Функції лівої і правої півкулі

Ліва півкуля	Права півкуля
Логічне мислення Вербальний інтелект Математичні розрахунки Довільне запам’ятовування Аналітичні тенденції сприймання Аналітичність мислення Усне мовлення Центр позитивних емоцій Прогнозування майбутніх станів Розмір прози і поезії Ритм музики Свідоме Права рука Праве вухо Праве око Читання і письмо Рухова сфера Інтерпретація міміки і жестів Запам’ятовування імен, слів Вербальне мовлення Сприймання Мислення Пам’ять на слова і числа Повторення, Неспонтанне мовлення	Образне мислення Невербальний інтелект Образна пам’ять Мимовільне запам’ятовування Синтетичні тенденції сприймання Синтетичність мислення Метафоричний смисл мовлення, інтонації, почуття гумору Центр негативних емоцій Взаємодія з актуальними подіями Звуковисотні співвідношення Тембр і гармонія в музиці Підсвідоме Ліва рука Ліве вухо Ліве око Орієнтація у просторі Чуттєва сфера Розпізнавання міміки і жестів Впізнавання облич Невербальне мовлення Продукування сновидінь Музичний слух Емоції Інтуїція Пам’ять на форму і музику Спонтанне письмо Спонтанне мовлення Творча діяльність
Детермінує ІІ тип сигнальної системи (за І. П. Павловим) З лівою півкулею пов’язані шизоїдність, психастенія	Детермінує І тип сигнальної системи (за І. П. Павловим) З правою півкулею пов’язані істероїдність, емоційна лабільність

6. Темперамент. Конституційні теорії темпераменту Кречмера, Шелдона

Темперамент є однією з найбільш вивчених індивідуальних характеристик. Існує безліч визначень цієї якості; кожне з них звичайно підкреслює комплексну структуру темпераменту, сама назва якого походить від латинського tеmреrо, що означає «змішую» (1,2,6,8,18, 20).

ТЕМПЕРАМЕНТ – вроджені індивідуальні особливості динаміки: інтенсивності (сили), швидкості (темпу) та емоційного забарвлення психічних процесів і станів, а також домінуюча зверненість особистості до свого внутрішнього чи зовнішнього світу.

Темперамент — закономірне співвідношення стійких індивідуальних особливостей особистості, що характеризує різні сторони динаміки психічної діяльності.

Темперамент став предметом уваги медиків і філософів раніше інших психологічних характеристик, але вивчення його було в основному емпіричним або типологічним, заснованим швидше на спостереженні, ніж на достовірному аналізі наукових даних. Тому і більшість класифікацій темпераменту, будучи досить виразними і корисними для життєвої психодіагностики, складені абсолютно без урахування правил строгої наукової класифікації. Серед спроб пояснення природи темпераменту виділяють;

- гуморальні,

• конституціональні,

• психологічні теорії.

Історично однієї з перших гуморальних типологій можна рахувати вчення Гіппократа про чотири рідини і чотири темпераменти людини, що виникло в IV столітті до н.е. Залежно від переваги тієї або іншої рідини в організмі, стверджував Гіппократ, людина має відповідний темперамент:

1. Сангвінічний - оптимістичну, життєрадісну вдачу мають ті, у кого більше крові;

2. Меланхоліки - сумні і пригнічені люди, у яких переважає чорна жовч;

3. Холерики - дратівливі і збудливі ті, у яких дуже багато світлої жовчі,

4. Флегматики - апатичні, байдужі люди, що мають більше за інших в організмі мокроти.

Давньоримський лікар Гален, що жив в II столітті до н. з., вважав, що чотири першооснови темпераменту втілюють чотири субстанції — тверде, рідке, гаряче і холодне.

До теперішнього часу фізіологічні підстави цих класифікацій багато раз спростовувалися, але назви типів темпераменту збереглися (2, 8, 10, 18).

І.П. Павлов розумів темперамент як найзагальнішу характеристику вищої нервової діяльності, що виражає основні природні властивості вищої нервової системи (в основному силу і швидкість). Робилася і спроба пов'язати ці властивості з чотирма темпераментами, але сам учений застерігав від неправомірного розповсюдження цих висновків на поведінку людини в цілому і підкреслював, що в своїх дослідах він обмежувався класифікацією типів нервової діяльності собак (13).

І.П.Павлов експериментально дослідив, що властивості темпераменту залежать від таких властивостей нервової системи: сили процесів збудження і гальмування у нервових волокнах, яка визначається потужністю та працездатністю нейронів (нервових клітин); врівноваженості нейрофізіологічних процесів – співвідношення сили збудження та гальмування – який і наскільки переважає інший в їх балансі; рухливості нейрофізіологічних процесів – швидкості зміни збудження і гальмування.

І.П.Павлов з’ясував, що типи темпераменту залежать від особливостей сполучення цих властивостей і виявив чотири варіанти таких сполучень. Вчений назвав ці варіанти сполучень загальними типами нервової системи, то вони властиві й іншим видам ссавців, але застерігав від необґрунтованого перенесення цих даних на нервову систему людини.

Згідно І.П.Павлову, існують такі загальні типи нервової системи:

1. сильний, неврівноважений, з переважанням збудження – холеричний темперамент;

2. сильний, врівноважений, рухливий – сангвінічний;

3. сильний, врівноважений, інертний (повільний перехід від збудження до гальмування) – флегматичний;

4. слабкий – меланхолічний.

Вчений припустив, що можливі й інші поєднання названих властивостей нервової системи, а відтак – інші типи її та відповідні таким типам типи темпераменту. Ці припущення невдовзі підтвердились.

І. Кант вважав, що кожний з видів темпераменту (а найчастіше їх виділяли чотири) пов'язаний із збудженням або послабленням життєвої сили і віднесенням до області відчуттів або діяльності (3). Так:

- темпераментами відчуття є сангвінічний (коли на відчуття виявляється сильна дія, але проникає воно неглибоко) і меланхолійний (при якому відчуття може бути не дуже яскравим, та зате пускати глибоке коріння). Для людей з цими типами темпераменту всі найголовніші життєві події швидше переживаються емоційно, чим усвідомлюються, і описуються також в категоріях почуття.

- що ж до темпераментів діяльності, то до них І. Кант відносив холеричний, властивий людям активно-запальним, і флегматичний, що характеризує холоднокровних . людей. Для представників двох останніх типів всі основні явища поведінкові, через події об'єктивного, а не внутрішнього світу.

Флегматиків І. Кант вважав найбільш адаптованими і продуктивними людьми. Примітно, що з часів І. Канта відчуття жодного разу не розглядалися як складова темпераменту, рівноправна в порівнянні з діяльністю.

А В. Вундт вважав, що кожний з чотирьох темпераментів може бути описаний по двох підставах — силі емоційних реакцій і рівню їх стабільності, підводячи основи під можливість кількісного, природничо-наукового вивчення темпераменту.

КОНСТИТУЦІЙНІ ТЕОРІЇ ТЕМПЕРАМЕНТУ

У XX столітті також намагалися встановити зв'язок тілобудови і властивостей особистості. Всі конституціональні теорії ґрунтуються на двох положеннях, що мають назву «конституціональна гіпотеза»:

• по-перше, тілобудова і поведінка суттєво пов'язані один з одним,

• по-друге, цей зв'язок має «конституційну» природу, тобто швидше за все засновану на спадковості.

Вразливість «конституційної» гіпотези полягає.у тому, що дійсні зв'язки різноспрямовані , і можна привести приклади психогенного переїдання (булімії) або відмови від їжі (нервової анорексії), які, природно, призводять до тілесних змін, але починаються ці зміни з психіки і поведінки (1, 3, 7, 20).

Основним джерелом спостережень про зв'язок тілобудови і темпераменту служила психіатрична практика. Так, наприклад, Ернст Кречмер помітив, що залежно від типу тілобудови людина виявляється схильна до одного з психіатричних захворювань. Оскільки багато душевних хвороб можуть зрозуміти як надмірні, патологічні посилення тієї або іншої межі особистості, то можна встановити зв'язок тілесних і психологічних особливостей і у здорових людей (7).

Спостерігаючи в умовах клініки за поведінкою людей з різною тілобудовою, Е.Кречмер виділив основні групи психічних якостей, які, на його думку, і складають основний зміст темпераменту:

1. це, по-перше, психастезія (надмірне підвищення або пониження чутливості по відношенню до психічних подразників),

1. по-друге, фон настрою (схильність до веселості або печалі),

2. по-третє, психічний темп (прискорення або затримка психічних процесів в цілому і окремо взятих),

3. по-четверте, загальний руховий темп або психомоторну сферу (рухливість або загальмованість, траєкторію рухів).

А з погляду морфології Е. Кречмер виділив три психосоматичні типи, назви яких походять від грецького коріння, і поставив їм у відповідність три темпераменти:

Пікнік (рікпоа — щільний, товстий) — «широка і важка» людина. У нього значні жирові відкладення, кругла голова на короткій шиї. Пікнік, як правило, має циклотимічний темперамент. Він доброзичливий, товариський, не схильний до самоаналізу, емоції коливаються між смутком і веселістю, любить приймати швидкі рішення під впливом хвилини. Одні циклоїди схильні д,о гіпоманіакальності, інші — до депресії. У разі психічного розладу виявляється схильність до циркулярного або маніакально-депресивного психозу.

Астеник, або лептосоматик (Іерsоs — крихкий, soma — тіло), — «худий і високий». Має крихку тілобудову. високий ріст, плоску грудну клітку і витягнуте лице. Астенік має шизотимічний темперамент. У нього контакт з людьми і речами, як правило, обмежений. Він холодний, самодостатній, не любить відкрито проявляти почуття, причому замкнутість може доходити до аутизму. Він упертий, з труднощами пристосовується до дійсності, нереалістичний і схильний до абстракції. При розладах ! психіки виявляється схильність до шизофренії.

Атлетик (athlon — боротьба, сутичка) — «здоров'як» з добре розвиненою мускулатурою, високим або середнім зростом, широким плечовим поясом і вузькими стегнами, опуклими лицьовими кістками. Для атлетика характерний іксотимічний темперамент (від іхоs — тягучий). Він спокійний, реалістичний, володіє стриманою мімікою і пантомімікою, невисокою гнучкістю мислення, важко пристосовується до зміни обстановки. При душевних розладах може несподівано вибухати, проявляючи схильність до епілепсії.

Намагаючись обкреслити можливості коректування темпераменту (відзначимо, що в рамках описуваних нами концепцій темперамент і характер жорстко не розмежовувались), російські психологи виявили, що найлегше піддається змінам флегматик, пасивний тип, який може порівняно успішно переймати швидкий темп, а найважче — холеричний тип. І взагалі, повільним і слабким легше засвоїти напружений і активний темп діяльності, ніж сильним і швидким — перейти до повільного, сприймаючого виду активності.

Інша типологія психологічних властивостей людини на підставі фізичних характеристик належить Уїльяму Шелдону (1, З, 13. 20). З самого початку У. Шелдон не виділяв чітко обмежених типів. На відміну від Кречмера, в основу своєї класифікації він поклав переважання в організмі людини однієї з тканин ембріона :

• ендодерми, з якої утворюються органи травлення,

• мезодерми, з якої складаються кістки, м'язи і легені,

• ектодерми, з якої утворюються шкіра, волосся, нігті, нервова система і мозок.

Проаналізувавши 4000 фотографій студентів коледжу і він розробив кореляційний аналіз між ознаками зовнішності і 50-у поведінковими характеристиками, і запропонував розрізняти три наступні типи особистості.

Ендоморфний (з великим животом, великою кількістю жирових відкладень на плечах і стегнах, слабкими кінцівками) проявляє схильність до вісцеротонії (від лат. viscera — нутрощі). Він товариський і поступливий, привітний, любить комфорт. Йому легко виражати свої почуття. У важкі хвилини він прагне до людей. Не любить напруги, а в стані сп'яніння стає чутливим і м'яким.

Мезоморфний (відмінний могутнім складанням, груди колесом, що має квадратну голову, широкі долоні і ступні) схильний до соматотонії (від лат. soma — тіло). Це людина неспокійна і нерідко агресивна, любляча пригоди. Він досить скритна у почуттях і думках. У поставі і діях вона виражає упевненість, складні життєві ситуації прагне вирішувати поведінково, через зміну свічу навколо себе. В стані сп'яніння настирний до нав'язливості і агресивний.

Ектоморфний (худий і високий, має слабко розвинені внутрішні органи, худе лице, вузьку грудну клітину, тонкі довгі кінцівки) зазвичай відрізняється церебротонією (від лат. cerebrum — мозок). Це людина загальмована і інтровертна, нетовариська, скритна. У його поставі відчувається скутість. У важких ситуаціях церебротонік схильний до самоти. Найпродуктивнішим і щасливішим для нього виявляється пізній період життя. Під дією алкоголю він практично не змінює своєї звичної поведінки і стану.

Типологія, запропонована У. Шелдоном, вважається серед конституціональних найбільш обґрунтованою і статистично підтвердженою.