75, 76 Політичний конфлікт – сутність, функції, типологія.

Політичний конфлікт (ПК) (від лат. conflictus — зіткнення) — це «зіткнення двох або більше різноспрямованих соц.-політ. сил, суб’єктів політики з метою реалізації їхніх інтересів і цілей, пов’язаних насамперед з боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політ. статусу, а також з політ. перспективами розвитку суспільства.

Д.Істон: джерело ПК – соц. нерівність, яка існує в су­с-ві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта. Л.Саністебан: конфлікт відображає особливий тип соц. відносин, у якому його учасники протистоять один одному з причини несумісних цілей; Б.Краснов: конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, погля­дів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників; А.Здравомислов: ПК – це постійно діюча форма боротьби за владу в конкретному сус-ві. К.Козер: важливою умовою конфлікту є бажання володіти чимось або кимось керувати. Р. Дарендорф: предмет конфлікту - влада і авторитет. К.Полецький: „Центральним поняттям теорії конфлікту є політична влада. Вона водночас виступає причиною протиріч, і джерелом вірогідного конф­лікту, а також основною сферою життя, в якій відбуваються зміни внаслідок конфлікту”. Загальним для них є визнання того, що в основі соціального, соціально-політичного конфлікту лежить суперечність, зіткнення. Це необхідна, та аж-ніяк не основна умова для розуміння його сутності. Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб‘єктивну реакцію на нього. Суб‘єктами кон­флікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Суб’єкти ПК: індивіди, малі та великі групи, організовані в соціальні (політичні, економічні та інші структу­ри), об‘єднання, які виникають на формальній та неформальній основі у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які до­магаються певних цілей (за Дарендорфом: первинні групи – безпосередні учасники, вторинні – робл.внесок у його розпаленн, треті сили – зацікавлені у розв’язанні). Соціальний конфлікт — це зіткнення інтересів соціальних спільнот. Виникаючи як зіткнення передусім економ. інтересів соц. спільнот, соц. конфлікти обов'язково охоплюють сферу реалізації політ. влади, політики; набуваючи політ. хар-ру, вони проявляються як соціально-політичні конфлікти.

Найбільший внесок у розроблення теорії конфлікту зробили Аристотель, Т. Гоббс, Н. Макіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, М. Вебер. За всієї різноманітності підходів характерним для них є розуміння ПК як постійно діючої фо­рми боротьби за владу в даному конкретному суспільстві. Так, Т. Гоббс у знаменитому трактаті „Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської” зна­чне місце в утворенні держави надавав конфліктному чинникові, адже природний стан су­с-ва він уявляв як „війну всіх проти всіх”. При цьому Гоббс відзначав 3 основні причини конфлікту: суперництво, недовіру, жадобу слави. Проблематика конфліктів є ви­значальною в тлумаченні соц.-політичних явищ у наукових працях К.Парето, Е.Дюркгейма, Т.Парсонса, Р. Дарендорфа.

До спроб раціонального осмислення природи соціального конфлікту вдавалися ще давні філософи, але вироблення власне конфліктологічних концепцій можна датувати початком XX ст. Та й ці дослідження, вперше проведені Г.Зіммелем, який запропонував термін „соціологія конфлікту”, впродовж кількох десятиліть не виходили за рамки загальнотеоретичних тлумачень і лише після ІІ світової війни набули прикладної спрямованості – на аналіз і розв‘язання реальних, конфліктних ситуацій. Що ж до СРСР і України, то тут конфліктологічну сферу почали серйозно освоювати лише наприкінці 80-рр.

Типологія конфліктів є складною за своєю ба­гатогранністю. В політичній науці є декілька підходів, що враховують різне підґрунтя конфліктів. Найбільш поширеним є поділ конфліктів на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації.

Конфлікт цінностей – зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві – праві, лібе­рали – консерватори, інтервенціоністи – ізоляціоністи та ін.). Розбіжності в цінностях – одна з передумов конфлікту. Коли ці розбіжності виходить за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна си­туація. В Україні конфлікт цінностей був першим за терміном визрівання. У процесі свого формуван. він проминув 3 стадії: 1) девальвація колективістських цінностей комуністичного (лівототалітарного) суспільства; 2) відносна перемога індивідуалістських цінностей вільного („демократичного”) суспільства; реанімація колективістських цінностей у ліво- та правототалітарних формах.

Конфлікт інтересів пов‘язаний із зіткненням різних, насамперед політ. і соц.-економ. інтересів. Визрівання конфліктних інтересів у посткомуністичних су­спільствах започаткував процес приватизації. Правлячі верхівки, утримуючи владні важелі, визначили свої інтереси як номенклатурно-бюрократичну приватизацію. Це дозволило їм з політично правлячих груп перетворитися на економічно панівні класи своїх сус­пільств. Такий інтерес зайшов у суперечність з інтересом широких верств населення, яке було налаштоване на народну приватизацію.

Конфлікт ідентифікації – суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянської приналежності. Цей конфлікт властивий передусім тим країнам, які утворилися внаслідок розпаду комуністичних імперій (СФРЮ, СРСР). Він спостерігається в країнах, де національні меншини компактно проживають у районах, що раніше належали їхнім етнічним батьківщинам (скажімо, пробле­ма трансільванських і словацьких угорців). Динаміка і спрямованість розвитку конфліктів визначається багать­ма чинниками - ступенем складності їх причин, силою емоційного на­строю учасників, реальними можливостями задоволення претензій сторін, наявністю ресурсів у сторін, готовністю суб'єктів конфліктів до компромісу, втручанням "третіх сил" тощо. В політичній практиці не­має однакових, але є однотипні конфлікти, їх можна класифікувати за різними критеріями:

- за причинами, що породили їх: тут перелік довгий, але всі причи­ни знаходяться в соц. підсистемах, з якими пов'язана політ. підсистема глобального суспільства за соц. складом конфліктуючих сторін - міжособові, міжгру-пові, внутрішньогрупові, міжкласові, міжнаціональні, міжнародні;

- за динамікою розвитку - гострі, такі, що загострюються, згаса­ючі, хронічні, такі, що розростаються тощо;

- за технологіями дії сторін - із застосуванням і без застосування насилля;

- за причиною мотивації - дійсні, випадкові, заміщуючі, приховані, фальшиві, конфлікти внаслідок недостатньої інформації (це типологія за К.Боулдінгом і О.Рапопортом);

- за соціальним середовищем виявлення - конфлікти між різними спільнотами і співтовариствами; між робітниками і керівництвом підприємств; расові, релігійні, ідеологічна боротьба; суперництво між окремими народами, виборча боротьба між політичними партіями, конфлікти між окремими культурами; боротьба між Сходом і Заходом (типологія за С.Чейзом);

- за соціальними цілями та їх наслідками - такі, що трансформують соціальну систему, і такі, що її реформують.

Функції ПК. Сигнальна функція – ПК є індикатором певного стану сус-ва: конфліктна ситуація – сигнал розладу. Реалізується в оцінці співвідношення «вхід-вихід» а ПСС – послаблення підтримки і посилення вимог до системи передбачають адекватну реакцію системи у вигляді рішень і дій.

Інформаційна – прояви конфліктної ситуації в її конкретиці містять певну інф-цію про причини, що її породжують, а з’ясування цих причин є передумовою їх розв’язання.

Диференціююча ф-ція визначає особливості процесу соц. диференціації, обумовленої конфліктом.

Динамічна – прискоренні темпу соц. змін; за Марксом ПК – чинник прискорення сусп. розвитку; за Козером, Дарендорфом – ПК перешкоджають закостенінню соц. систем.

Інтегративна – кінцевий результат ПК – посилення інтеграції соц. спільноти.

Прогресивна – ПК відкриває латентні суперечності, з’ясовує велику к-сть протилежних тенденцій та прагнень, трансформує їх у відкриті форми протистояння; після розв’язання ПК досягається конкретна позитивна якість.

Регресивна – соціальні витрати і прямі збитки – людськці життя, знищені ресурси, занепад моралі і т.п.

Проте, соц. результати після розв’язання ПК різні. ПК є особливим типом соц. взаємодії, а не патологічне відхилення політичного процесу.