1.Поняття цивільного права. Співвідношення цивільного, приватного та публічного права.

Сам термін “цивільне право” бере початок від давньоримського jus civile, що регулювали відносини між римськими громадянами (cives), тобто корінними жителями міста-держави Рим. Тому часто науку цивільного права, а іноді і саме цивільне право як систему норм також називають цивілістикою.

Категорія “цивільне право” в юридичній літературі використовується у декількох значеннях:

- як галузь права, тобто система правових норм, що регулюють самостійну групу цивільних суспільних відносин;

- як галузь законодавства, тобто система нормативно-правових актів, що містять цивільно-правові норми;

- як наука (доктрина), тобто система ідей, знань і поглядів на цивільно-правові явища;

- як навчальна дисципліна, тобто система знань про цивільне право як галузь права, галузь законодавства та науку, що викладається у рамках університетського навчального процесу.

Під цивільним правом в об'єктивному значенні необхідно розуміти не просту сукупність норм, а логічно і змістовно впорядковану систему побудови та розташування норм, спрямованих на врегулювання цивільних відносин.

Суб'єктивним правом є відповідна міра поведінки учасників правовідносин, встановлена і дозволена тією чи іншою правовою нормою. Тобто у даному випадку мається на увазі конкретне право індивідуалізованого суб'єкта. Тому завжди суб'єктивне право обумовлене об'єктивним правом, дія якого породжує суб'єктивне право в учасників правовідносин і водночас захищає його у разі порушення іншими особами.

Публічне право	Приватне право
- підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини.	- підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю 'їх учасників.
Предмет регулювання: сфера "державних справ": сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д.	Предмет регулювання:сфера "приватних справ": сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.
Ознаки: 1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою; 2) забезпечує публічний інтерес - акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою; 3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права; 4) припускає широку сферу розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує новітні технічні прийоми.	Ознаки: 1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист; 6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідаль-ність за свої обов'язки та дії; 7) зберігає класичну юридичну техніку.
Метод імперативний	Метод диспозитивний
Галузі права, у яких началом є публічне право: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно-процесуальне; кримінально-процесуальне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.	Галузі права, у яких началом є приватне право: цивільне, сімейне, авторське, житлове, трудове, цивільне процесуальне, міжнародне приватне право та ін.

Співвідношення понять «приватне право» і «цивільне право» визначається тим, що цивільне право є найбільш повним відображенням ідей і положень приватного права на національному рівні. Так, в країнах, де традиційно прийнято ділити право на приватне і публічне, цивільне право разом з торговельним правом є складовими елементами приватного права (Франція, Німеччина та ін.) Проте, в більшості випадків цивільне право трактується як категорія практично тотожна приватному праву (Нідерланди, Італія, Греція та ін.) При цьому в країнах, які відносяться або відносилися до так званої соціалістичної системи права, сімейні правовідносини зазвичай виокремлюють у самостійну галузь - сімейне право.

В Україні оцінка цивільного права, як приватного права, доцільність виділення поряд з цивільним правом, так званого «господарського права», віднесення сімейних відносин до сфери цивільно-правового регулювання і т.п. продовжує залишатися предметом дискусій.

Значною мірою така ситуація пов'язана з тим, що диференціація зазначених галузей здійснюється в залежності від наявності державних або приватних елементів у регулюванні тієї чи іншої групи відносин.