13. Організація раціонального використання машинно-тракторного парку

Машинно-тракторний парк сільськогосподарського підприємства— це набір окремих робочих машин, які доповнюють одна одну і виконують послідовно технологічні операції при виробництві тих чи інших продуктів.

використовують як самостійно, так і в складі різних внутрішньогосподарських підрозділів (механізованих ланок, які вирощують окремі сільськогосподарські культури (картоплю, кукурудзу, цукрові буряки та ін.); механізованих загонів, які обслуговують одну сівозміну або її частину, де вирощують кілька сільськогосподарських культур)

Прогресивним є використання машинно-тракторного парку потоково-цеховим методом. Техніка і механізатори при цьому зосереджуються на виконанні головного на даний час технологічного процесу. Польові роботи виконують послідовно, а не одночасно, в короткі терміни, тобто цикл за циклом. Обов'язково закріплюють за двома трактористами-машиністами два трактори (загального призначення і просапного), відповідний шлейф машин, а іноді і комбайн. Це дає змогу забезпечити двозмінну роботу. До роботи трактори та іншу техніку (техобслуговування, дрібний ремонт, агрегатування) готує спеціальна постійно діюча служба.

Підвищенню продуктивності техніки сприяє організація роботи тракторів і комбайнів за погодинними графіками, коли встановлюють завдання щодо кількості робочих проходів або кругів за годину змінного часу. Трактористи-машиністи можуть здійснювати самоконтроль своєї роботи за годинником.

У невеликих фермерських господарствах ефективніше використання малої техніки, передусім тракторів і комбайнів. Промисловість почала виробляти відповідні мінітрактори, проте ще в недостатній кількості. Щодо збиральної та іншої техніки, то таким господарствам краще користуватися послугами машинно-технологічних станцій.

14. Організація кормової бази с/г підприємств

Через кормову базу здійснюється безпосередній зв'язок тваринницьких і рослинницьких галузей.

Під кормовою базою розуміють склад, кількість і якість кормів, їх виробництво, заготівлю, зберігання і використання. Усі заходи щодо створення кормової бази об'єднують у систему кормовиробництва.

Виділяють три основні системи кормовиробництва: система посівного кормовиробництва, система лукопасовищного кормовиробництва і система посівно-лукопасовищного кормовиробництва (комбінована). У господарствах здебільшого поєднуються всі системи і джерела кормовиробництва.

При організації кормової бази господарство має розраховувати насамперед на власні корми і придбання лише тих, які воно не може виробляти (комбікорми, білкові добавки, мікроелементи та ін.).

Джерелами надходження кормів є:

-виробництво їх у системі польових сівозмін (переважно концентрованих кормів);

-виробництво у кормових сівозмінах (здебільшого зелених і соковитих кормів);

-надходження з природних кормових угідь;

-кормові і вітамінні добавки, що виробляються промисловими підприємствами;

-відходи харчової, молочної, м'ясної і рибної промисловості.

Всі корми, що використовуються у тваринництві, поділяються на такі основні групи:

1) Рослинницькі - грубі (сіяні трави і трави природних кормових угідь – лук і пасовищ, солома, сінаж, сіно); соковиті (силос, корене- та бульбоплоди); концентровані (зерно й зернопродукти); зелені (трави культурних і природних пасовищ, сіяних культур); корми від переробки сільськогосподарської продукції (комбікорми, відходи крохмале-патокової та ін.).

2) корми тваринного походження належать молоко та продукти його переробки (відвійки, сироватка), м'ясне, рибне, кісткове борошно та ін.;

3) мінеральні.

Кормовий план — це науково обгрунтована програма забезпечення тварин повноцінними кормами на певний період відповідно до потреб і обсягу виробництва різних видів якісної продукції.

Баланс кормів — це повна відповідність між потребою в кормах і джерелами її покриття на певний період. Кормовий баланс складають як по господарству в цілому, так і в розрізі окремих видів кормів. У ньому є дві частини: 1) витрати кормів — для громадського тваринництва, страхового фонду тварин, в індивідуальних господарствах працівників, службовців та ін.; 2) надходження — джерела кормів. Спочатку визначають можливе надходження кормів з природних кормових угідь (пасовищ, сіножатей) і сіяних лукопасовищних угідь. Враховують також побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур — гичку коренеплодів і овочевих культур, солому й полову, нетоварні овочі та картоплю тощо. Кількість кормів, яких не вистачає до загальної потреби, покривають за рахунок висівання культур на корм у польових і кормових сівозмінах.