- •21. Механізми поповнення грошей в обороті. Роль комерційних банків у цьому процесі.
- •22. Попит на грошовому ринку. Еластичність попиту на гроші.
- •23. Пропозиція грошей.
- •24. Грошовий мультиплікатор та грошова база.
- •25. Суть і структура грошового ринку.
- •26. Суть, цілі та інструменти грошово-кредитної політики.
- •30. Грошові реформи, їх види та цілі.
- •31. Еволюція кредитних грошей. Різновиди сучасних кредитних грошей. Роль держави у творенні кредитних грошей.
- •32. Причини, форми прояву та наслідки інфляції.
- •33. Інфляція та її види.
- •34. Державне регулювання грошової сфери: завдання, методи, механізм.
- •35. Характеристика державного кредиту: суть, суб’єкти, значення стан та перспективи розвитку в Україні.
- •36. Характеристика комерційного кредиту: суть, суб’єкти, значення стан та перспективи розвитку в Україні.
- •37. Характеристика споживчого кредиту: суть, суб’єкти, значення стан та перспективи розвитку в Україні.
- •39. Форма та види кредиту в ринковій економіці.
- •40. Характеристика банківського кредиту.
- •41. Процент за кредит, його суть, фактори зміни та роль. Норма процента. Номінальна і реальна ставка процента.
26. Суть, цілі та інструменти грошово-кредитної політики.
Грошово-кредитна політика – це комплекс взаємозв'язаних, скоордино-ваних на досягнення заздалегідь визна-чених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни. Мета грош.-кред. політики – досягнення на націо-нальному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутнітю інфляції. Суть цієї політики полягає у регулюванні обсягів грошової пропозиції для стабілізації економіки.
Грошово-кредитна політика зводи-ться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Центральний банк.
Види грошово-кредитної політики: експансійна; рестрикцій на. При експан-сійній політиці допускається неконтро-льоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, Цю політику називають політикою дезінфляції. При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, яке називають політикою рефляції.
Інструменти грошово-кредитної полі-тики - це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролю-ються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики.Інструменти грошово-кредит-ної політики: інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (ринкові). Інструменти прямої дії - це регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Інстру-менти опосередкованої дії - це регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом формування на ринку відповідних умов, які визначають подальшу поведінку суб'єктів ринку. Інструменти опосе-редкованої дії ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах. ЦБ використовує такі інструменти: операції на відкритому ринку, зміну норми обов’язкових резервів; зміну облікової ставки; регулювання імпорту та експорту капіталу; регулювання валютної політики.
27. Системи паперово-грошового та кредитного обігу.
Розвал системи золотодевізного стандарту відбувся наприкінці 60-х років, а з 1971 р. запроваджено так званий плаваючий курс валют. Відбувся перехід до системи паперових (кредитних) грошей, які не обмінюються на золото.
Система паперово-грошового обігу має специфічні ознаки і стала новим типом грошової системи. Її характерні особливості: основу системи становлять кредитні гроші (банкноти); золото вилучається з внутрішнього і міжнародного обігу, скасовується офіційний золотий вміст забезпечення грошової одиниці і розмін банкнот на золото; зменшується обіг наявних грошей (готівки) і значно зростає обіг безготівкових грошових коштів; відбувається повна монополізація випуску грошей державою; зростає значення державного регулювання грошового обігу.
У процесі демонетизації золота воно перестає виконувати функції міри вартості, засобу обігу, засобу платежу і світових грошей. Відбуваються певні перетворення функції засобу нагромадження або утворення скарбів. При цьому втрачається зв'язок грошової маси із золотим запасом країни. Не виступаючи грошовим товаром у міновому процесі і не обмінюючись більше на банкноти, втративши прямий зв'язок із грошовими знаками, золото перестає виконувати функцію міри вартості навіть ідеально. Ця роль закріплюється за кредитними грошима, через них здійснюються розрахунки з кінцевим споживачем, купівля засобів праці і сировини, оплата праці тощо.
Отже, кредитні гроші, виконуючи функції повноцінних грошей, роблять грошовий обіг незалежним від золота. Золото перестає бути загальним еквівалентом для всіх товарів, його перестають використовувати при внутрішніх і зовнішніх розрахунках. Роль загального еквівалента дедалі більше закріплюється за кредитними грошима. Але на цьому еволюція грошової системи не закінчується. Нині відбувається перехід до системи "електронних" грошей, коли готівка відіграє малозначну роль.
29. Державне регулювання грошової сфери. Інструменти грошово-кредитної політики.
Регулювання грошового обігу — сукупність заходів, що відбуваються в сфері грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово-кредитної політики держави.
Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.
Вплив на основні параметри грошового обігу здійснюється через такі інструменти:
— прямі (механізми готівкової емісії; встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються, згідно з пріоритетами макроекономічної політики, для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту);
— опосередковані (здійснення операцій на відкритому ринку; регулювання норм банківських резервів; регулювання облікової ставки процента на позики, що надаються центральним банком).
Інструменти грошово-кредитної полі-тики - це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролю-ються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики.Інструменти грошово-кредит-ної політики: інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (ринкові). Інструменти прямої дії - це регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Інстру-менти опосередкованої дії - це регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом формування на ринку відповідних умов, які визначають подальшу поведінку суб'єктів ринку. Інструменти опосе-редкованої дії ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах. ЦБ використовує такі інструменти: операції на відкритому ринку, зміну норми обов’язкових резервів; зміну облікової ставки; регулювання імпорту та експорту капіталу; регулювання валютної політики.
