Питання до самопідготовки

1. Історія сугестопедії з давніх часів до наших днів.

2. Використання сугестопедії як методу в інших країнах світу.

3. Що таке навіювання?

4. Види та засобі навіювання.

5. Розрізняння між навіюванням, переконанням і роз´ясненням.

6. Самонавіювання та його роль у нашому житті.

Література: 2; 4; 10; 13; 14; 15.

Форма фіксації результатів самостійної роботи: конспект у відповідності до питань практичного заняття;

Завдання: доповідь за темою «Історія сугестопедії».

Питання для самоконтролю

1. Що є предметом сугестопедії?

2. Як зветься людина, що сприймає навіювання?

3. Як зветься людина, що впливає навіюванням?

4. Види навіювання?

5. Зв'язок сугестопедії з іншими науками.

6. Роль педагога, вихователя в процесі навіювання.

Тема 2. Техніка аутотренінгу та авербальна форма навіювання

Метод самонавіяння по Е. Куе - психотерапевтичний метод лікування хвороб — це самонавіяння на фоні розвиненого за рахунок трансу уяви. Психотехніка одержання трансу, тобто робочого фону, коли можна ефективно впливати на підсвідомість, — це вміння відключити свідомість через механізм зосередження й концентрації уваги строго на одній думці, підсилюючи процес концентрації й нейтралізації свідомості уявою.

Метод самонавіяння по В. М. Бехтереву - дуже простий і доступний. Засновано він на використанні фазового стану мозку перед засинанням або після пробудження. Застосовуючи цей метод можна знімати хвилювання перед іспитами, відповідальними виступами, лекціями та іншими "передстартовими лихоманками". Цей спосіб впливає подібно похідним фенотіазинового ряду, за типом нейролептиків, але без побічних негативних ефектів.

Збалансована зміна напруг і розслаблень є вирішальним чинником, що визначає самопочуття. У нормальних умовах рівновага між процесами збудження й гальмування досягається без свідомого втручання через механізми психофізичної саморегуляції, однак хронічна психічна перенапруга й перевтома нервової системи порушує злагоджену роботу механізмів саморегуляції, викликає розлад функцій кістякових м'язів, внутрішніх органів і залоз внутрішньої секреції.

Уміння розслабитися - природний рефлекторний процес.

Уже двадцять років тому журналіст Дж. Д. Ратклифф, що спеціалізується в області медицини, писав, що психічні перевантаження уносять більше життів, чим всі хвороби, разом узяті. Тобто якість здоров`я знижується за рахунок відсутності розвантаження та невміння розслабитися. Займаючись аутогенним тренуванням (AT), ми вчимося сприймати сигнали свого організму й управляти ними. Недарма в курсі аутотренінгу Шульц настійно рекомендував «стати пасивним учасником фізіологічних процесів свого організму», уявляти собі образно діяльність органів тіла, на які робиться вплив.

Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини тісно пов'язане зі станом її психіки. Єдність тіла і психічного стану відображена у відомому стародавньому вислові: «У здоровому тілі — здоровий дух». Фізична активність позитивно впливає на нормальний пере­біг психічних процесів. У скелетних м'язах є численні спе­цифічні нервові клітини, які під час м'язових скорочень надсилають у головний мозок стимулюючі імпульси, за до­помогою яких підвищується загальний тонус відповідних ділянок кори великого мозку, що сприяє поліпшенню розу­мової діяльності.

Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Так, фено­менальні здібності тібетських йогів, яких вони досягають шляхом спеціальних тренувань і вправ по створенню «пси­хічного тіла», дають їм змогу вільно розширювати кровоносні судини, інтенсифікувати обмін речовин, максимально під­вищуючи теплопродукцію організму тощо.

Кожна практична діяльність людини має свої мотиви. Механізм управління мотивацією створюється тоді, коли формується сама особистість з її змістом життя. Без цього мотиви матимуть нестійкий, ситуаційний, характер і пове­дінка людини характеризуватиметься імпульсивністю, непередбаченістю і непослідовністю.

Корисно засвоїти деякі принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію. До них належать:

І) уміння відрізнити головне від друго­рядного,

2) збереження внутрішнього спокою в різних ситу­аціях,

3) емоційна зрілість і стійкість,

4) знання засобів впливу на події,

5) уміння підходити до проблеми з різних точок зору,

6) готовність до будь-яких неочікуваних подій,

7) сприйняття дійсності такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити,

8) намагання шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності,

9) розвиток спостережливості,

10) уміння бачити перспективу життєвих подій,

11) намагання зрозуміти інших,

12) уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.