Тема 1.1. Психологія особистості як наукова дисципліна

1.2 Базові категорії психології особистості: Індивід, особистість, індивідуальність.

Поняття особистості належить до найбільш суперечливих і

складних для визначення у сучасній психології. Єдиного, загально-

визнаного визначення особистості немає до сьогодні. На питання,

що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різно-

манітті їх відповідей виявляється складність феномена особистості.

Як ілюстрацію можна навести визначення поняття «особистість», що

містяться в працях різних вчених.

«Поняття особистості визначає людського індивіда як члена сус-

пільства, узагальнює інтегровані в ньому соціально значимі риси»

(І. С. Кон).

«Особистість – це індивід, який визначив свою діяльну позицію до

всього, що його оточує: до праці, до суспільного ладу, до боротьби мас, до

завдань колективу, до долі іншої людини» (П. Є. Кряжев).

«Особистість – людина як суспільний індивід, суб’єкт пізнання і

об’єктивного перетворення світу, розумна істота, яка володіє мовою і

здатна до трудової діяльності» (А. В. Петровський).

«Особистість – людина як носій свідомості» (К. К. Платонов).

«Особистість – це людина, взята в системі таких психологічних

характеристик, які соціально зумовлені, проявляються в суспільних

за природою зв’язках і відносинах, є стійкими і визначають моральні

вчинки людини, котрі мають істотне значення для неї самої і тих, хто її

оточує» (Р. С. Немов).

Особистість найчастіше визначають як людину в сукупності на-

бутих соціальних якостей. Це означає, що до числа особистісних не

належать такі особливості людини, які генотипічно чи фізіологічно

обумовлені і не залежать від життя у суспільстві. У багатьох визна-

ченнях особистості також підкреслюється, що до числа особистісних

не належать психологічні якості людини, які характеризують її піз-

навальні процеси чи індивідуальний стиль діяльності, за виключен-

ням тих, які виявляються у суспільстві. У поняття особистість за-

звичай включають такі властивості, які є більш чи менш стійкими,

свідчать про індивідуальність людини та визначають її вчинки.

Отже, особистість – це людина в системі таких психологічних

характеристик, які соціально обумовлені, виявляються у суспільних

відносинах, є стійкими і визначають моральні вчинки людини.12

Основні підходи до вивчення особистості в психології

Для розуміння природи особистості, потрібно з’ясувати співвід -

ношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються

як у класичній, так і в сучасній психології. Це поняття індивід, лю -

дина, особистість, індивідуальність.

Використовуючи поняття людина, ми маємо на увазі, що мова йде

про істоту, яка поєднує в собі два напрямки розвитку: біологічний

(людина є представником біологічного виду і характеризується пев-

ною тілесною організацією, що має такі суттєві ознаки: прямоходін-

ня, наявність пристосованих до праці рук, високорозвинений мозок,

особливі морфологічні ознаки) та соціальний (людина є носієм свідо-

мості, що є суспільним продуктом). Тільки в суспільстві і завдячуючи

суспільству відбувається розвиток біологічних можливостей людини,

формування свідомості, самосвідомості та механізмів саморегуляції.

Взаємодія біологічної і соціальної передумови забезпечує психологіч-

ний результат: людина набуває здатність відображати світ у понят-

тях, планувати і прогнозувати, фантазувати і мріяти, усвідомлювати

причини своїх вчинків, діяти розумно. Усі ці аспекти (біологічний,

соціальний і психологічний) рівномірно представлені у понятті «лю-

дина». Жодне з них не є домінуючим.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї по-

тенційними можливостями стати саме людиною. Щоб підкреслити

біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої

людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, викорис-

товують поняття «індивід» як протилежне поняттю особини твари-

ни. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у

певних соціальних умовах. Індивідні якості, тобто притаманні лю-

дині за датки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підва-

лини створення особистості.

Б. Г. Ананьєв виділяв первинні і вторинні властивості індивіда.

До первинних він відносив властивості, притаманні всім людям, такі

як вікові особливості (відповідність певному віку) і статевий димор-

фізм (належність до певної статі), а також індивідуально-типоло-

гічні характеристики, у тому числі особливості конституції (складу

тіла), нейродинамічні властивості мозку, особливості функцій вели-

ких півкуль. Сукупність первинних властивостей індивіда визначає

його вторинні властивості: динаміку психофізіологічних функцій і

структуру органічних потреб. У свою чергу інтеграція всіх цих влас-

тивостей обумовлює особливості темпераменту і задатки людини.

Поняття особистість більш вузьке, акцентоване на суспільній

суті людини. Іншими словами, особистість – та ж людина, тільки 13

Психологія особистості як наукова дисципліна.

абстрагована від її біологічної, природної сторони, яка розглядаєть-

ся як суспільна, соціальна істота. Це член суспільства, який виконує

певні соціальні функції.

Деякі автори визначають особистість як системну властивість

індивіда, що формується в спільній діяльності і спілкуванні. Є й

інші тлумачення цього поняття, але всі вони сходяться в одному:

поняття «особистість» характеризує людину як соціальну істоту.

Проте, людина — це не лише індивід та особистість, але і носій

свідомості, суб’єкт діяльності, що виробляє матеріальні і духовні

цінності. Структура людини як суб’єкта діяльності утворюється з

певних властивостей індивіда і особистості, які відповідають пред-

мету і засобам діяльності (В. О. Аверін). Саме категорія «суб’єкт»

означає вищий рівень розвитку особистості. Особистість стає ін-

дивідуальністю, досягаючи максимального рівня своєї неповтор-

ності, а суб’єктом вона стає, досягаючи оптимального рівня роз -

витку своєї людяності, етичності (С. Л. Рубінштейн).

Отже, кожна людина з’являється у вигляді деякої цілісності —

як індивід, особистість і суб’єкт, обумовленою єдністю біологічно-

го і соціального. Як індивід людина розвивається в онтогенезі, а як

особистість вона проходить свій життєвий шлях, у ході якого здій-

снюється соціалізація індивіда (В. О. Аверін). Отже, людина — це

біосоціальна істота, наділена свідомістю і здатністю до діяльності.

Об’єднання цих трьох рівнів в одне ціле формує інтегральну харак-

теристику людини — її індивідуальність.

Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей

людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

Індивідуальність виявляється у здібностях людини, домінуючих по-

требах, ри сах характеру, почутті власної гідності, світобаченні, сис-

темі знань, умінь, навичок, рівні розвитку інтелектуальних, твор -

чих процесів, індивідуальному стилі діяльності та поведінки, типі

темпераменту, характеристиках емоційної та вольової сфер тощо.

У ряді концепцій (С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьев) індивідуаль-

ність трактується як вищий рівень розвитку особистості. В. С. Мер-

лін розглядає поняття «індивідуальність» як інтеграційну структуру

будь-якої особистості. А. Г. Маклаків трактує індивідуальність як

сукупність психічних, фізіологічних і соціальних особливостей кон-

кретної людини з точки зору її унікальності, своєрідності і неповтор-

ності. Передумовою формування людської індивідуальності служать

анатомо-фізіологічні задатки, які розвиваються в процесі вихован-

ня, що має суспільно обумовлений характер. Різноманітність умов 14

виховання і природжених характеристик породжує широку варіа-

тивність проявів індивідуальності.

Основні підходи до вивчення особистості в психології.

На рівні індивідуальності можливі найвищі досягнення людини,

оскільки індивідуальність виявляється у взаємозв’язку і єдності влас-

тивостей людини як індивіда, особи і суб’єкта діяльності (В. О. Аве-

рін). Саме ця єдність складає основу для максимально повного розвитку

і виявлення людиною своїх здібностей, допомагає їй внести свій власний

неповторний вклад до суспільного розвитку.

Отже, кожна людина постає одночасно як індивід, особистість і

суб’єкт діяльності, але далеко не усім удається стати індивідуальніс-

тю. Також вірно і те, що кожна людина є структурним цілим, але

далеко не кожна людина є цілісною особистістю, тобто досягає гар-

монійної взаємодії всіх якостей, властивостей, способів діяльності.