1.3 Предмет, задачі, основні поняття екологічної економіки

У 60-70-х рр. ХХ ст. стало очевидним протиріччя між внутрішньо безмежними можливостями розвитку виробництва і природно обмеженими можливостями природного середовища. Відтоді починає формуватися економіка навколишнього середовища (environment economics) З цього часу ведеться аналіз взаємного впливу навколишнього середовища і економічного зростання і на його основі – прогнозування, можливостей ринкових механізмів в галузі охорони природи, розробка моделей розвитку людства в майбутньому та ін.

Екологічна економіка – це комплексна навчальна дисципліна, що вивчає еколого-економічні процеси, явища та відносини у всіх сферах взаємозв’язку «природа-суспільство-економіка». Ця дисципліна по суті і за змістом пов’язана з природничими (екологією, охороною навколишнього середовища, природокористуванням), соціальними (соціологія) та економічними (мікро-, макроекономіка, регіональна економіка) дисциплінами.

Мета вивчення дисципліни «Екологічна економіка»: досягти розуміння суті та принципів екологічно збалансованої економіки; сформувати екологічно орієнтований світогляд, що необхідно для прийняття рішень і здійснення господарської діяльності згідно з принципами сталого розвитку.

Завдання екологічної економіки: формування принципово нових знань про послідовний перехід до більш екологічних виробничих процесів, видів продукції, структур споживання, економічних відносин, стилю життя; уміння виділити конкретний екологічних зміст у прикладних задачах майбутньої спеціальності.

Предмет: екологізація економіки.

Основні поняття екологічної економіки:

Природа – це сукупність природних умов існування людського суспільства. В економіці природокористування природа розглядається як замкнена, самодостатня система, що саморозвивається, яка без втручання людини підтримується в рівноважному стані (винятком є природні катастрофи).

Навколишнє природне середовище – сукупність природних та штучно створених умов мешкання людини і здійснення виробничої діяльності, частина навколишнього світу, з якою людина взаємодіє (використовує, впливає, пристосовується).

Забруднення – надходження в навколишнє середовище речовин понад природний рівень їх концентрації в ньому. Розрізняють забруднення атмосфери, забруднення водних об’єктів, забруднення грунту.

Виснаження природних ресурсів (в економічному значенні) – скорочення оцінених запасів до такого рівня, коли їх здобування стає нерентабельним через низьку концентрацію корисних речовин, глибокого залягання, віддаленості розміщення і т. ін.

Моніторинг – система заходів з постійного і довготривалого спостереження, аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробка науково обґрунтованих рекомендацій з попередження негативних змін

Природна рівновага – динамічна стійкість екосистем, що обумовлена природними процесами.

Природний капітал – сукупність природних ресурсів, які можуть бути використані в процесі виробництва.

Природні ресурси – сукупність природних умов і елементів літосфери, гідросфери та атмосфери, що утворилася в природному середовищі в результаті природних процесів. Це природний капітал, один з трьох чинників виробництва.

1.4 Природні ресурси – найважливіші об’єкти охорони навколишнього середовища. Класифікація природних ресурсів

Природні ресурси відіграють винятково важливу роль у життєдіяльності людини, а зміна їх стану в процесі використання прямо або побічно торкають інтереси як нинішнього, так і майбутніх поколінь людей.

Великий теоретичний інтерес становить класифікація природних ресурсів, яка дає змогу оцінити масштаби їх запасів, можливість використання і комплекс необхідних охоронних заходів.

Під класифікацією природних ресурсів розуміють їх поділ на групи за функціональними ознаками або критеріями.

За критерієм вичерпності природні ресурси поділяються на:

невичерпні – нестача їх не очікується в теперішній час і не передбачається в майбутньому;

вичерпні – види природних ресурсів, запаси яких під впливом людської діяльності зменшилися до такого ступеня, що подальша експлуатація погрожує повним їх зникненням.

До невичерпних природних ресурсів належать космічні ресурси, водні, що пов’язані єдиним кругообігом, атмосферне повітря, енергія вітру, земні надра. Вони невичерпні як фізичне тіло. Однак такі ресурси, як вода і повітря, що підвладні впливу технічного прогресу, при сильному забрудненні можуть зазнати якісного виснаження. Космічні ресурси, до яких належать сонячна енергія, енергія морських припливів і відливів, також можуть змінюватися під впливом господарської активності людини. Зокрема, зміна складу атмосфери може спричинити зміни інтенсивності сонячної радіації.

Вичерпні природні ресурси – це, насамперед, корисні копалини, а також ґрунт, рослинний і тваринний світ. Вичерпні природні ресурси у свою чергу поділяються на відновлювані і невідновлювані.

Відновлювані ресурси – це ґрунт, рослинний і тваринний світ, деякі мінеральні ресурси, наприклад, солі, які осідають в озерах і морських лагунах. Вони можуть відтворюватись у природних процесах і підтримуватись у деякій постійній кількості, що визначається рівнем їх щорічного відтворення і споживання. Однак іноді при безгосподарному використанні деякі види відновлюваних ресурсів можуть перейти в розряд невідновлюваних або їх відновлення потребує порівняно більше часу. Наприклад, родючість ґрунтів, яка підвищується при його раціональному використанні, може значно погіршитися при неправильних методах обробки, а ерозія, що при цьому виникає, часто фізично зменшує ґрунтовий покрив. Головне в охороні відновлюваних ресурсів – забезпечити постійну можливість їх відновлення.

Невідновлювані ресурси характеризуються обмеженими запасами, використовувати їх можна лише раз. Поповнення цих ресурсів на Землі прак­тично неможливе через відсутність умов, в яких вони ви­никли багато мільйонів років тому, або відбувається надзвичайно повільно. До таких ресурсів належать, насамперед, багатства надр, а також видовий склад рослин і тварин. Охорона цих ресурсів зводиться до економного витрачання і розвідки нових запасів, заміни більш дефіцитних ресурсів менш дефіцитними.

За критерієм замінності природні ресурси групують на:

замінні – такі, що можуть бути замінені іншими (наприклад, паливно-енергетичні ресурси – вугілля, газ, нафта іншими джерелами енергії);

незамінні, які неможливо замінити ні зараз, ні в найближчому майбутньому (прісна вода, атмосферне повітря).

За критерієм використання природні ресурси поділяють на 3 групи: виробничі (промислові, сільськогосподарські), потенційно-перспективні, рекреаційні.

Виробничі природні ресурси використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил сус­пільства.

Потенційно-перспективні ресурси хоч і потрібні суспільству, не можуть бути залучені з якихось причин, наприклад, через недостатню технічну оснащеність виробництва. Яскравий приклад тому – водні ресурси. Вода дефіцитна не тому, що її мало (величезні запаси води містить Світовий океан), а тому, що не вся вона може бути поки що використана у вироб­ництві (наприклад, солоні води морів і океанів).

Потенційно-перспективні ресурси можуть переходити у виробничі. Морська вода там, де є опріснювачі, вже стала реальним ресурсом. Ліси – виробничі ресурси, але в деяких недоступних районах вони є потенційно-перспективними.

Серед природних ресурсів особо важливу роль відіграють корисні копалини. Ступінь забезпечення ними впливає на економічний рівень держав. За економічним значенням їх поділяють на:

балансові, експлуатація яких доцільна в теперішній час;

забалансові, їх експлуатація недоцільна через низький вміст корисної речовини, великої глибини покладу або особливих умов видобутку, але в перспективі вони можуть розроблятися.

1.5 Поняття критичного природного капіталу

У зв’язку з класифікацією природних ресурсів на замінні і незамінні виникає питання про можливості заміни природного капіталу штучно створеним, яке є одним з найважливіших принципових питань в природокористуванні.

Можливості такої заміни мають свої межі, тому що цілий ряд функцій і послуг навколишнього природного середовища, життєво важливих для людини, взагалі не можуть бути замінені. У зв’язку з цією проблемою виникло поняття критичного природного капіталу.

Критичний природний капітал – це природні блага, які неможливо замінити штучним капіталом (озоновий шар землі, глобальний клімат, ландшафти, рідкісні види рослин, тварин і т. ін.). Існує ряд естетичних якостей навколишнього середовища, що також незамінні.

Таким чином, увесь природний капітал (N_t ) можна висловити такою формулою:

N _t = N_ct + N _st;

де N_ct – критичний природний капітал;

N _st – природний капітал, який можна замінити штучним.

Критичний природний капітал необхідно зберігати при будь-яких варіантах економічного розвитку.

1.6 Характеристика природних ресурсів і природних благ як товару

Однією з головних економічних причин, що призвели до деградації навколишнього природного середовища, є низька вартість або взагалі безкоштовність багатьох природних ресурсів і благ. Більшість їх є суспільними товарами і характеризуються спільним споживанням і невилученістю. Це означає, що споживання суспільного товару одною особою не зменшує можливості споживання цього товару іншими.

Через те, що багато природних ресурсів є суспільною власністю, вони не захищені від надмірного використання, що призводить до їх надексплуатації та дуже великого забруднення навколишнього природного середовища.