69. Види ліцензійних платежів.

Існує декілька видів ліцензійних платежів.

Роялті — це періодичні процентні або фіксовані сумарні від­рахування ліцензіата на користь ліцензіара за надання права на використання ОПВ. У ліцензійних угодах встановлюється розмір, база нарахування та періодичність виплат роялті. Розмір роялті встановлюється виходячи із середнього рівня показників, що є характерними для певної галузі. Роялті можуть розраховуватися з розрахункової ціни одиниці продукції (обсягу реалізації продук­ції) або суми прибутку від використання ОПВ, наданого за ліцен­зією. На розмір роялті впливає специфіка галузі техніки: чим бі­льша наукомісткість галузі, тим більше роялті. У світовій практиці купівлі-продажу ліцензій найвищі ставки роялті в елек­тронній промисловості, авіатехніці, виробництві озброєння, точ­ному приладобудуванні, верстатобудуванні, автомобільній про­мисловості.

Паушальний платіж — зафіксована у ліцензійній угоді сума, яка сплачується одноразово або частинами. Ця сума не залежить від фактичного використання ліцензій, а встановлюється на під­ставі експертних оцінок. Розмір паушального платежу дорівнює сумі приведених на момент виплати вартостей роялті за відпові­дною ставкою дисконтування. Паушальна форма платежу стра­хує ліцензіара від комерційних та інших ризиків, що пов'язані з трансфером ОПВ. Проте ліцензіар утрачає можливість отримання додаткових доходів у випадку, якщо виробництво продукції за ліцензією перевищить розрахункові обсяги.

Участь у прибутках — відрахування на користь ліцензіара частини прибутку від комерційного використання предмета ліце­нзії. Як правило, участь ліцензіара у прибутках ліцензіата стано­вила до ЗО % у разі надання виключної ліцензії та 10 % — при не виключній ліцензії.

Участь у власності — передача ліцензіатом частини акцій своїх підприємств ліцензіару як платежу за надану ліцензію. Цей вид платежу використовується з метою контролю над власністю іноземних підприємств, що використовують техніку та техноло­гію ліцензіара.

70. Принципи встановлення ринкової вартості ліцензії.

71. Необхідність та мета проведення оцінки об’єктів інтелектуальної власності.

Введення у господарський оборот будь-якого майна обумовлює необхідність оцінки його вартості. Об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ) розглядаються як об’єкти господарського, у тому числі господарського обороту, а отже, можуть бути об’єктами оцінки. ОІВ можуть бути самостійними об’єктами оцінки або входити до складу майнових комплексів підприємств та організацій.

У господарській практиці оцінюють не самі ОІВ, а права на них, при цьому оцінка прав на ОІВ залежить від цілей їх використання та багатьох інших факторів. До ОІВ належать:

- об’єкти промислової вартості. Права на які охороняються патентами та свідоцтвами;

- об’єкти авторського та суміжного права, що використовуються в промисловості;

- права на ноу-хау, які підтверджено документами організації (підприємства);

- конструкторська, проектна, технологічна та інша документація, призначена для використання у виробництві та реалізації продукції;

- інші результати науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських та проектних робіт;

- права, що охороняються ліцензіями, авторськими чи іншими договорами на придбання ОІВ.

У відповідності до ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка ОІВ обов’язково проводиться у випадках:

- створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна, у тому числі ОІВ, або майна, що є у комунальній власності;

- реорганізації , банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) із державною (комунальною) часткою майна;

- виділення або визначення частки ОІВ у спільному майні, в якому є державна частка ( частка комунального майна);

- визначення вартості внесків засновників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься ОІВ господарських товариств із державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого товариства.

- приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, складовою частинною якого є ОІВ, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду.

- переоцінки ОІВ (нематеріальних активів) для цілей бухгалтерського обліку;

- оподаткування майна та визначення розміру державного мита під заставу;

- визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

- в інших випадках за рішенням суду або у зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Оцінка ОІВ проводиться в інших випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї зі сторін угоди та за угодою сторін.

Оцінка ОІВ може проводитися за ініціативи власників ОІВ, незалежно від того є вони юридичними чи фізичними особами. А також форм власності та їхніх організаційно- правових форм на підставі договору про оцінку.

Мета оцінки ОІВ: визначення частки майнових прав, визначення стартової ціни для конкурентів, аукціонів, торгів; визначення частки майнових прав; вирішення майнових спорів; відшкодування збитків; оцінка вартості підприємства; експертиза інноваційних проектів; розподіл, спадщина, дарування чи безоплатна передача ОІВ; внесення вартості ОПВ до статутного фонду (капіталу) суб’єктів господарювання; застава ОПВ, створення ОПВ; Страхування ОПВ; роздержавлення і приватизація об’єктів державної власності; від ступання прав(купівля продаж).