2.1. Профілактика втоми

Стомлення і перевтома будується на усуненні зухвалих її причин. Тому інтенсивні навантаження повинні застосовуватися тільки при достатній попередній підготовці. У стані підвищеного навантаження інтенсивне зайняття слід чергувати з фізичними навантаженнями, особливо в дні після іспитів або заліків. Усі порушення режиму життя, роботи, відпочинку, сну і живлення, а також фізичні і психічні травми, інтоксикація організму з осередків хронічної інфекції мають бути усунені. Посилене зайняття після якого-небудь захворювання або в стані реконвалесценции після перенесених захворювань мають бути заборонені.

При виконанні певних фізичних вправ в процесі роботи досягається три основні результати: прискорення процесу врабатывания; підвищення ефективності короткочасного відпочинку в процесі праці; підтримка здоров'я трудящих. Профілактика перевтоми будується на усуненні зухвалих її причин. Тому інтенсивні навантаження повинні застосовуватися тільки при достатній попередній підготовці. У стані підвищеного навантаження інтенсивне зайняття слід чергувати з фізичними навантаженнями, особливо в дні після іспитів або заліків. Усі порушення режиму життя, роботи, відпочинку, сну і живлення, а також фізичні і психічні травми, інтоксикація організму з осередків хронічної інфекції мають бути усунені. Посилене зайняття після якого-небудь захворювання або в стані реконвалесценции після перенесених захворювань мають бути заборонені.

Відновлення організму

Проблема відновлення нормального функціонування організму і його працездатності після виконаної роботи (боротьба із стомленням і якнайшвидша ліквідація його наслідків) ''має велике значення в спорті. Справа в тому що, але мірі зростання рівня підготовленості спортсменові потрібна все більша сила подразника (великі фізичні навантаження) для забезпечення безперервного функціонального вдосконалення організму і досягнення нового, більш високого рівня його діяльності. Підвищення навантаження забезпечує структурне і функціональне вдосконалення кровообігу і посилення трофічних функцій нервової системи, створення достатнього запасу енергії, збільшення капіляризації скелетної і сердечної мускулатури. Усе це обумовлює підвищення потенційних можливостей організму, збільшення його функціонального резерву, адекватне пристосування до фізичних навантажень, прискорення відновлення. Чим швидше відновлення, тим більше у організму можливостей до виконання подальшої роботи, а, отже, тим вище його функціональні можливості і працездатність. Звідси ясно, що відновлення невід'ємна частина тренувального процесу, не менш важлива, чим безпосередні тренуючі дії на спортсмена.

Неминучим наслідком м'язової діяльності є та або інша міра стомлення. Стомлення фізіологічний, запобіжний механізм, що захищає організм від перенапруження, і, в той же час як слідове явище виконаної роботи, сприяюче розвитку адаптації, стимулює подальше підвищення працездатності і тренованість організму. Без стомлення немає тренування. Важливо лише, щоб міра стомлення відповідала виконаній роботі.

Міра стомлення, як і швидкість відновлення, обумовлена складною взаємодією багатьох чинників, серед яких основне значення мають : характер виконаної роботи, її спрямованість, об'єм і інтенсивність, стан здоров'я, рівень підготовленості, вік і індивідуальні особливості того, що тренується, передуючий режим, рівень технічної підготовки, уміння розслаблятися і ін. якщо це змагання, то істотний роль грає міра їх напруженість і відповідальність, співвідношення сила, тактичний план їх проведення. Експериментально доведена виборча дія різних тренувальних навантажень і режимів роботи на руховий апарат і вегетативне його забезпечення при стомленні і відновленні (Гиппенрейтер Б. С.; Коробок А. В.; Волков В. М.,, та ін.).

Істотний вплив на течію відновних процесів робить і кумуляція стомлення при певних режимах тренування. Тривалість відновлення різна від декількох хвилин до багатьох годин і діб залежно від вираженості перерахованих чинників. Чим швидше відновлення, тим краще адаптація організму до наступного навантаження, тим більшу роботу з більш високою результативністю він може при цьому виконати а, отже, тим більшою мірою ростуть його функціональні можливості і вище ефективність тренування.

При повторних великих фізичних (напрузі в організмі можуть розвиватися два протилежні стани: а) наростання тренованості і підвищення працездатності, якщо процеси відновлення забезпечують заповнення і накопичення енергетичних ресурсів; б) хронічне виснаження і перевтома, якщо відновлення систематично не настає.

Приведене положення, звичайно, не означає, що тренування кваліфікованих спортсменів повинне завжди проводитися на тлі повного відновлення або надвідновлення. За останнє десятиліття спортивна практика переконливо довела не лише можливість, але і доцільність в певні періоди мікро - і макроциклів тренування на рівні недовосстановления, що служить стимулом для подальшого підвищення рівня діяльності організму і його працездатності. Лікарські дослідження показали при цьому відсутність (звичайно, при дотриманні усіх необхідних умов) яких-небудь несприятливих змін в організмі спортсмена. Проте на певних етапах тренування на фоні недовосстановления періодично потрібна компенсація, що забезпечує міцне відновлення.

Отже, прискорення відновлення спрямована дія на відновні процеси один з дієвих важелів управління тренувальним процесом. Прискорення відновлення можна добитися як природним чином (відновні процеси тренируемы і не випадково швидкість відновлення один з діагностичних критеріїв тренованості), так і спрямованою дією на течію процесів відновлення з метою їх стимулювання.

Використання допоміжних засобів може дати відповідний ефект тільки у поєднанні з природним шляхом прискорення відновлення, обумовленим наростанням тренованості. Інакше зміщення відновлення в часі не будуть в належній мірі забезпечені ресурсами організму, що може не лише загальмувати природне прискорення відновлення, але і несприятливо відбитися на функціональному резерві організму. Управління процесами відновлення важливе не лише для кваліфікованих спортсменів, що тренуються з великими навантаженнями, але і для усіх інших контингентів, що займаються фізичною культурою і масовим спортом, оскільки сприяє найбільш сприятливому сприйняттю навантажень організмом, а тим самим і оздоровчому ефекту зайняття. До теперішньому часу розроблений і впроваджений в практику чималий арсенал відновних засобів, які можна класифікувати за різними ознаками : по спрямованості і механізму дії, часу використання, умовам застосування і т. п. Найбільше поширення отримало розділення відновних засобів на три великі групи педагогічні, психологічні і медико-біологічні, комплексне використання який залежно від спрямованість тренувальний процес, завдання і етап підготовка, вік, стан і рівень підготовленість тренується, передуючий режим і складає система відновлення.

Педагогічні засоби забезпечують ефективність відновлення за рахунок відповідної побудови тренування і режиму. Ця група засобів повинна розглядатися як основна, бо які б спеціальні засоби не застосовувалися для прискорення відновлення, вони зроблять належну дію тільки при правильному тренуванні і режимі. До педагогічних засобів відносяться: раціональне поєднання засобів загальної і спеціальної підготовки, правильне поєднання навантаження і відпочинку в мікро-, макро- і багаторічних циклах підготовки, введення спеціальних відновних циклів і профілактичних розвантажень, варіювання навантажень, умов тренувань, інтервалів відпочинку між зайняттям і вправами, широке використання перемиканні з одного виду вправ на інший, з один режим .роботи на інший, повноцінна розминка, використання в ході зайняття вправ для розслаблення м'язів, дихальних вправ, прийомів самомассажа і ін., повноцінна завершальна частина зайняття, а також велика індивідуалізація тренування, раціональний режим (особливо перед - і періоду постзмагання), достатня емоційність зайняття та ін.

Психологічні засоби спрямовані на якнайшвидшу нормалізацію нервово-психічного статусу спортсмена після напружених тренувань і особливо змагань, що створює необхідний фон для відновлення функцій фізіологічних систем і працездатності. Сюди можна віднести як психопедагогічні засоби (такі, наприклад, як оптимальний моральний клімат, позитивні емоції, комфортні умови побуту і тренування, цікавий різноманітний відпочинок, щажение психіки спортсмена, особливо в періоді передзмагання і безпосередньо після змагань, при комплектуванні команд, розселенні спортсменів на зборах і тому подібне, індивідуальний підхід), так і психогігієнічні засоби регуляції і саморегуляції психічних станів : подовження сну, вселений сонотдых, психорегулююче, аутогенне тренування, колірні і музичні дії, спеціальні прийоми м'язової релаксації, управління тонусом довільної мускулатури, використання деяких медикаментозних засобів для урівноваження нервового процесу і ін.

Основні медико-біологічні засоби відновлення це раціональне харчування (включаючи використання додаткових його чинників і вітамінів), фізичні чинники (гидро-, бальнео-, электро-, свето- і теплопроцедури, масаж, аероіонізація), деякі природні рослинні і фармакологічні засоби, раціональний добовий режим, кліматичні чинники. Механізм дії цих засобів можна уявити собі як поєднання неспецифічних (дія на захистно-приспособительные сили організму) і специфічних впливів, безпосередньо спрямованих на якнайшвидшу ліквідацію проявів загального і локального стомлення, викликаного виконаною роботою. Через нейрогуморальні механізми регуляції ці засоби впливають на змінені внаслідок фізичного навантаження метаболізм, температуру і кровопостачання тканин, сприяють заповненню витрачених енергетичних і пластичних ресурсів, якнайшвидшому виведенню з організму продуктів розпаду, відновлюють нормальне співвідношення нервових процесів, сприяючи тим самим відновленню функцій регулюючих механізмів і ефекторного органу, ліквідації почуття втома. Це дозволяє прискорити природну течію відновних процесів підвищити адаптацію організму до подальшої м'язової діяльності і його працездатність.

Використання допоміжних засобів для управління фізіологічними процесами, зміненими під впливом виконаної роботи, в цілях прискорення його відновлення і попередження перенапруження при подальших навантаженнях фізіологічно виправдано і не має нічого спільного з штучним стимулюванням організму для підвищення його працездатності.

Використання відновних засобів повинне носити системний характер, що передбачає комплексне застосування засобів різної дії в тісній ув'язці з конкретним режимом і методикою тренування, тобто раціональне поєднання окремих засобів відповідно до виду спорту, завдань і періоду тренування, характеру роботи, міри стомлення, стану спортсмена.

Відновні процеси характеризуються нерівномірністю, фазностью (фаза зниженої, початкової і підвищеної працездатності остання реєструється не після кожної роботи, а на триваліших етапах тренування), гетерохронизмом. Гетерохронизм у відновленні вегетативної і рухової сфери організму, а також окремих вегетативних ланок найбільш виражений в пізньому відновному періоді після навантажень, а також у менш тренованих осіб. Тому при вибиранні відновних засобів ''слід передбачити можливість одночасного впливу на різні функціональні звання організму, що забезпечують його працездатність психічну і соматичну сфери, руховий апарат, центральну нервову і вегетативну системи з тим, щоб одночасно зняти як нервовий, так і фізичний компоненти стомлення.

З'єднання окремих засобів в комплекс значно підвищує ефективність дії кожного з них. Це стосується як одночасного застосування педагогічних, психологічних і медико-біологічних засобів, так і застосування окремих засобів з арсеналу останніх. Велике значення має спрямованість тренувального процесу і, зокрема, конкретного зайняття або змагання, що значною мірою визначає не лише підбір засобів, що чинять виборчу або переважну дію на певні функціональні ланки організму, але і тактику їх використання. Основну увагу приділяють при цьому дії на стан тих систем організму, які зазнали найбільші зміни при цьому навантаженні і найповільніше відновлюються, а також стану інтегральних систем, що забезпечують працездатність і адаптацію (нервова система, гормональна регуляція, кровообіг). Тому при підборі засобів відновлення обов'язково враховувати вид спорту н спрямованість навантаження в зайнятті. Так, наприклад, в циклічних видах спорту чітко простежується залежність глибини і характеру стомлення від відносної потужності виконуваної роботи незалежно від структури руху (Фарфель В. С.; Зимкин Н. В), що робить основним об'єктом для відновних засобів при роботі на витривалість кардиореспираторный апарат, процеси обміну речовин і енергії.

При ациклічних вправах в єдиноборствах, спортивних іграх характер стомлення і відновлення значною мірою обумовлений підвищеними вимогами до точності і координації рухів, функції аналізаторів, нервово-м'язового апарату, що визначає доцільність переважної дії на ці функціональні ланки організму. Необхідність при цій дії на вегетатику і обмін речовин залежить від загального об'єму виконаної роботи, тобто питомої ваги роботи на витривалість. У усіх видах спорту дуже важливо домагатися якнайшвидшого відновлення рівноваги нервових процесів і гуморально-гормональиой регуляції, що багато в чому визначає відновлення обміну речовин і вегетативних функцій організму.

Велике значення мають і індивідуальні особливості спортсменів. Так, наприклад, деякі з них в навіть стані хорошої тренованості відрізняються відносно повільним відновленням після навантажень, що багато в чому залежить від індивідуальної особливості нервових процесів і обміну речовин. І, навпаки, є генетично обумовлена здатність до швидкого відновлення. Потрібно враховувати і індивідуальну чутливість до тих або інших засобів (фармакологічним і деяким продуктам харчування, фізіотерапевтичним процедурам і ін.).

Активно впливаючи на фізіологічні функції, регулюючи їх механізми, відновні засоби (особливо фізичні, фармакологічні і психологічні) мають і спрямовану дію можуть чинити на організм як заспокійливе, так і, навпаки, збудлива дія, що також вимагає обліку індивідуальних особливостей і характеру стомлення (з переважанням після навантаження збудження або, навпаки, гальмування, пригноблення спортсмена). Істотно і значення віку. Так, наприклад, у дітей після інтенсивної, але порівняно невеликої тривалості роботи відновлення відбувається швидше, ніж у дорослих, а після дуже напружених навантажень, навпаки, повільніше. У осіб середнього і старшого віку відновні процеси сповільнюються.

Певне значення мають також стан здоров'я, рівень фізичного розвитку, характер професійної праці, звичність навантаження, умови її проведення, клімато-географічні і інші чинники. Тому підбір відновних засобів і тактика їх застосування повинні мати виражену індивідуальну спрямованість. Всякий шаблон при цьому не лише не ефективний, але у ряді випадків і не нешкідливий. Найбільшою мірою це відносяться до засобів фармакології і фізіотерапії.

Дуже важливо враховувати також сумісність використовуваних засобів, зокрема поєднання засобів загальної і локальної дії (хоча це ділення певною мірою і умовно). При цьому потрібно враховувати, що засоби загальної дії (ванни, душі, загальне ультрафіолетове опромінення, аероіонізація, живлення, вітаміни, загальний масаж, деякі ліки і ін.) мають широкий діапазон неспецифічної загальнозміцнюючої дії на організм і адаптація до них настає повільніше і поступово, чим до засобів локальної дії. Локальні дії (декомпресія, електростимуляція, теплові процедури, камерні ванни, локальний масаж і ін.), хоча і спрямовані безпосередньо на зняття місцевого стомлення шляхом поліпшення кровопостачання, клітинного метаболізму, теплової дії на окремі групи м'язів, але одночасно внаслідок перерозподілу кровотоку (його збільшення в зоні дії і зниження поза нею), що відбувається при цьому, обумовлюють не лише місцеві, але і системні реакції, а тим самим і певна загальна дія.

При переважній дії навантаження на окремі групи м'язів досить ефективні локальні засоби у поєднанні з водними процедурами; при навантаженнях великого об'єму перевагу мають засобу загальної дії; при роботі, особливо великій інтенсивності корисне введення контрастних процедур.

При дворазовому тренуванні в день локальні засоби призначаються переважно після першої, а засоби загальної дії після другого тренування, після днів великих навантажень переважно засобу загальної дії. Болю потрібно термінове підвищення працездатності (наприклад, при повторних стартах, в інтервалах між навантаженнями і ін.), найбільший ефект вдається отримати при використанні засобів відновлення відразу після закінчення роботи. Якщо головним завданням є підвищення працездатності у болів віддаленому періоді (наприклад, до наступного дня або пізніше), доцільніше призначати процедури переважно загальної дії через 48 ч після навантаження (Талышев Ф. М., Аванесов В. У.)

При виборі комплексу процедур дуже важливо, щоб вони доповнювали, а не знижували дію один одного. Так, наприклад, локальне баровоздействие посилює ефект попередньої процедури, електрофорез чинить повнішу дію при попередніх теплових процедурах, прохолодний душ нівелює дію ряду процедур і т. п. (Талышев Ф. М., Біла Н. А., Иоффе Л. А., Журавльова А. И.). Оскільки саме по собі дія фізичних чинників на організм також супроводжується певною витратою біологічної енергії, важливо, використовуючи ці процедури після навантаження, не перевищити реактивні можливості організму, щоб не викликати зворотної дії.

Доцільне використання не більше одного виду процедури кожного типу впродовж дня і не більше двох процедур в одному сеансі. При тривалому застосуванні певних засобів настає адаптація, звикання до них організму, що обумовлює поступове зниження їх поновлюючої дії, тобто організм поступово перестає реагувати на монотонні, одноманітні подразники. Тому необхідно варіювати, періодично міняти не лише засоби, але і їх поєднання, дозування, методи застосування.

Слід мати на увазі одно дуже важливу обставину. Підвищуючи адаптацію до навантажень, певні відновні засоби при тривалому їх застосуванні ведуть до зниження сили дії основного подразника самою тренувальною навантаження, знижуючи її тренуючий ефект. Крім того, як відомо, для прогресивного підвищення спортивної працездатності необхідно працювати періодично на тлі певного недовосстановления, що служить стимулом досягнення нового, більш високого рівня діяльності організму і за умови подальшої компенсації не робить якого-небудь несприятливого впливу на здоров'я. Значить, зовсім не завжди потрібно прагнути до штучного стимулювання відновлення, тим більше що регулярне або занадто часте і масивне застосування фармакологічних і деяких фізичних засобів може загальмувати природну течію процесу відновлення.

Застосування широкого комплексу спеціальних засобів доцільне лише окремими циклами в певні періоди підготовки зокрема, иа етапах вираженого нарощування навантажень і освоєння нових складних рухових завдань, в ударних циклах тренування, на етапі передзмагання і в процесі змагань (особливо багатоденних і при декількох стартах в день), після напруженого сезону і, звичайно, за медичними показаннями для попередження перевтоми і фізичного перенапруження або при появі їх перших ознак. У інших випадках цілком досить використати водні процедури, масаж, раціональне харчування і режим дня у поєднанні з педагогічними і психологічними засобами.

Певну обережність потрібно в застосуванні сильних засобів (особливо фармакологічних) в період зростання і формування організму. Отже, засоби відновлення повинні призначатися лікарем строго індивідуально, в повній відповідності з конкретним планом підготовки, особливостями і станом спортсмена.

2.2. Засоби фізичної культури, що забезпечують стійкість до фізичної працездатності

Основний засіб фізичної культури - фізичні вправи. Існує фізіологічна класифікація вправ, в якій уся різноманітна м'язова діяльність об'єднана в окремі групи вправ за фізіологічними ознаками.

Стійкість організму до несприятливих чинників залежить від природжених і придбаних властивостей. Вона дуже рухлива і піддається тренуванню як засобами м'язових навантажень, так і різними зовнішніми діями (температурними коливаннями, недоліком або надлишком кисню, вуглекислого газу). Відмічено, наприклад, що фізичне тренування шляхом вдосконалення фізіологічних механізмів підвищує стійкість до перегрівання, переохолодження, гіпоксії, дії деяких токсичних речовин, знижує захворюваність і підвищує працездатність. Треновані лижники при охолодженні їх тіла до 35°С зберігають високу працездатність. Якщо нетреновані люди не в змозі виконувати роботу при підйомі їх температури до 37-38°С, то треновані успішно справляються з навантаженням навіть тоді, коли температура їх тіла досягає 39°С і більше.

У людей, які систематично і активно займаються фізичними вправами, підвищується психічна, розумова і емоційна стійкість при виконанні напруженої розумової або фізичної діяльності.

До числа основних фізичних (чи рухових) якостей, що забезпечують високий рівень фізичної працездатності людини, відносять силу, швидкість і витривалість, які проявляються в певних співвідношеннях залежно від умов виконання тієї або іншої рухової діяльності, її характеру, специфіки, тривалості, потужності і інтенсивності. До названих фізичних якостей слід додати гнучкість і спритність, які багато в чому визначають успішність виконання деяких видів фізичних вправ. Різноманіття і специфічність дії вправ на організм людини можна зрозуміти, ознайомившись з фізіологічною класифікацією фізичних вправ (з точки зору спортивних фізіологів). У основу її покладені певні фізіологічні класифікаційні ознаки, які властиві усім видам м'язової діяльності, що входять до конкретної групи.

Так, за характером м'язових скорочень робота м'язів може носити статичний або динамічний характер. Діяльність м'язів в умовах збереження нерухомого положення тіла або його ланок, а також вправа м'язів при утриманні якого-небудь вантажу без його переміщення характеризується як статична робота (статичне зусилля). Статичними зусиллями характеризується підтримка різноманітних поз тіла, а зусилля м'язів при динамічній роботі пов'язані з переміщеннями тіла або його ланок в просторі.

Значна група фізичних вправ виконується в строго постійних (стандартних) умовах як на тренуваннях, так і на змаганнях; рухові акти при цьому робляться у визначеній послідовності. У рамках певної стандартності рухів і умов їх виконання удосконалюється виконання конкретних рухів з проявом сили, швидкості, витривалості, високої координації при їх виконанні.

Є також велика група фізичних вправ, особливість яких в нестандартності, непостійності умов їх виконання, в ситуації, що міняється, вимагає миттєвої рухової реакції (єдиноборства, спортивні ігри). Дві великі групи фізичних вправ, пов'язані із стандартністю або нестандартністю рухів, у свою чергу, діляться на вправи (рухи) циклічного характеру (ходьба, біг, плавання, веслування, пересування на ковзанах, лижах, велосипеді і тому подібне) і вправи ациклічного характеру (вправи без обов'язкової злитої повторюваності певних циклів, що мають чітко виражені почало і завершення руху : стрибки, метання, гімнастичні і акробатичні елементи, підняття тяжкості).

Загальне для рухів циклічного характеру полягає в тому, що усі вони представляють роботу постійної і змінної потужності з різною тривалістю. Різноманітний характер рухів не завжди дозволяє точно визначити потужність виконаної роботи (тобто кількість роботи в одиницю часу, пов'язане з силою м'язових скорочень, їх частотою і амплітудою), в таких випадках використовується термін "інтенсивність". Гранична тривалість роботи залежить від її потужності, інтенсивності і об'єму, а характер виконання роботи пов'язаний з процесом стомлення в організмі. Якщо потужність роботи велика, то тривалість її мала внаслідок стомлення, що швидко настає, і навпаки.

При роботі циклічного характеру спортивні фізіологи розрізняють зону максимальної потужності (тривалість роботи не перевищує 20-30 с, причому стомлення і зниження працездатності переважно настає вже через 10-15 с); субмаксимальною (від 20-30 до 3-5 с); великою (від 3-5 до 30-50 хв) і помірною (тривалість 50 хв і більше).

Особливості функціональних зрушень організму при виконанні різних видів циклічної роботи в різних зонах потужності визначає спортивний результат. Так, наприклад, основною характерною рисою роботи в зоні максимальної потужності є те, що діяльність м'язів протікає у безкисневих (анаеробних) умовах. Потужність роботи настільки велика, що організм не в змозі забезпечити її здійснення за рахунок кисневих (аеробних) процесів. Якби така потужність досягалася за рахунок кисневих реакцій, то органи кровообігу і дихання повинні були забезпечити доставку до м'язів понад 40 л кисню в 1 хв. Але навіть у висококваліфікованого спортсмена при повному посиленні функції дихання і кровообігу споживання кисню може тільки наближатися до вказаної цифри.

У течію ж перших 10-20 с роботи споживання кисню в перерахунку на 1 хв досягає лише 1-2 л. Тому робота максимальної потужності виконується "у борг", який ліквідовується після закінчення м'язової діяльності. Процеси дихання і кровообігу під час роботи максимальної потужності не устигають посилитися до рівня, що забезпечує потрібну кількість кисню, щоб дати енергію працюючим м'язам. Під час спринтерського бігу робиться лише декілька поверхневих дихань, а іноді такий біг здійснюється при повній затримці дихання.

При цьому аферентні і еферентні відділи нервової системи функціонують з максимальною напругою, викликаючи досить швидке стомлення клітин центральної нервової системи. Причина стомлення самих м'язів пов'язана зі значним накопиченням продуктів анаеробного обміну і виснаженням енергетичних речовин в них. Головна маса енергії, що звільняється при роботі максимальної потужності, утворюється за рахунок енергії розпаду АТФ і КФ. Кисневий борг, що ліквідовується в період відновлення після виконаної роботи, використовується на окислювальний ресинтез (відновлення) цих речовин.

Зниження потужності і збільшення тривалості роботи пов'язане з тим, що окрім анаеробних реакцій енергозабезпечення м'язової діяльності розгортаються також і процеси аеробного енергоутворення. Це збільшує (аж до повного задоволення потреби) вступ кисню до працюючих м'язів. Так, при виконанні роботи в зоні відносно помірної потужності (біг на довгі і наддовгі дистанції) рівень споживання кисню може досягати приблизно 85аксимально можливого. При цьому частина споживаного кисню використовується на окислювальний ресинтез АТФ, КФ і вуглеводів.

При тривалій (іноді багатогодинний) роботі помірної потужності вуглеводні запаси організму (глікоген) значно зменшуються, що призводить до зниження змісту глюкози в крові, негативно позначаючись на діяльності нервових центрів, м'язів і інших працюючих органів. Щоб заповнити витрачені вуглеводні запаси організму в процесі тривалих забігів і проплывов, передбачається спеціальне живлення розчинами цукру, глюкози, соками.

Ациклічні рухи не мають злиту повторюваність циклів і представляють собою стереотипно наступні фази рухів з чітким завершенням. Щоб виконати їх, необхідно проявити силу, швидкість, високу координацію рухів (рухи силового і швидкісно-силового характеру). Успішність виконання цих вправ пов'язана з проявом або максимальної сили, або швидкості, або поєднання того і іншого і залежить від необхідного рівня функціональної готовності систем організму в цілому.

До засобів фізичної культури відносяться не лише фізичні вправи, але і оздоровчі сили природи (сонце, повітря і вода), гігієнічні чинники (режим праці, сну, живлення, санітарно-гігієнічні умови). Використання оздоровчих сил природи сприяє зміцненню і активізації захисних сил організму, стимулює обмін речовин і діяльність фізіологічних систем і окремих органів. Щоб підвищити рівень фізичної і розумової працездатності, необхідно бувати на свіжому повітрі, відмовитися від шкідливих звичок, проявляти рухову активність, займатися гартуванням. Систематичне зайняття фізичними вправами в умовах напруженої учбової діяльності знімає нервово-психічну напругу, а систематична м'язова діяльність підвищує психічну, розумову і емоційну стійкість організму при напруженій учбовій роботі.