Мал. 4. Вивих гомілки: а - бічна проекція; б - передньо-задня проекція

 

однієї із зв'язок (передньої чи задньої — залеж­но від напрямку дії механічної сили).

Для місцевих проявів передніх вивихів го­мілки характерна типова багнетоподібна де­формація колінного суглоба із западиною ви­ще від наколінка. Гомілка фіксована в розігну­тому положенні і здається коротшою. Вісь го­мілки зміщена наперед від стегна. Над стегном під перерозтягнутою шкірою виступає прокси­мальний суглобовий кінець гомілки. При чис­тих передніх вивихах наколінок розташовується по осі нижньої кінцівки, при передньо-бічних і бічних — зміщується назовні чи досередини. При передніх вивихах унаслідок зближення міс­ця прикріплення чотириголового м'яза наколі­нок добре рухомий під час пальпації, але потер­пілий не може його змістити проксимально при спробі скорочення чотириголового м'яза (симп­том Скляренка). У суглобі — крововилив (гем­артроз).

При задніх вивихах суглобовий кінець гоміл­ки зміщується назад і виникає східцеподібна де­формація ділянки колінного суглоба. На перед­ній поверхні під шкірою рельєфно виступають контури виростків стегнової кістки.

При задніх вивихах гомілки відсутній сим­птом Скляренка, бо наколінок у стані значної натягнутості власних зв'язок притиснутий до виростків стегна. Вісь гомілки зміщена назад.

При вивихах гомілки, особливо задніх, травмується підколінна артерія, що проявляється набряком стопи гомілки, ціанозом або блідістю шкірного покриву з порушенням чутливості зниженням температури тіла, відсутністю пульсу на стопі.

ТРАВМАТИЧНІ ВИВИХИ НАКОЛІНКА

Травматичні вивихи наколінка трапляються досить рідко і становлять 0,4—0,7% усіх вивихів. Діагностика їх не складна. Під дією прямо травмівної сили наколінок зміщується латерально (рідше — медіально). У колінному суглобі - гемартроз. Нога дещо зігнута в колінному суг лобі, суглоб дефігурований за рахунок сплощення передньої поверхні та розширення бічної по верхні, де пальпується наколінок. Власна зв'язк; наколінка теж зміщується відносно вивихнуто­го наколінка.

Частіше вивихи наколінка спосте­рігаються в разі незначної травми, за наявності дисплазії одного з виростків стегнової кістки.

У надп'ятково-гомілковому суглобі чистих травматичних вивихів не буває. Вони виникаюті унаслідок переломів кісточок та розривів дис­тального міжгомілкового синдесмозу (мал. 2)

Мал.. 6. Казуїстичний випадок вивиху надп′яткової кістки

з поворотом на 150⁰

ВИВИХИ КІСТОК СТОПИ

Вивихи кісток стопи — теж нечаста травма, Спостерігаються підтаранні вивихи стопи, ви­вихи по лінії передплесново-плеснового сугло­ба (суглоба Лісфранка). Коли надп'ятково-го­мілковий суглоб фіксований, а механічна сила розриває таранно-п'яткові зв'язки, капсулу і зсу­ває п'ятку назовні або досередини у помірній підошвовій флексії (мал. 6). П'ята розташова­на паралельно осі гомілки, п'ятковий сухожи­лок напружений, відхилений назовні чи досере­дини відносно зміщення п'яти. При зміщеннях досередини під шкірою різко виступає зовніш­ня кісточка, а при зміщенні назовні — внут­рішня.

 

 

Мал.. 6. Ви­вих по лінії передплесново-плеснового сугло­ба (суглоба Лісфранка)

ВИВИХИ ХРЕБЦІВ

Вивихи хребців найчастіше спостерігаються в шийному відділі хребта (мал. 7). Виникають вони внаслідок надмірного насильного згинан­ня, рідше — розгинання голови. Розриваються зв'язки дуговідросткових суглобів і суглобові поверхні верхнього хребця зсуваються наперед за суглобові поверхні нижнього хребця, тобто одна суглобова поверхня заходить за іншу і ви­никає двобічний вивих хребця.

Однобічні вивихи виникають тоді, коли до згинання голови приєднується елемент ротації.

Досить часто вивихи хребців супроводжу­ються переломами суглобових відростків, ду­жок, тіла.

Мал.. 7. Вивих V шийного хребця

 

При двобічних згинальних вивихах хребця голова нахилена вперед, підборіддя майже тор­кається грудної клітки. Виникає значний біль у шиї, який особливо загострюється за наймен­шої спроби здійснити рух голови, тому потерпі­лий руками фіксує голову. М'язи шиї напружені. Остистий відросток вивихнутого хребця більш заглиблений і над ним під шкірою рельєфно виступає сусідній остистий відросток. Якщо ви­вих хребця однобічний, голова повернута в бік, протилежний вивиху, а остистий відросток — у бік вивиху. Потерпілий підтримує голову рука­ми, оберігаючи її від найменших рухів, які ви­кликають загострення болю. Остаточний діаг­ноз підтверджує рентгенологічне обстеження.

Лікування травматичних вивихів У давнину вважали, що вивих, який настав до заходу сонця, має бути вправлений до сходу сонця і навпаки, якщо вивих настав до сходу сонця, він має бути вправлений до заходу сон­ця. І нині незмінним принципом лікування трав­матичних вивихів залишається невідкладність, ургентність.

Вивихи необхідно вправляти в умовах пов­ного знеболення, коли настає повне розслаб­лення м'язів — тільки тоді можна уникнути до­даткових травм та ускладнень. Після вправлен­ня вивиху обов'язкова іммобілізація травмова­ної кінцівки не менше ніж на 2—3 тиж — час, необхідний для зрощення розірваної капсули

 

Вивихи плеча вправляють за методом Кохера (мал. 8), Гіппократа, Джанелідзе, Мота та ін. Передні вивихи краще вправляти за мето­дом Кохера. Залежно від методу знеболення ви­вих вправляють у положенні лежачи на спині чи сидячи. Помічник фіксує лопатку до столу, а якщо потерпілий сидить, то до спинки стіль­ця. Хірург лівою рукою захоплює травмовану руку потерпілого вище від ліктя, а правою — за передпліччя, згинає її в ліктьовому суглобі до прямого кута і поступово, без ривків і насиль­ства, виконує такі дії (етапи):

I        етап — плавно, з наростанням сили хірург здійснює тягу (тракцію) плеча по осі донизу, долаючи контракцію (скорочення) м'язів.

II       етап — ротує плече назовні. У такому по­ ложенні головка має найменший діаметр, ніве­люється кут між головкою і діафізом. Завдяки цьому запобігають чіплянню її і додатковому травмуванню прилеглих м'язів при зміщенні головки до суглобової ямки.

III      етап — хірург, не зменшуючи тяги по осі плеча, приводить плече в напрямку середньої

 

Мал. 8. Вправлення вивиху плеча за методом Кохера

 

лінії до тулуба так, щоб воно на рівні нижньої і середньої третини вперлось у грудну клітку, і плече стає двоплечовим важелем. Довгим пле­чем важеля є верхня і середня третина, а корот­ким — нижня третина плеча. Далі хірург, збері­гаючи тягу по осі, натискає на зовнішню повер­хню ліктьового суглоба (короткий важіль) зве­рху донизу. У цей час на кінці довгого важеля розвивається сила, яка вводить головку плечо­вої кістки на рівень суглобової ямки лопатки. IV етап — відчувши зміщення головки пле­чової кістки і побачивши виповнення контуру плечового суглоба, хірург робить енергійну внут­рішню ротацію плеча і в положенні пронації кла­де кисть передпліччя на грудну клітку під гост­рим кутом. У цей час відбувається вправлення головки плечової кістки з характерним ляском. Як тільки відбудеться вправлення головки, від­разу ж зникає "пружна рухомість", відновлю­ється овальність контуру плечового суглоба. Іммобілізацію проводять пов'язкою Дезо, яку додатково зміцнюють гіпсовими бинтами, не менше ніж на 3 тиж (час, необхідний для зро­щення капсули суглоба).

Лікування без іммобілізації або раннє її зняття веде до тяжкого усклад­нення — звичного вивиху плеча.

Вправлення вивиху за Гіппократом (цей ме­тод називають ще військово-польовим). Потерпі­лий лежить на спині на столі чи підлозі. Хірург сідає збоку лицем до нього і бере травмовану руку обома руками за передпліччя вище від про­менево-зап'ясткового суглоба. Після цього він вставляє середній відділ стопи (а не п'яту) сво­єї однойменної ноги у пахвову ямку так, щоб склепіння стопи перекривало її. При цьому зов­нішній край середнього відділу стопи впираєть­ся в бічну поверхню грудної клітки, а внутріш­ній — у медіальну поверхню верхньої третини плеча. Утворюється двоплечовий важіль, коро­тким плечем якого стає головка і верхня трети­на плеча, а нижнім — середня і нижня третини плеча. Виконавши описані вище умови, хірург починає поступово, без ривків нарощувати тягу по осі руки з приведенням її до тулуба. У цей час за принципом дії важеля головка поступово виводиться до рівня суглобової ямки лопатки і відбувається вправлення її. Контур плечового суглоба приймає звичайну форму, зникає сим­птом пружного руху, пасивні рухи стають віль­ними, не обмеженими. Усі ці ознаки вказують на те, що вивих вправлений (мал. 9). Прово­диться іммобілізація пов'язкою Дезо.