3. Поліетилен.

П оліетилен −CH₂−CH₂− n – термопласт; тверда біла, напівпрозора речовина, що розм’якшується при нагріванні. Горить блакитним слабо-світлим полум’ям. Легший за воду. Хімічно стійкий, але не в окисниках. Розчини кислот, лугів на нього не діють. Має низьку газо- та паропроникливість. Порошкоподібний поліетилен утворює з повітрям вибухонебезпечні суміші.

Поліетилен низького тиску має більшу густину, молекулярну масу, температуру плавлення, модуль пружності та більш високу міцність, ніж поліетилен високого тиску. Використовується для виробництва плівок, упакування, напірних труб та ємкостей, деталей електротехнічних виробів, тепло- та електроізоляційних матеріалів, застосовується як антикорозійне покриття. Широко використовується в сільському господарстві. Поліетилен низького тиску добувають на комплексних каталізаторах при тиску до 5 МПа.

Поліетилен високого тиску добувають радикальною полімеризацією етилену при температурі до 320ºС та тиску від 120 до 320 МПа у присутності ініціатора – органічного пероксиду або О₂. Процес проводять у реакторах автоклавного типу (ідеального змішування) або трубчатого типу (ідеального витіснення).

4. Поліпропілен.

Поліпропілен – термопласт, білого кольору, легший за воду, температура плавлення =160-176ºС. Має підвищену міцність, схожий за властивостями на поліетилен. Стійкий у воді та агресивних неорганічних середовищах, при температурах вище 80ºС набухає в органічних розчинниках. Для поліпропілену характерні висока стійкість до багаторазових вигинів та стискання, порівняно висока ударна в’язкість.

Поліпропілен менш щільний (густина 0,90 г/см³, що є якнайменшим значенням взагалі для всіх пластмас), твердіший (стійкий до стирання), більш термостійкий (починає розм'якшуватися при 140°C, температура плавлення 175°C), майже не піддається корозійному розтріскуванню. Володіє високою чутливістю до світла і кисню (чутливість знижується при введенні стабілізаторів).

Використовується для виготовлення волокон, плівок, труб, деталей машин, побутових виробів, ємностей, високоміцної ізоляції, хімічної апаратури. Поліпропілен випускається у вигляді порошку білого кольору або гранул з насипною густиною 0,4-0,5г/см³. Поліпропілен випускається стабілізованим, забарвленим і незабарвленим.

Поліпропілен добувають стереоспецифічною полімеризацією пропілену у розчині, газовій фазі або в зрідженому пропілену.

5. Полівінілхлорид.

Полівінілхлорид – термопласт. Температура плавлення – 150-220ºС.

При температурах вище 110-120ºС схильний до розкладання з виділенням хлористого водню HCl. Межа міцності при розтягуванні – 40-60 МПа, при вигині – 80-120 МПа.

Не розчиняється у воді, спиртах, вуглеводнях, стійкий у розчинах кислот, лугів та солей. Важкогорючий. Розчиняється в циклогексані, тетрагідрофурані (ТГФ), диметилформаміді (ДМФА), обмежено – в бензолі, ацетоні. Володіє хорошими діелектричними властивостями.

Виходить суспензійною або емульсивною полімеризацією вінілхлориду, а також полімеризацією в масі.

Використовується для електроізоляції дротів та кабелів, виробництва труб, плівок, штучної шкіри, полівінілхлоридного волокна, пінополівінілхлориду, виробництва листів, плівок для натяжних стель, віконних профілів, лінолеуму, взуттєвих пластикатів і т.д.

Основною проблемою, зв'язаною з використанням полівінілхлориду, є складність його утилізації – при спалюванні утворюються високотоксичні хлорорганічні сполуки.