2.1 Перший етап визволення

Радянська армія після низки невдач на полі бою втратила чимало людей та техніки для рішучого та блискавичного опору, армія була нерівномірно розташована по лінії оборони. Театр бойових дій був перенесений аж до берегів Волги, де й відбулася найвизначніша битва Великої Вітчизняної війни – Сталінградська битва. У результаті контрнаступу радянських військ 19-23 листопада в оточенні опинилось багато тисячне угруповання армії генерал-фельдмаршала фон Паулюса. Довгоочікувана перемога під Сталінградом була початком докорінного переламу в ході Великої Вітчизняної та Другої світової воєн. З кінця грудня 1942 р. розпочалось визволення України від нацистських загарбників. Перше село, яке було звільнено від окупації 18 грудня того ж року – було село Півнівки, що знаходиться на Луганщині. Того ж дня від ворога було звільнено ще ряд населених пунктів України. Ці події вдихнули надію народу на подальші перемоги. У лютому 43-ого року була проведена операція по визволенню Харкова та Донбасу, проте у кінці того ж місяця німці провели блискавичний контрнаступ і відбили знову північно-східні райони України.

Вслід за Сталінградом, відбулася не менш важливіша битва – Курська битва, в якій брали участь більше мільйона радянських військових, 3000 танків та 2000 літаків. Перемога на Курській дузі 23 серпня 1943 року відкрила можливість для широкого наступу Червоної Армії на всьому південному напрямку радянсько-німецького фронту.

Рисунок 2.1.1 Початок Курської битви

До речі, того ж дня війська Степового фронту звільнили Харків. Радянському керівництву армії ставилося завдання знищити ворожі підрозділи на Лівобережжі, не даючи їм змоги закріпитися на річках Десні, Ворсклі, Молочній, щоб потім, образно кажучи, «на плечах відступаючого ворога» форсувати Дніпро. Після цього передбачалось об'єднати захоплені райони у плацдарм для подальшого наступу на Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя з метою витіснення окупантів з території Правобережної України та Криму. Протягом серпня-вересня 1943 року радянські війська розгромили німецькі угруповання на Лівобережній Україні, Донбасі, вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська й створили кілька плацдармів на правому березі, а у жовтні-грудні того ж року – ліквідували ворожі плацдарми у районі Запоріжжя та Мелітополя і створили власні стратегічні плацдарми на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука.

Такий вражаючий прорив Червоної Армії сильно збентежив керівництво Рейхстагу, тому 7 вересня 1943 року рейхсфюрер СС Генрих Гіммлер видав наказ о застосуванні тактики «випаленої землі», що передбачала знищення перед відступом німецьких частин всіх промислових об’єктів і матеріальних цінностей. Так чи інакше, але після повного визволення Донбасу та його центру – Донецька 8 вересня 1943 року Гітлер зволів вивести залишок своїх військ із Лівобережної частини України, залишивши лише сподівання на те, що так званий «Східний вал» суттєво затримає радянське військо і дасть змогу Німеччині зробити подальший контрнаступ. Наступив кульмінаційний момент битви за Україну. В ніч на 21 вересня 1943 року розпочалося форсування Дніпра – епопея масового героїзму червоноармійців. На кінець вересня був виграний перший етап битви за Дніпро. Радянські війська захопили понад 20 плацдармів, а 10-14 жовтня 1943 року в ході битви за Дніпро радянські війська ліквідували Запорізький плацдарм гітлерівців і 14 жовтня визволили Запоріжжя. Протягом місяця радянські війська вели запеклі бої за утримання і розширення плацдармів на правому березі Дніпра. В кінці жовтня були прийняті безрезультатні спроби на відвоювання Києва, внаслідок яких загинуло чимало людей. Лише у листопаді 1943 року радянське керівництво прийняло дерзкий план, згідно з яким радянські війська перейшли в наступ на київському напрямку з Лютізького плацдарму, а артилерія почала масивний вогонь по передових позиціях ворога. Під час наступу було використано і психологічний фактор: щоб приголомшити порога, танки засвітили фари, включили сирени і разом з піхотою пішли в нічну атаку. У ніч на 6 листопада радянські війська розгорнули наступ на північній околиці Києва і після запеклих боїв столицю України було повністю звільнено від окупантів.

Таким чином, у ході боїв, що велися майже рік, Червона Армія перейняла військову ініціативу, зробила чіткі, рішучі та продумані кроки у відвоюванні стратегічних об’єктів Німеччини на території України, областей, міст, сіл та пригородів. Було досягнуто повне визволення Лівобережжя, передислокація війська, послаблення та розірвання зв’язку між арміями нацистів та значна кількісна перевага військ та військової техніки.