49. Проблеми валютної системи україни та шляхи її подолання

Розвиток валютної системи в України є актуальним питанням, оскільки від того, наскільки швидко будуть вирішуватись проблеми, які виникають у валютних відносинах, буде залежати розвиток економіки в цілому.

Особливості формування валютної системи України. Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті; дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни.

На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі.

Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції.

Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.

Отже, для успішного функціонування валютної системи України є ряд ключових умов, виконання яких забезпечить зміцнення валютної системи та економіки в цілому. До них належать:

1. Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних валютних резервів України, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;

2. Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця умова потребує, щоб: Україна проводила економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; держава сприяла збереженню рівноваги на валютному ринку України.

3. Впевненість у національній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що держава проводить політику, яка веде до збалансованої системи платежів, вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики в Україні. У доповнення до цього Україна повинна докласти всіх необхідних зусиль, щоб викликати довіру до національної грошової системи.

48. Фіксовані валютні курси. Використання резервів.

Фіксований курс валюти – це курс, який на певний термін (від місяця до кількох років) установлюється як незмінний, незалежний від поточних змін у попиті та пропозиції валюти. Зміна фіксованого курсу здійснюється офіційно шляхом підвищення курсу національної валюти (ревальвація) або його зниження (девальвація).

Його переваги такі:

– забезпечення для фірм та підприємств чіткої основи, коли вони планують діяльність і здійснюють політику ціноутворення;

– можливість здійснювати досить ефективну грошово-кредитну політику в умовах, коли в країні ринок валюти, банківська система та інфраструктура ринку ще недостатньо розвинуті.

До недоліків фінансового валютного курсу слід віднести:

– необхідність мати значні валютні резерви для підтримання курсу в умовах дії чинників, які ведуть до відхилення реального курсу від фіксованого;

– можливість втрат в умовах виникнення спекулятивного руху валюти з однієї країни в іншу;

– неможливість точного визначення на будь-який момент оптимального для країни співвідношення реального і фіксованого валютних курсів.

Найприйнятніше знаряддя підтримання фіксованого курсу і покриття дефіциту платіжного балансу — це використання офіційних резервів, тобто запасів іноземної валюти, якими володіє уряд. Ці резерви здебільшого виникають унаслідок того, що в попередньому періоді платіжний баланс був активним. Якщо дефіцити і надлишки у платіжному балансі є приблизно однаковими за різні роки, то проблем з підтриманням фіксованих валютних курсів не виникає. Якщо ж країна має значні дефіцити упродовж тривалого періоду, то підтримання стабільних курсів за рахунок резервів неможливе.

Щоб підтримувати фіксовані курси, коли виникає дефіциту платіжному балансі країни уряд може застосувати інструментарій зовнішньоторговельної політики. У цьому разі уряд різними методами стимулює експорт і стримує імпорт. Проте політика застосування мита і квот та експортних субсидій спотворює зовнішньоекономічні зв'язки країни і знижує ефективність її зовнішньої торгівлі. До того ж торговельні партнери країни можуть у відповідь також застосувати торговельні обмеження.

Ще один спосіб — валютний контроль. У цьому разі уряд змушує всіх вітчизняних експортерів продавати йому зароблену ними іноземну валюту. У такий спосіб уряд збалансовує імпорт країни тією кількістю іноземної валюти, яку заробили завдяки вітчизняному експортові. Однак валютний контроль має багато недоліків. Передовсім спотворюється структура зовнішньої торгівлі країни, виникають чорні ринки для нелегальних валютних операцій, хабарництво і кумівство при розподілі валюти між окремими вітчизняними імпортерами.

Для фіксованого валютного курсу уряд може використати інструментарій фіскальної і монетарної політики. Ці види стабілізаційної політики також дають змогу усунути дефіцит іноземної валюти. Уряд застосовує стримувальні інструменти стабілізаційної політики, які уповільнюють зростання національного обсягу виробництва, щоб зменшити імпорт; оскільки останній змінюється пропорційно до національного доходу країни. Крім того, стригальна макроскопічна політика підвищує процентні ставки, що зменшує відплив фінансових коштів з країни для міжнародного інвестування. З іншого боку, високі процентні ставки стимулюють фінансові інвестиції в економіку країни, що збільшує надходження іноземної валюти. Все це усуватиме дефіцит платіжного балансу. Проте цей спосіб підтримання фіксованих валютних курсів навряд чи можна вважати привабливим: платою за стабільність курсів є зниження національного обсягу виробництва і рівня зайнятості. Отже, підтримання фіксованих курсів є нині нелегким завданням для будь-якої країни.

47. Валютні курси.

На стійкість дефіциту або активу платіжного балансу впливає система валютних курсів. Існують два полярно протилежні варіанти систем валютних курсів: 1) система гнучких валютних курсів, при якій курси обміну національних валют визначаються попитом і пропозицією; 2) система жорстко фіксованих валютних курсів.

На зміну валютних курсів впливають різноманітні фактори.

1. Зміни у смаках споживачів.

2. Відносні зміни в доходах.

3. Відносна зміна цін.

4. Відносні реальні відсоткові ставки.

5. Спекуляція.

Прихильники системи гнучких валютних курсів вважають, що вільне коливання валютних курсів автоматично корегує дефіцити і активи платіжних балансів. Валютний курс є специфічною ціною, яка пов'язує всі внутрішні ціни з цінами інших країн.

Система гнучких валютних курсів може викликати деякі серйозні проблеми.

1. Невизначеність і скорочення торгівлі.

2. Умови торгівлі країни будуть погіршуватись при падінні інтернаціональної вартості її валюти.

3. Вільне коливання валютних курсів може справляти дестабілізуючий вплив на внутрішню економіку. Значні коливання курсів спочатку стимулюють, а потім чинять депресивний вплив на галузі, які виробляють товари на експорт.

Фіксовані валютні курси

Держава для стабілізації валютного курсу повинна втручатись у функціонування валютного ринку.

1. Використання золото-валютних резервів.

2. Торгова політика. Мова йде про заходи, пов'язані з введенням прямого контролю над торговими і фінансовими операціями.

3. Валютний контроль: раціонування. В умовах валютного контролю уряд висуває вимогу про продаж йому всієї іноземної валюти отриманої експортерами.

Система валютного контролю має багато недоліків. Валютний контроль порушує зв'язки міжнародної торгівлі, процес раціонування валютних ресурсів пов'язаний із дискримінацією окремих імпортерів, заходи контролю зазіхають на свободу споживчого вибору.

4. Внутрішнє макроекономічне регулювання. Останнім засобом підтримки стабільності валютного курсу є таке використання внутрішньої податкової або грошової політики, при якій ліквідується нестача іноземної валюти.

Прихильники системи фіксованих валютних курсів стверджують, що її використання зменшує ризик і невпевненість, які пов'язані з міжнародною торгівлею і фінансами. Однак життєздатність систем із фіксованими валютними курсами залежить від двох взаємопов'язаних умов: 1) наявності достатніх золотовалютних резервів; 2) існування незначних за розмірами дефіцитів платіжного балансу. Великі й постійні дефіцити можуть призвести до вичерпання резервів країни.

В умовах золотого стандарту панувала теорія автоматичної рівноваги Юма.

Потім сформувався неокласичний еластиційний підхід: для забезпечення рівноваги платіжного балансу найбільш ефективним засобом є зміна валютного курсу.

Абсорбційний підхід прагне пов'язати платіжний баланс із сукупним внутрішнім споживчим і інвестиційним попитом. Абсорбційний підхід вказує на те, що покращення стану платіжного балансу збільшує дохід країни і внаслідок цього і споживання, і капіталовкладення. Звідси кейнсіанці роблять висновок: потрібно стимулювати експорт, стримувати імпорт через підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг у цілому.

Монетаристський підхід - головна увага тут приділяється грошовим факторам. Монетаристи вважають, що саме нерівновага на грошовому ринку країни визначає нерівновагу платіжного балансу в цілому. Монетаристи рекомендують уряду не втручатися радикально не тільки в грошовий обіг, але і в міжнародні розрахунки країни. Щоб ліквідувати дефіцит платіжного балансу, потрібен лише жорсткий контроль над грошовою масою.

Світова історія економічних відносин знає декілька систем міжнародних валютних курсів. Можна виділити три різні системи валютних курсів, які використовувались країнами світу. В період із 1879 по 1934 рр. – переважала грошова система, відома як золотий стандарт. Із кінця другої світової війни, в середині 40-х років, і по 1971 р. переважала так звана Бреттон-Вудська система. Ці дві системи базувалися на фіксованих валютних курсах, хоча остання допускала періодичні корективи валютних курсів. Із 1971 р. діє система вільно плаваючих курсів. Ця система, однак, отримала назву керованих плаваючих валютних курсів, оскільки держави часто втручаються в функціонування валютних ринків для зміни міжнародної вартості своїх валют.

46. Форми міжнародної торгівлі.

Сучасна міжнародна торгівля характеризується різноманітністю видів, які можна систематизувати за такими ознаками:

1. За специфікою об'єкта:

- торгівля товарами (сировинними;паливними; продовольчими; напівфабрикатами; готовими виробами):

а) виробничого призначення;

б) невиробничого призначення;

- торгівля послугами (виробничими; транспортними;експедиторськими; консультаційними; консигнаційними; посередницькими; туристичними; маркетинговими; обліковими; орендними; ліцензійними; іншими послугами.

2. За специфікою взаємодії суб'єктів:

- традиційна (проста) торгівля - експорт та імпорт товарів і послуг, які не зумовлені коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів;

- торгівля кооперованою та спеціалізованою продукцією, яка здійснюється на основі довготермінових угод;

- зустрічна (компенсаційна) торгівля - обмін товарами, що ґрунтується на зустрічних зобов'язаннях експортерів щодо закупівлі в імпортерів частини або повністю експортованих товарів.

3. За специфікою регулювання:

- Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торговельних відносинах за цих умов застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків - кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна (не пільгова) система оподаткування імпортних товарів тощо.

- Торгівля в режимі найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшого сприяння є одним з головних принципів діяльності країн, що приєдналися до ГАТТ-СОТ.

- Дискримінаційна торгівля виникає унаслідок застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера.

- Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій взаємно або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються.

Сучасний розвиток міжнародної торгівлі характеризується різноманіттям видів зовнішньоекономічних операцій.

Зовнішньоекономічна операція - це комплекс дій контрагентів різних країн, що спрямовуються на підготовку, укладання та виконання торговельної, науково-виробничої, інвестиційної або іншої угоди економічного характеру.

На сучасному етапі розвитку людства і міжнародної спільноти міжнародна торгівля існує як найбільш розвинута форма міжнародних економічних відносин. Необхідність її зумовлена:

1. Створенням світового ринку як історичної передумови капіталістичного способу виробництва.

2. Нерівномірністю розвитку окремих галузей в різних країнах. Швидкий розвиток цих галузей створює надлишок продукції на внутрішньому ринку.

3. Тенденціями до більш поширеного розвитку виробництва, при цьому можливості внутрішнього ринку обмежуються платіжною спроможністю населення.

Під впливом науково-технічної революції торговельні зв'язки між країнами ускладнюються і збагачуються, все більше перетворюються в комплексну систему світогосподарських зв'язків, в якій торгівля продовжує займати провідні позиції.

Існуючий міжнародний поділ праці буде постійно поглиблюватися, і на його підвалинах випереджаючими темпами будуть зростати і удосконалюватись види міжнародної торгівлі.

До основних видів міжнародної торгівлі слід віднести:

• торгівлю товарами і послугами;

• біржову торгівлю;

• торгові ярмарки;

• аукціони;

• зустрічну торгівлю;

• торгівлю на компенсаційних угодах тощо.

Торгівля товарами нами розглядалась в першому питанні теми. Тут ми приділимо більше уваги торгівлі послугами.

Міжнародна торгівля послугами є комплексом різнорідних видів економічної діяльності. Історично економісти намагалися з'ясувати сутність послуг та їхню роль, виходячи з різних аспектів. Часто послуга визначалась як щось невідчутне, невидиме, те, що не є предметом торгівлі, або категорія, котру неможливо пояснити і котра охоплює майже все.