1.2. Зарубіжний досвід захисту авторських прав

Останнім часом спостерігається активізація розвитку правової системи ЄС у галузі приватного права, зокрема, у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Наразі відбувається формування європейського приватного права («європеїзація» приватного права країн-членів ЄС), що обумовлено метою створення та функціонування спільного ринку.

Право інтелектуальної власності ЄС є достатньо новою галуззю пра­ва ЄС, що останнім часом досить інтенсивно роз­вивається та втілює правовий досвід країн-членів ЄС у сфері правової охорони інтелектуальної влас­ності, для яких стандарти права ЄС були важливим чинником розвитку національного законодавства та оцінки ефективності реалізації відповідних прав [27, с. 38].

Досить велику роль у питаннях уніфікації та гар­монізації правового регулювання відносин у сфері охорони та використання інтелектуальної власності відіграє Суд ЄС. За відсутності відповідної гармоні­зації національних законодавчих актів в сфері інте­лектуальної власності з принципами вільного руху товарів та послуг та свободи конкуренції, які були проголошені ЄС, значення практики Суду ЄС важко переоцінити. У цілому, Комісія ЄС відводить Суду ЄС визначальну роль. Так, практика показує, що початку всебічної діяльності з уніфікації у сфері охо­рони та використання інтелектуальної власності, передує етап практики правозастосування прецедентного характеру, яка дозволяє виявити існуючі прогалини у правовому регулюванні та розв'язати відповідні проблеми.

Наразі сформувались лише такі інститути пра­ва інтелектуальної власності, як: охорона промис­лових зразків, торговельних марок та сортів рос­лин. Вищезазначені інститути охоплюють суспільні відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією прав на відповідні об'єкти на рівні ЄС та основні уніфіковані норми з охорони прав на ці об'єкти країн-членів ЄС.

Проте сьогодні активного станов­лення у ЄС набувають також й інші інститути права ЄС, зокрема: географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, комп'ютерні програми, авторське право, суміжні права, проблеми реа­лізації прав інтелектуальної власності та інше.

Щодо вищезазначених об'єктів права інтелектуальної власності застосовуються окремі акти ЄС, як або комплексно розглядають важливі для зближення законодавства матеріальні норми щодо певного об'єкта, або які присвячені гармонізації окремих положень законодавчих актів країн-членів ЄС щодо певних майнових прав чи об'єктів, або регламенту­ють інші важливі питання.

Крім того, комплексний характер права інтелектуальної власності ЄС обу­мовлює актуалізацію питання включення до нього також й питань конкурентного права ЄС, договорів франчайзингу, договорів з трансферу технологій, проведення досліджень і розробок.

Таким чином, можна констатувати, що хоча наразі право інтелектуальної власності у ЄС все ще перебуває на стадії свого формування, все ж таки може йтися про наявність сформованої, у своїх за­гальних рисах, особливої системи права інтелек­туальної власності ЄС, побудованої на принципах, що відрізняються від традиційних національних, з особливим предметом регулювання. При цьому, ця система являє собою нове правове явище, що досить динамічно та швидко розвивається нарівні з національними та міжнародною правовими сис­темами.

Правове регулювання відносин інтелек­туальної власності у ЄС має на меті забезпечити високий рівень охорони цих прав, оскільки вони є правовою основою для захисту результатів творчої діяльності [26, с. 54].

Основними джерелами права інтелектуальної власності ЄС є акти первинного права, вторинно­го (похідного від первинного) права ЄС, принципи права ЄС, судові прецеденти, міжнародно-правові договори.

Право інтелектуальної власності ЄС склада­ється переважно з директив та регламентів, що належать до вторинних джерел права ЄС. Вторинні джерела є нормативно-правовими актами, що ви­даються органами ЄС на підставі установчих до­говорів (первинних джерел) і в порядку, ними визначеному.

Іншим напрямом політики ЄС щодо усунення перешкод при здійсненні прав інтелекту­альної власності було прийняття актів про охоронні документи ЄС, які є чинними одночасно на терито­рії всіх країн-членів ЄС: промислові зразки, торго­вельні марки та сорти рослин. Зовнішній вплив на уніфікацію законодавства та засобів його реаліза­ції обумовлює участь більшості країн-членів ЄС та ЄС в цілому в міжнародних договорах ВОІВ, інших багатосторонніх та регіональних угодах, зокрема, Угоді СОТ ТРІПС [24, с. 27].

Окрім матеріальних норм права інтелектуаль­ної власності інтеграційні процеси охоплюють нині також й процесуальні аспекти правової охорони об'єктів інтелектуальної власності, способи забез­печення та захисту прав на результати інтелекту­альної творчої діяльності.

У 2004 р. була затвер­джена Директива 2004/48/ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності, що стало важливим кроком з ініціювання горизонталь­них інструментів боротьби із піратством.

Зазначена Директива стосується заходів, процедур та засобів, необхідних для того, щоб гарантувати дотримання прав інтелектуальної власності.

З початку гармонізація авторського права та суміжних прав відбувалась на міжнарод­ному рівні (Бернська конвенція про охорону літе­ратурних та художніх творів 1886 р., Всесвітня кон­венція про авторське право 1952 р., Міжнародна конвенція «Про охорону інтересів артистів-виконавців, виробників фонограм та організацій мов­лення», 1961 р., Угода ТРІПС 1994 р., Договір ВОІВ з авторського права та Договір ВОІВ з виконання та фонограм 1996 р.) Термін «авторське право і су­міжні права» у Договорі про ЄС не використовував­ся. Особисті немайнові (моральні права) творців залишились поза сферою інтересів європейського права [23, с. 49].

Бернська конвенція з охорони літературних і художніх творів (часто просто Бернська конвенція) - міжнародна угода в галузі авторського права, прийняте в Берні, Швейцарія в 1886 році. Є першим і ключовим міжнародною угодою в цій галузі. В даний час адмініструється Всесвітньою організацією інтелектуальної власності.

Конвенція переглядалася кілька разів: у 1896 році в Парижі, в 1908 році в Берліні, в 1914 році в Берні, в 1928 році в Римі, в 1948 році в Брюсселі, в 1967 році в Стокгольмі і в 1971 році в Парижі. До 2014 року учасниками Бернської конвенції є 167 держав.

Дана Конвенція встановлює ряд принципів міжнародного авторського права, які отримали свої власні назви. Принцип національного режиму - відповідно з ним кожна країна-учасниця конвенції надає громадянам інших країн-учасниць щонайменше ті ж авторські права, що й своїм громадянам.

Будь-які розгляди з приводу потрапляють під конвенцію творів відбуваються за законами країни, на території якої вони використовуються (видаються, публічно виконуються, передаються в ефір). На відміну від, скажімо, договірного права, ніякої імпорт іноземного законодавства в авторсько-правові відносини всередині країни не допускається. Наприклад, французький закон про авторське право застосувати до будь матеріалами, опублікованими або виконуваним на території Франції, незалежно від того, де ці матеріали були спочатку створені.

Принцип незалежності охорони - охорона твори в кожній країні ніяк не залежить від охорони творів в інших країнах, у тому числі в країні походження твору. З цього принципу є один виняток - закон може передбачати припинення охорони твору, термін охорони якого вже закінчився в країні походження твору.

Принцип автоматичної охорони - авторське право не вимагає для використання будь-яких попередніх формальностей (типу реєстрації, особливого заяви про претензії на копірайт, дозволу влади) і виникає автоматично в момент фіксації твору у матеріальній формі (для громадян країн-членів конвенції) або першої публікації (для опублікованих в цих країнах творів іноземних авторів).

Презумпція авторства - в відсутність доказів зворотного автором вважається той, чиє ім'я або псевдонім вказані на обкладинці книги. Конвенція не містить визначення авторства, тому в різних країнах поняття про авторство деяких творів можуть відрізнятися. Наприклад, в Росії автором може бути тільки людина, за винятком окремих і строго певних видів творів, створених в СРСР, в той час як США визнає авторство юридичних осіб. Авторство твору визначається за законами країни походження.

Авторське право ЄС, яке почало формувати­ся на основі директив з кінця 80-х рр. ХХ ст., дуже швидко розвивається та постійно вдосконалюється. Сьогодні ведеться робота з підготовки директив, присвячених регулюванню договірних відносин (насамперед, авторів та виконавців), діяльності організацій колективного управління, моральних (особистих немайнових) прав авторів та інше. Також обговорюється можливість подальшої консолідації чинних директив ЄС з авторського права та суміж­них прав.

Стосовно об'єктів авторського права у ЄС сформувалася єдина система охорони досить специфічних для традиційного авторського пра­ва об'єктів - комп'ютерні програми (програм для ЕОМ) та бази даних. При цьому у всіх країнах-чле­нах ЄС прийняті спеціальні закони, що регулюють відносини, які виникають з приводу зазначених об'єктів, та на які розповсюджуються загальні по­ложення національного авторського права.

Прийняття Директиви Ради ЄС 91/250/ЄЕС про правову охорону комп'ютерних програм від 14 травня 1991 р. було спрямоване на забезпечення ефективної охорони прав авторів комп'ютерних програм від незаконного копію­вання відповідних програм. Відповідно до цієї Директиви комп'ютерні програми з точки зору охорони авторським правом прирівнюються до лі­тературних творів. Комп'ютерна програма користу­ється охороною, якщо вона є оригінальною, тобто є результатом власної творчості автора.

Відповідно до Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄЕС 96/9/ЄС про правову охорону баз даних від 11 березня 1996 р. право­ва охорона надається будь-якій базі даних неза­лежно від форми її створення, під якою розуміють збірник самостійних творів, даних або інших ма­теріалів, розміщених у систематичному або мето­дичному порядку і доступних в індивідуальному по­рядку через електронні або інші засоби. При цьому правова охорона баз даних не поширюється на комп'ютерні програми, які забезпечують доступ до них та їх функціонування.

Для значної кількості випадків передбачена можливість визнання у якості первинного суб'єкта авторського права на твір не його творця, а інвестора-виробника.

Таким чином, діяльність з уніфікації інституціями ЄС була спрямована здебільшого на запровадження єди­них правил, що стосуються реалізації майнових авторських прав. Так, на рівні ЄС було сформу­льовано такі види авторських правомочностей: право на відтворення; право на представлення (сповіщення) широкому колу осіб творів та право надання інших охоронюваних об'єктів; право на розповсюдження; право на сповіщення; право на переробку; право дозволяти чи забороняти реалі­зацію прав прокату чи використання; право на ка­бельну ретрансляцію; право слідування.

Новітні суміжні права були введені в наці­ональне законодавство країн-членів ЄС шляхом гармонізації законодавства ЄС: захист раніше не опублікованих творів та захист науково-критичних публікацій творів, які стали суспільним надбанням, право на запис та інше.

Суб'єктами суміжних прав визнаються виконавці, виробники фонограм, ви­робники аудіовізуальних творів, організації мов­лення. Крім того, юридичне визнання отримали технічні засоби, що дозволяють ідентифікувати тво­ри, які розповсюджуються цифровим способом, а також режим пов'язаних з трансляцією прав.

Відповідно до положень Директиви Євро­пейського Парламенту та Ради 2006/115/ЄС від 12 грудня 2006 р. про право на прокат, пра­во на позичку та деякі інші суміжні права у сфері інтелектуальної власності (кодифікована версія) країни-члени ЄС забезпечують дозвіл чи заборону права на прокат і права на позичку оригіналів та копій творів, а також виконань, фонограм та пер­ших записів фільмів. До прав, що розглядаються Директивою, віднесене право на ефірне мовлення та публічне оприлюднення.

Так, наприклад в Австрії діє Патентний суд, що складається із юристів та фахівців різних галузей знань, який розглядає спори, про визнання патентів недійсними; також, відповідно до Закону (1946 р.) діють спеціалізовані суди у трудових справах, що розглядають конфлікти між підприємцями та найманими працівниками, а крім них - третейські суди з питань соціального страхування (Закон від 1955 р.).

До судових органів спеціальної юрисдикції в Німеччині належать суди адміністративної, фінансової, трудової, соціальної юстиції, Федеральний патентний суд та система дисциплінарних судів. Федеральний патентний суд в чотирьохярусній системи судової юрисдикції Німеччини умовно можна поставити на другий ярус – апеляційну інстанцію (Landesgericht).

До функцій Федерального патентного суду Німеччини відносять:

а) заслуховування апеляцій на рішення, ухвалені Німецьким відомством по патентам та торговим знакам щодо реєстрації або відмови в реєстрації патентів або товраних знаків;

б) розгляд позовів, повязаних з функціонуванням патентів.

В даному випадку має місце неординарна ситуація, коли на посади суддів часто призначають найкращих спеціалістів з резерву Федерального відомства по патентам та торговим знакам, правомірність чиїх рішень, зокрема, доведеться в майбутньому переглядати таким суддям.

Даний факт свідчить про неупередженість та високу правову і громадянську свідомість осіб, що мають вплив на прийняття рішень в системі спеціалізовнаого судчинства в Німеччині.

Як і в апеляційній інстанції судової влади в Україні, в Федеральному патентному суді Німеччини судовий розгляд відбувається за участі колегії суддів, зокрема 3 або 5 суддів, що мають відповідну професійну кваліфікацію (розгляд справ щодо товарних знаків передбачає участь суддів виключно з юридичною освітою; розгляд справ, повязаних з патентами передбачає участь суддів з юридичною та науково-технічною освітою, відповідно до обєкта дослідження).

Для ефективності розв’язання справ з інтелектуальної власності у Фінляндії їх вирішення планується віднести до спеціалізованого суду. Для цього уряд розробив спеціальну Урядову Програму.

Наразі справи з інтелектуальної власності розглядаються Хельсинським Районним Судом, який до створення спеціалізованого суду мав ексклюзивну юрисдикцію заслуховувати більшість справ, які відносяться до промислової власності. Цей суд накопичив багато практичного досвіду в сфері вирішення справ з інтелектуальної власності, до того ж всі справи розглядаються одним і тим самим Департаментом суду.

Розгляд справ із захисту авторських прав віднесено до компетенції 56 районних судів Фінляндії. Апеляційна Рада Національної Ради з патентів та реєстрації розглядає апеляції на рішення про реєстрацію прав.

Централізація судочинства та створення спеціалізовано суду з вирішення справ інтелектуальної власності планується з метою підвищення ефективності та накопичення практичних знань.

Отже, правове регулювання від­носин інтелектуальної власності у ЄС має на меті забезпечити високий рівень охорони цих прав, оскільки вони є правовою основою для захисту ре­зультатів творчої діяльності.