2. Історія становлення та розвитку системи міжнародних універсальних і регіональних організаційних механізмів захисту меншин.

Причини виникнення проблем меншин та їх наслідки завжди виходили за межі виключно внутрішніх справ держав та їх національних кордонів і потребували міжнародного врегулювання. Змінювалися правові форми і засоби захисту меншин, але міжнародне право різних часів послідовно реагувало на ці проблеми.

Фахівці по-різному датують період виникнення проблеми і виокремлюють етапи розвитку процесу захисту меншин у міжнародному праві. Так, н-д, грузинський учений А.Абашидзе вважає, що існування окремих міжнародних правових норм у низці міжнародних угод, що передбачають ужиття певних державних заходів на користь меншин і в першу чергу на користь релігійних меншин, історично припадає на XVI ст. На його думку, саме на підставі міжнародного захисту прав релігійних меншин ”усталилася загальна міжнародна практика захисту прав національних меншин, що отримала потім, особливо з другої половини XIX ст., конвенційне закріплення”. Такий підхід можна визначити як нормативний, тобто відповідний розвитку міжнародно-правових норм у цій сфері міжнародних відносин.

Російський дослідник С. Юр'єв відзначає, що юридичний паритет між релігійними групами встановився тільки після завершення ”тридцятилітньої війни” 1618-1648 pp.

Проте він доходить висновку, що ”незважаючи на розв'язання питання рівності та захисту різних конфесій (релігійних меншин dе facto) на міждержавному рівні, "меншина" як юридична категорія (de jure) у той період не існувала...”, а нормативно-юридичне закріплення терміна "меншина" відбулось у XX ст., що було підготовлено всім ходом розвитку соціуму.

Виходячи з цієї посилки, учений пропонує ”нову періодизацію етапів правового регулювання статусу й захисту меншин, що не збігається з періодизацією міжнародного права і не включає етапу ”до Ліги Націй”, як вважають деякі автори”. Таких етапів, на думку автора, існує три. Перший етап, який продовжувався з 1919 по 1948 p., який, відзначає дослідник, умовно можна позначити як ”період Ліги Націй”, характеризується виникненням терміна ”меншини” як самостійної категорії ”позитивного права”, прагненням убезпечити їх від дискримінації і забезпечити міжнародні гарантії дотримання відповідних договірних норм. Рамки другого етапу визначаються з моменту проголошення Загальної декларації прав людини 10 грудня 1948 р. до останнього десятиліття XX в., коли права меншин прагнули реалізувати на основі принципу рівності. Початок третього етапу, який триває донині й визначальною особливістю якого є визнання та підтримка самобутності меншин, ознаменований, на думку С.Юр'єва, прийняттям низки документів НБСЄ і Декларації ООН про захист прав осіб, що належать до національних, етнічних, релігійних або мовних меншин, від 18 грудня 1992 р.

В основу періодизації С.Юр'єва покладено часовий критерій, який, за його висловом, ”не збігається з періодизацією міжнародного права”.

Треба зазначити, що в доктрині існує безліч періодизацій міжнародного права, і тому кожному автору важливо вказувати, яку саме з них він має на увазі. З

цього приводу В.Буткевич слушно зауважує, що, як правило, відповідь на питання про виникнення і періодизацію міжнародного права залежить від світоглядних уподобань науковця, тобто здебільшого певних ідеологічних засад, а не особливостей і природи реального права. На сьогодні найбільш відчутний вплив на осмислення цих процесів справили чотири ідеологічних напрями: нігілістичний, етатиський (особливо в його марксистсько- ленінському варіанті), християнський і ліберально-демократичний. Працюючи в рамках кожного із зазначених напрямів, науковці намагаються дати своє тлумачення проблемі, що лише збільшує кількість концепцій періодизації міжнародного права (на сьогоднішній день їх налічується вже більше двох десятків).