують авторські версії походження назви міста, одні з них представлено у такому вигляді:

• Від білих березових колод;

• Побудова храму в честь перемоги над бабою Білою;

• Від залишків білокам’яної церкви;

• Від поросського міста Білолжебе;

Теорія спадковості назв Юр’їв і Біла Церква: суть теорії полягає у трансформації первинної назви «місто Церкви Святого (Білого) Георгія» та «Церква Білого або Біла». Є найбільш вірогідною так як у народі святого Георгія завжди називали Білим. Ось одна з легенд про походження назви міста Біла Церква.

Пишне наше місто Біла Церква. Красується в зелені рясних садів, росте й міцніє щороку.

Кажуть старі люди, що колись, ще за козаччини, поселився отут якийсь сотник на прізвисько Білий. А той Білий та був собі козарлюга лепський. Ніхто його не переп'є, на шаблі не візьме: силач був великий і спритний. А до того ж одчайдушний, трясця б його взяла! Скільки раз піде на турка — усе з крамом вертає. П'є, гуляє, бенкетує в будень і у свято. А як піде по майдану — аж земля трясеться. Отак гуляв той отаман.

Незчувся, як старість потихеньку підкралася і лягла на плечі. Засумував козарлюга, на шаблю схилившись. Добра того — повні двори, а для кого, нащо? Не дав йому Бог діточок. Кому все лишити? А як старість білим цвітом оповила скроні, наказав побудувати для народу церкву. Донедавна, повідають, стояла.

Там і поховано сотника Білого.

Назвали її люди Білою Церквою, а від неї пізніше — і місто.

2.2. Легенди про Замкову та Палієву гори

Білу Церкву оточують два мальовничі пагорби,  кожен з яких предки називали горами: Замкова гора та Палієва гора.

Замкова гора (Додаток Ж) вважається дітищем міста, його горішньою частиною, атже саме навколо цієї гори почало розбудовуватись місто Юр’їв. Назва околиці переносить у сиву давнину, коли ще за Ярослава Мудрого в ХІ ст. на скелястому березі будувалось городище – фортеця, що стало південним форпостом Київської землі в боротьбі із степовими кочівниками. Це було укріплене місце, де пізніше в північній частині Замкової гори на місті християнського кладовища та двору єпископа збудовано єпископський храм. На горі стояв білоцерківський замок від якого майже нічого не лишилося, але протягом двох століть він відігравав важливу роль у захисті Поросся. Пам'ять про нього збереглась у назві передмістя – горішньої частини Білої Церкви.[17]

Старовинне топонімічне місце Білої Церкви - Палієва гора (Додаток З), назва якої пов’язана з іменем відомого національного героя українського народу, видатного ватажка Семена Палія.

Семен Палій (Додаток К) був людиною неабиякого розуму і культури, здібним організатором і полководцем. Навіть у Варшаві казали, що «такий військовий діяч зміг би відродити ослаблені сили Польщі».

Відомо, що народився Семен Палій в Борзні на Чернігівщині, а от у легенді «Семен Палій» стведжується, що це сталося в Мотовилівці, недалеко від Білої Церкви. Автор легенди розповідає, що один чоловік, коли орав поле, знайшов черепа і, вирішивши, що він, напевне, належить якомусь славному лицареві, захотів закопати його на цвинтарі та замовити церковну службу за душу покійного.

Обережно поклавши знахідку у хустину, приніс її додому, а дома положив голову на лавку і сів вечеряти. Сіли коло його і діти і жінка. Попоїли вони галушок чи чого Бог послав, може, й нічого, опріч хліба святого, нелучилось, повечеряли, встають, а жінка подивилась на голову та й каже «Оця голова, мабуть, на своєму віку багатько хліба переїла» - «Буде вона ще їсти», - отказала голова.

Це дуже здивувало чоловіка,а тому він вирішив не нести її на цвинтар, натомість « виніс її за свій вишневий садок, у чисте поле, розіклав багаття та почав її палити». Від голови залишилася лише невеличка купка порохні, схожа на цукор, ці залишки приніс у хістині чоловік додому та й поклав на полицю. Коли він із жінкою був у церкві, його донька заходилась обід варити, а де сіль лежить не знала. Сестра стала на лавку, взяла хустину, подивилась і говорить братові: «Не знаю чи це сіль».- «Лизни, та й взнаєш», - каже брат.[8]

Вона покуштувала раз – нічого, вдруге, втретє і говорить: «Оце, яке нудне!»- і положила знов на полицю. От і минає неділь десять, а може і більше, упала дочка в ноги батьку-матері і говорить «Я в тяжку, отак було і так». А через півроку привела уже сина. І охрестили його Семеном Безбатечком. А Палієм назвали тому, що одного разу на раді його скривдили і випровадили незаслужено з куреня. Семен не зміг добитися належної поваги тому, що не зміг вказати на свій рід. Ця аристократична розбірливість запорожців дуже роздратувала його. Глибоко ображений, він підпалив цей курінь. Його не судили, а коли Семен знову з’явився на раді, то отаман Іван Сірко жартома сказав: „Ага, прийшов паліюка!”. Відтоді його і стали величати Палієм.[15]

1710 р. невтомний борець за права народу і талановитий полководець, оспіваний у народних піснях і легендах помирає в Білій Церкві. Та народ не забув про свого героя, його імя збереглось у думах, легендах, піснях. Про нього нагадує Палієва гора над Россю, де на честь славного героя споруджений пам’ятний знак.