35. Розвиток у дошкільників дій сприймання

Дитина досягає дошкільного віку, володіючи діями сприймання, які склалися у ранньому дитинстві. Однак ці дії ще не є досконалими, унеможливлюють виокремлене сприймання складних властивостей предметів, створення чітких і точних їх образів, що спрямовувало б і регулювало нові види діяльності дитини, насамперед виконання продуктивних завдань, у яких необхідно відтворювати особливості форми, кольору, відношень за величиною предметів. Ступінь точності і відокремленості сприймання, якого достатньо для врахування властивостей предметних дій, зовсім недостатній для продуктивних дій.

Молодший дошкільник, отримавши завдання змалювати нескладну фігуру, яка має контур і деталі, робить це краще чи гірше, навіть не намагаючись однаково справитися з обома завданнями. У процесі будування із кубиків за зразком дитині не вистачає кубиків певної форми і розміру, коли поруч є купка таких кубиків вона порівняно легко знаходить потрібний. Однак за необхідності знайти кубик, використаний в іншій будові, яку їй пропонують розібрати, дитина не бачить його, не виокремлює з цілого. Це свідчить, що дії сприймання не дають можливості послідовно і ретельно обстежувати предмет, виокремити його частини й ознаки.

Зміни дій сприймання у дошкільному віці проявляються під час ознайомлення дітей з новими для них предметами. 3-річні дошкільники, коли їм дають новий предмет і просять розповісти, який він, для чого він може служити, відразу починають маніпулювати ним. Намагання розглянути предмет, відчути його на дотик їм ще не притаманні; на питання, який предмет, вони не відповідають. 4-річні діти вже починають розглядати предмет, але роблять це не послідовно, не систематично, а часто переходячи до маніпулювання. У словесному описі вони називають лише окремі частини і ознаки, не пов'язуючи їх між собою.

5—6-річні діти починають більш планомірно і послідовно обстежувати та описувати предмет. Розглядаючи, крутять його у руках, обмацують, звертають увагу на найпомітніші особливості. Тільки деякі 6—7-річні діти цілком систематично і планомірно розглядають предмети, успішно описують його властивості через зорове сприймання, не тримаючи його у руках.

Отже, спочатку дитина намагається одержати відомості про властивості предметів не зі сприймання, а з практичної дії з ними. Потім сприймання поєднується з практичною дією, вони доповнюють одне одного. Лише наприкінці дошкільного дитинства дії сприймання стають достатньо організованими й ефективними, забезпечують повноцінне уявлення про предмет.

Перцептивні дії — структурні одиниці процесу сприймання у людини, які забезпечують свідоме перетворення сенсорної інформації, що забезпечує побудову образу, адекватного предметному світу.

Розвиток сприймання як процес розвитку і формування перцептивних дій охоплює такі етапи:

1) формування у дитини матеріальних, практичних дій з предметами, розвиток їх у процесі гри-маніпуляції з ними. Провідну функцію у контакті з предметним світом на цьому етапі виконують руки, завдяки яким маленька дитина отримує інформацію про основні просторові характеристики предмета: форму, об'єм, місце у перцептивному полі тощо. Завдяки цьому у малюка створюються уявлення про предмети матеріального світу, формуються операції психічної діяльності, на основі яких дитина вчиться і набуває здатності адекватно сприймати світ;

2) використання з перцептивною метою сенсорних процесів. Дитина починає адекватно сприймати предмети реального світу за відсутності безпосереднього контакту з ними, що є наслідком роботи її рецепторних апаратів. Наприклад, вона вже може обстежити предмет очима. Тобто в процесі розвитку відбувається інтеріоризація, у якій полягає суть психічного розвитку людини;

3) набуття перцептивними діями прихованості, згорну-тості. У перцептивній діяльності дитини зникають зовнішні (ефекторні) ланки, сприймання позбавляється зовнішніх проявів. Однак воно і надалі залишається активним процесом, який відбувається тільки у внутрішньому плані, тобто стає елементом і завданням психічної діяльності дитини.

Отже, у дошкільників удосконалюються перцептивні дії, діти починають опановувати орієнтування у просторі і часі, у них формується художнє сприймання і сприймання людей.

Сприймання дошкільниками простору

Значні зміни у дошкільний період відбуваються у сприйманні дітьми простору за його головними ознаками.

Сприймання простору — відображення відстані, розміру, форми рельєфу оточуючих об'єктів, що діють на аналізатори.

Перші уявлення про напрямок руху, який засвоює 3-річ-на дитина, пов'язані з її власним тілом, яке є для неї центром, від якого вона визначає напрямок. Під керівництвом дорослих малюк починає вирізняти і правильно називати свою праву руку, якою виконує основні дії: «Цією рукою я їм, малюю, вітаюсь. Значить, вона права». Положення інших частин тіла як «правих» або «лівих» дитина визначає тільки відносно правої руки. Наприклад, на пропозицію показати праве око молодший дошкільник спочатку відшукує свою праву руку, а після цього показує на око. «Праве» і «ліве» здаються дитині чимось постійним, вона не може зрозуміти, як те, що для неї знаходиться праворуч, для іншого — ліворуч. Вона орієнтується у напрямках вперед — назад, вгору — вниз, вправо — вліво, якщо рухається у той чи інший бік або змінює відповідно положення тулуба, голови, рук і контролює ці рухи зором. У просторовому розпізнаванні мовлення не відіграє вирішальної ролі.

Пізніше діти починають виокремлювати відношення між предметами (один предмет за іншим, перед іншим, ліворуч, праворуч від нього, між предметами тощо). Утворення уявлень про просторові відношення пов'язане із засвоєнням їх словесних позначень, які допомагають дитині розрізняти і фіксувати кожний вид відношень.

Засвоєння слів-позначень у старшому віці обумовлює розуміння відносності просторових відношень залежно від точки відліку. Формування узагальнених уявлень про простір забезпечують здатність дитини визначити напрямок не лише відносно себе, а й відносно інших осіб і предметів. Руки й орієнтувальні дії поступово переходять у план уявних дій. А мовні акти, звільняючись від початкового зв'язку з рухами тіла і рук, набуваючи провідного значення, переносяться у внутрішній план, тобто розвиваються як процеси внутрішнього мовлення.

Тільки по завершенню дошкільного віку дитина опановує орієнтування у просторі, незалежне від власної позиції, удосконалює уміння міняти точки відліку. Таке орієнтування можна легко сформувати за допомогою навчання, в якому діти самі змінюють просторові відношення між предметами, розглядають їх з різних позицій і позначають словесно.

Специфіка сприймання часу дошкільниками

Дитині значно важче дається сприймання часу, ніж сприймання простору. Адже час не має наочної форми, з ним не можна виконувати дії (будь-які дії відбуваються у часі, а не з часом), він плинний, незворотний, сприймання його залежить від суб'єктивних станів, має особистісний характер.

Сприймання часу — відображення у мозку об'єктивної тривалості, швидкості, послідовності явищ дійсності.

У дитини ознайомлення з часом починається із засвоєнням вироблених людством позначень і мір часу. Усвідомити їх нелегко, оскільки вони мають умовно-відносний характер. Відрізки часу, позначені словами «сьогодні», «завтра», «тепер», безперервно змінюються: те, що напередодні називалося «завтра», стає «сьогодні», а наступного дня — «вчора». Один і той самий проміжок часу сприймається по-різному залежно від змісту і характеру діяльності дитини, її стану на той момент: якщо вона, наприклад, очікує привабливу подію, здається, що час іде надто повільно. Тому діти довго не розуміють логіки часових відношень, упродовж дошкільного віку не сприймають тривалі часові періоди. їм недоступне розуміння таких категорій, як «рік», «століття», «епоха» тощо.

У ранньому і молодшому дошкільному віці дитина ще не орієнтується у часі. Формування часових уявлень починається пізніше і має свою специфіку. Так, невеликі відрізки часу діти вчаться визначати на основі своєї діяльності, зважаючи на те, що за певний час можна зробити, який результат отримати. Корисні при цьому ознайомлення дітей з певними проміжками часу і відповідними комбінуваннями. Однак без відповідного навчання навіть 6—7-річні діти не мають уявлень про тривалість невеликих відрізків часу. Вони чують слово «хвилина», але не уявляють, скільки вона триває. Одні вважають, що за хвилину можна пообідати, інші — погратися, треті — сходити в магазин. Засвоюючи уявлення про час доби, діти насамперед орієнтуються на власні дії — вранці вмиваються, снідають; удень — граються, займаються, обідають; увечері лягають спати; уночі сплять. Найлегше вони визначають ніч і ранок, дещо важче — вечір і день. Діти середнього і старшого дошкільного віку частіше спираються на суттєві ознаки у визначенні часу (ранок — «світло, коли сонечко встає» тощо).

Засвоєння уявлення про пори року відбувається у процесі ознайомлення із сезонними явищами природи. По-різному діти засвоюють назву днів тижня. Старші дошкільники, які відвідують дошкільний заклад, найчастіше називають суботу, неділю і понеділок через їхню емоційну насиченість, особливу значущість (суботу і неділю проводять разом з батьками; понеділок — знову йти у дошкільний заклад).

Навіть старші дошкільники часто зазнають труднощів у диференціюванні, виокремленні різноманітних часових інтервалів. Так, до переліку «дні тижня» вони можуть включити слова «субота, неділя, завтра, учора» або «неділя, понеділок, травень, новий рік». Особливо важко дається їм засвоєння уявлень про суть понять «вчора», «сьогодні», «завтра» тощо. Позитивні зміни щодо цього відбуваються у другій половині дошкільного періоду: діти засвоюють часові позначення, починають правильно їх вживати, беручи за точку відліку уявлення про сьогоднішній день

Тому провідна роль у розвитку сприймання часу належить дорослому, який виокремлює часові відрізки, встановлює їх зв'язок із діяльністю малюка, позначає їх словом, включає у різноманітні життєві ситуації.

Сприймання дошкільниками художніх творів, малюнків і картин

Згідно з теорією психології художнє сприймання є результатом індивідуального розвитку особистості.

Під час слухання літературних творів дитина не бачить намальованих на сторінках книги подій, вона повинна їх уявити, спираючись на власний досвід. Від якості цього процесу залежить розуміння твору. Сприймання літературних і фольклорних творів на 2-му році життя має конкретний характер. Воно виникає за умови, що текст супроводжує дії, які виконує дитина або розігрує дорослий за допомогою іграшок. 2—4-річні діти, з переходом від ситуативного сприймання до узагальненого, поступово починають уявляти окремі образи, цілісні картини, епізоди, які складаються із взаємозв'язаних дій; розуміти не лише життєві, буденні ситуації, а й непередбачувані, оригінальні повороти сюжету, вчаться «прогнозувати» поведінку героїв, результати їх дій. їх цікавить результат дій персонажів, хвилює власна співучасть у тому, що відбувається.Дошкільники намагаються вникнути у сюжет, вплинути на події. При повторному прочитанні вони часто просять пропустити епізоди, у яких улюбленим героям щось загрожує. Отже, діти займають позицію всередині твору, позиція слухача формується пізніше, приблизно у 7-річному віці.

Сприймання дошкільниками живопису залежить від рівня їхнього естетичного розвитку. На першому рівні (3— 4 роки) дитина емоційно радіє зображенню знайомих предметів, які вона впізнавала на картинці. Ставлення до них має предметний або життєвий характер (вибрав листівку тому, що «вдома такої немає», «тому, що тут човен, можна покататися», «тому, що яблуко, воно смачне»). На другому рівні (до 5-ти років) дитина починає бачити й усвідомлювати елементарні естетичні якості, які роблять для неї картину привабливою, може отримувати елементарну естетичну насолоду, оцінюючи колір, їх поєднання, рідше — форму і композиційні прийоми. На третьому (6—7 років) — діти сприймають більше, ніж закладено у зовнішніх ознаках зображуваних явищ, вловлюють внутрішню усвідомле-ність художнього образу.

Діти молодшого дошкільного віку можуть помітити на одному малюнку не більше 4-х предметів; середнього — 5-ти; старшого дошкільного віку — до 10-ти предметів. Більша їх кількість опиняється поза полем зору дитини, яка, зосереджуючись на деталях, пропускає головне. Сприймання малюнка дошкільниками розвивається за такими етапами:

1) зміна ставлення дитини до малюнка як до відображення дійсності;

2) формування вміння правильно співвідносити зображення з реальною дійсністю, бачити зображене на ньому;

3) удосконалення розуміння змісту малюнка.

Діти раннього віку та дошкільнята добре впізнають знайомі предмети і ситуації, однак ставляться до картинки інакше, ніж дорослі. Для дитини вона є повторенням дійсності, особливим її видом, а не відтворенням (зображенням) її. їй часто видається, що намальовані люди, предмети можуть мати ті самі ознаки, що й справжні. Коли 3-річному малюкові показують картинку, де зображено спиною до нього людину, на запитання, «де в неї обличчя», він обертає малюнок зворотною стороною, сподіваючись там його побачити.

Сприймання дошкільниками людей

Сприймання людини людиною формується у дитини з її розвитком, зміною потреби у спілкуванні, пізнанні, праці. Цей психічний соціально-перцептивний процес активно розвивається уже у немовлячому і ранньому дитинстві.

Необхідним актом прояву і задоволення найважливішої соціальної потреби — потреби в спілкуванні — є сприймання дитиною людини. Саме у спілкуванні з дорослим інтенсивно розвивається сприймання його дитиною. Розвиток спілкування з дорослим, зміна його змісту допомагає дошкільнику розрізняти зовнішність людей, всебічно сприймати їх, виокремлювати їхні суттєві особливості і функції.

Сприйманню людини сприяє оволодіння малюка новими видами діяльності (особливо колективними), розширення кола спілкування, виникнення позаситуативно-особистісного спілкування. Активною формою відображення дошкільником людини є гра, у якій він відтворює образи рідних людей, стосунки між ними. Про особливості відображення дитиною людей свідчить її зображувальна творчість. Люди, яких зображує дитина, особливості розкриття їхніх образів дають підстави для висновків про ставлення до них, надання переваги їхнім якостям тощо.

Найяскравішу позитивну оцінку діти дають дорослим, до яких відчувають довіру, прихильність. Залежить вона і від статусу дитини. За даними досліджень, діти з високим статусом у групі частіше від інших позитивно оцінюють вихователя за ознакою особистого ставлення педагога до них. Становище у групі однолітків позначається і у сприйманні дітьми одне одного: чим вище становище дитини у групі, тим вище оцінюють її однолітки, і навпаки.

Суттєве значення у сприйманні людей дітьми має і характер взаємин дошкільників. Оцінюючи симпатичних їм дітей, називають переважно їхні позитивні якості: уміння гратися, доброту, товариськість, неагресивність, працелюбство, здібності, охайність тощо. Дітей, які не викликають симпатії, характеризують, як правило, негативно. Найчастіше дошкільники називають такі їх негативні якості, як жадібність, неохайність, неслухняність, відсутність знань, умінь, здібностей («погано відповідає на занятті», «не вміє малювати», «б'ється», «погано грається » тощо).

По завершенню дошкільного віку діти при сприйманні и оцінюванні людей майже не використовують безпосереднє ставлення до них, разом із загальною позитивною характеристикою можуть відзначити і їхні негативні якості.

У взаємооцінці дошкільників спостерігаються і статеві відмінності. Оцінюючи дівчаток за позитивного до них ставлення, представники обох статей відзначають у них більше позитивних якостей, ніж при оцінюванні хлопчиків, яким також симпатизують. Характеризуючи хлопчиків, за негативного до них ставлення, дівчатка перелічують більше негативних якостей, ніж таких якостей у дівчаток, до яких теж негативно ставляться.

Сприймання дитиною людини весь час змінюється. Оцінні судження про людей молодшого дошкільника недиференційовані, нестійкі, мінливі, ситуативні. З часом вони стають повнішими, розгорнутішими, адекватнішими, охоплюють не лише зовнішні, фізичні дані, а й особистісні, внутрішні якості.

Сприймання дошкільниками батьків зумовлене їхньою рольовою ідентифікацією з батьками. 5-річні діти намагаються засвоїти ідентичну їхній статі поведінку за допомогою прийняття ролі, носієм якої бачать маму чи тата. Хлопчики найсильніше ідентифікують себе з батьками у 5—7 років, дівчатка — у 3—8. Успішність ідентифікації залежить від компетентності, авторитету тата (мами) в уявленнях дітей, наявності у сім'ї ідентичного їхній статі представника прабатьківської сім'ї (дідуся — у хлопчиків і бабусі — у дівчаток).

У дошкільному віці починають формуватися основи художнього сприймання, рівень якого залежить від здатності дитини зрозуміти зображене, проникнути у його суть, сприйняти емоційно, співпереживати з героями твору.

Активно розвивається у цей період і соціальна перцепція дитини: дошкільники вчаться розрізняти зовнішність людей, повніше, глибше сприймати у всіх вимірах, що залежить від їхніх міжособистісних взаємин, положення серед них, відвікових, індивідуальних особливостей тощо.

Важлива роль у розвитку сенсорики дитини належить дорослим, які допомагають дітям оволодіти виробленою людством системою сенсорних еталонів, формувати перцептивні вміння, розвинути сенсорні можливості у процесі наповнення діяльності змістом.