Теорія інформаційного удару.

Психічна травма - це енергоінформаційний «удар». Так як на психіку обрушується велика кількість інформації, з яким вона не може швидко впоратися, в результаті інтегративні механізми психіки насильно перериваються, порушується її системність. Енергоінформаційний «удар», - створює високий рівень активації мережі нейронів; порушуючи цільову і необхідну активність нейронів, змінює силу зв'язків між ними. Травма спотворює, знижує параметри і формує цілий ряд порушень функціональних процесів і їх режимів. (Функціональна спряженість, ієрархічна підпорядкованість структур сприяє (передбачає), множинне ураження. Відхилення є твірною функціональні збої). Травма призводить: - до ланцюгової реакції в ієрархічних структурах; - до розбалансування енергетичних і функціональних режимів; - до порушень параметрів інформаційної провідності; - до порушень функціональних залежностей, контролюючих рівні функціональної спряженості; - до порушень на рівні коду. Травма вражає цілісність енергетичних зв'язків в енергетичних структурах інформаційного простору. Призводить до того, що функціональна оптимальність не відповідає цільової функції енергетичних процесів. Процеси приходять у стан аструктурності. Психічна реальність, що зазнала впливу інформаційного удару, стає неоднорідною, лакунарній, переривчастої (має дірки, розломи). Виникають патологічні психічні реальності різного властивості і якості. Психічна травма - деструкція здібності символізації, руйнування зв'язків (неможливість користуватися словами, щоб символізувати). Дірка в символічному, яка тягне відсутність репрезентацій (збій символічної функції). Регресії з виникненням структурних змін в топическом та часовому аспекті.

Розпізнавання травматичного сигналу відбувається на предсознательном рівні. Тут формується індивідуальне, властиве тільки цій людині реагування (у тому числі і емоційне), на сам факт невідповідності ще до остаточної категоризації змісту сигналу. Скорочується екстрацептівний обсяг взаємодії із зовнішнім світом. Сигнал про розузгодження сприймають інформації з чуттєвим досвідом випробуваного, кристалізованого в ситуації, у нього картині світу, має емоційну форму (В. Є. Клочко, О. М. Краснорядцева). Ця емоційна форма в подальшому визначає емоційний стан, будучи його причиною.

4. Зв'язок з психічними розладами

Незважаючи на інтенсивність травматичних подій, їх екстремальну негативність і потужні витрати, потрібні на адаптацію, реакції на них дуже різні, у більшості людей ці події проходять через якийсь час (зазвичай через чотири-шість тижнів) або переробляються. Однак, як правило, травми залишають після себе відчутні сліди у формі психічних змін, які, щоправда, далеко не завжди розвиваються в психічний розлад. Слід враховувати, що такого роду розлади дуже гетерогенні: розлад може наступити швидше (через хвилини, години) або повільніше (через дні, тижні чи місяці), мати середню або дуже сильну вираженість, можуть бути порушені різні психічні системи і на різний час і т . д.

У системах МКБ-10 і DSM - IV містяться діагностичні критерії, які класифікують реакції на травматичні події. В МКХ-10 стресові розлади і порушення адаптації кодуються в групі розладів F 43; серед них розрізняють гострі реакції на стрес (F 43.0; тривалість: години, дні), розлади адаптації (F 43.2; тривалість: тижні, <6 місяців), посттравматичний стресовий розлад (F 43.1; настає з латентним періодом; тривалість будь-яка). На додаток до групи F 43 має значення і інша група, що описує хронічні зміни особистості після переживання катастрофи (F 62.0). Крім стресових розладів та розладів адаптації, позначених в МКБ-10 і DSM - IV, у жертв важких стресів часто можна спостерігати і інші психічні розлади і реакції.

Найінтенсивніше досліджувався так зване посттравматичний стресовий розлад (posttraumatic stress - disorder PTSD; Saigh, 1995; Foa & Meadows, 1997). За МКБ-10 і DSM - IV, це розлад характеризується, зокрема, наступним чином: повторювана переживання травматичного досвіду (сни, думки і т. д.), уникнення пов'язаних з травмою подразників (думок, людей, місця і т. д. ), редукція загальної здібності до переживання (скорочення соціальних контактів, виражене зниження інтенсивності емоційних реакцій), провали в спогадах про травму; такі симптоми, як порушення сну, проблеми концентрації уваги і т. д. В емпіричному дослідженні було виявлено досить виразні зв'язку між травматичними подіями - особливо військовими, але не тільки - і виникненням PTSD. Що стосується перебігу PTSD, то це питання поки мало досліджений, так само як і чинники, що визначають тривалість, перебіг і результат цього розладу. [2]

5. Посттравматичний стресовий розлад

Посттравматичний стресовий розлад виникає як відставлена ​​чи затяжна реакція на стресову подію або ситуацію виключно загрозливого або катастрофічного характеру, що виходить за рамки повсякденних життєвих ситуацій, які здатні викликати дистрес практично у будь-якої людини. Спочатку до таких подій були віднесені лише військові дії (війна у В'єтнамі, Афганістані). Характерним для цього розладу є його екзогенна природа, виразна зв'язок із зовнішнім психотравмуючим впливом, без якого розлад не з'явилося б.

Посттравматичний стресовий розлад, як правило, обумовлюється наступними чинниками:

• військовими діями

• природними та штучними катастрофами

• терористичними актами (в тому числі, взяттям в заложного)

• службою в армії

• відбуванням ув'язнення в місцях позбавлення волі

• насильством і тортурами [7]

Виникнення ПТСР знаходиться в прямій залежності від інтенсивності психотравмирующего. Травма, як правило, несе в собі загрозу життю, і індивід реагує на неї інтенсивним страхом, відчуттям безпорадності й жаху. Етіопатогенез визначається поєднанням декількох аспектів: інтенсивність стресу, характер ситуації (війна, природна катастрофа, згвалтування), особистісні особливості жертви і її біологічна вразливість (тип нервової системи).

ПТСР є психосоматичним переживанням. Вкрай інтенсивні, зорові, слухові, кінестетичні, смакові, нюхові стимули, що діють одномоментно, спочатку можуть викликати порушення здатності мозку інтегрувати їх у змістовне переживання. Зазвичай задіяні всі структури мозку: стовбур / гіпоталамус, лімбічна система і неокортекс. Виділяється три підтипи розвитку ПТСР:

1) гостре ПТСР - протікає 1-3 місяці;

2) хронічні симптоми ПТСР присутні більше 3-х місяців;

3) із затриманим початком; симптоми з'являються через більше 6 місяців після травми.

Сприйнятливість до ПТСР обумовлена ​​попередніми психічними травмами, характерологічними особливостями у вигляді емоційної нестійкості, незрілість особистості.

Типовими проявами посттравматичного стресового розладу є епізоди повторного переживання психічної травми у вигляді нав'язливих спогадів, кошмарних сновидінь, відчуження від навколишнього, втрата інтересу до життя, емоційна притуплення, ухилення від діяльності. Поява симптомів ПТСР іноді буває відставленим на різний період часу. Переживання перенесеної травми стає центральним в житті, змінюючи її стиль і ускладнюючи соціальне функціонування. Більш інтенсивним є реакція на людський фактор (згвалтування), ніж на природну катастрофу.

Критеріями діагностики є:

1) короткочасне або тривале перебування на надзвичайно загрозливою або катастрофічної ситуації;

2) стійкі мимовільні і надзвичайно живі спогади (flash-backs) перенесеного, що знаходить своє відображення в снах, посилюються при попаданні в ситуації схожі на стресову або пов'язану з нею;

3) уникнення ситуацій можуть нагадати травматичні події, за відсутності такої поведінки до стресу;

4) один з нижченаведених двох ознак:

• часткова або повна амнезія важливих аспектів перенесеного стресу,

• наявність не менше двох з ознак підвищеної сензитивності і збудливості, відсутніх до стресу:

а) порушення засинання, поверхневий сон,

б) дратівливість або вибухи гніву,

в) зниження зосередження;

г) високий рівень неспання,

д) підвищена боязкість.

Ознаки супутні ПТСР:

- Почуття провини вижив;

- Порушення міжособистісних відносин;

- Порушена здатність, керувати своїми почуттями;

- Самодеструктівное поведінку;

- Імпульсивна поведінка;

- Діссоціатівние симптоми;

- Соматичні скарги;

- Інтенсивне почуття сорому;

- Соціальна самоізоляція.

У дітей є деякі відмінності у проявах ПТСР. Вони сприйнятливіша і є значно меншими за психічними ресурсами. Реагують на травму дезорганізацією поведінки або ажитацією. Діти молодшого віку схильні до розвитку мутизм. Діти старшого віку використовують обсесивно захист. Відчувають неспецифічні нічні кошмари, наприклад, бачать монстрів. При оповіданнях відновлюють травму в особах, а в іграх висловлюють деякі теми або аспекти травми. У дітей з'являються песимістичні очікування щодо майбутнього

Коли існує більше однієї не вирішиться травми, активація однієї спогади може активувати інше. Жертви ПТСР завжди емоційно переобтяжені, вони не можуть використовувати емоції як сигнали до керівництва у взаєминах або для визначення, коли і яку дію слід вживати. [5]

6. Профілактичні, діагностичні та реабілітаційні процедури ПТСР

Профілактичні процедури ПТСР

Існують різні профілактичні процедури ПТСР. Це різні методики і підходи, які дозволяють людині запобігти ПТСР, що допомагають справлятися йому зі стресовими травмуючими подіями. Ми наведемо деякі з них.

• Кризова інтервенція

Кризова інтервенція - це професійна психосоціальна допомога, що надається особам, які зазнали тривалого порушення психічної та соціальної рівноваги з вини якогось критичного життєвої події, не набувши, проте, в результаті ніякого психічного розладу. Критичне змінює життя подія призводить до порушення відповідності між наявними психічними і природними соціальними ресурсами і потрібним психічною напругою. Кризова інтервенція покликана допомогти таким людям відновити душевну і соціальну рівновагу, до того як дана проблема «затверділа» і перетворилася в розлад. У цьому відношенні функцію кризової інтервенції можна назвати профілактичної, а часто вона сприяє і подальшого розвитку, якщо людина здатна інтерпретувати кризу як завдання чи шанс для розвитку, що дають стимул для нової самоорганізації в особистому і соціальному житті. Якщо критичні життєві події передбачувані, то за допомогою цілеспрямованих заходів можна підготувати відповідний коло людей (наприклад, що знаходяться напередодні виходу на пенсію) ще до настання перевантаження, щоб реакція на майбутню подію була більш компетентною. [2]

• Підходи самоконтролю

Багато моделей самоконтролю представляють собою розширену концепцію класичної теорії навчання - в ​​тій мірі, наскільки у відповідного індивіда передбачається здатність до управління власною поведінкою. Це особливо добре видно на прикладі концепції саморегуляції; Канфер виділяє в цій моделі наступні ступені: самоспостереження, самооцінка за допомогою певних стандартів і самоподкрепление як наслідок порівняння стандарту з власною поведінкою.

Самоконтроль означає специфічний випадок саморегуляції при наявності специфічної конфліктної ситуації: індивід перериває багато в чому автоматизовану поведінкову ланцюжок, щоб точно проаналізувати ситуацію і власну поведінку. В якості основи самоконтролю вирішальну роль грають мотиваційні, когнітивні і поведінкові процеси.

До самоконтролю в більш вузькому сенсі цього слова можна віднести наступні методи:

а) Методи самоспостереження, службовці найчастіше першим щаблем у процесі змін.

б) Методи контролю стимулу. Тут індивід багато в чому сам управляє власною поведінкою за рахунок того, що завдяки спеціальній організації фізичного або соціального оточення стає більш ймовірним - або неймовірною - відповідне цільове поведінку.

в) Методи контролю наслідків. Індивід в принципі самостійно може управляти вірогідністю настання власної поведінки шляхом самоподкрепления, самопокарання або укладення спеціальних контрактів. [2]

• Когнітивна терапія А.Т. Бека

На думку Бека, причину депресивних розладів у першу чергу слід бачити в порушенні патерну когнітивної переробки. Депресивний людина невірно переробляє важливий досвід: все визначається тим, що він дізнається про самого себе, своєму оточенні і своє майбутнє. Різні помилки мислення Бек відносить також до різних категорій (наприклад, виборча абстракція, довільні умовиводи, надмірні узагальнення і т. д.). Бек все ж відзначає, що діагностика проблемного патерну мислення у пацієнта може відбуватися тільки на основі індивідуального аналізу.

Інтервенція застосовується в декількох площинах, що має на меті наочно продемонструвати пацієнтові помилки в його сприйнятті і відповідно помилкові висновку, з тим, щоб він змінив їх; таким чином, аналіз та ідентифікація проблемного патерну мислення - це тільки один крок на шляху до більш реалістичного погляду пацієнта на світ.

Для переконання пацієнта Бек звертається також до конкретного досвіду, без чого навряд чи вдалося б когнітивне переструктурування (наприклад, доручення впоратися з невеликими завданнями, завдяки чому пацієнт набуває знову-таки конкретний досвід, що він в змозі сформувати і змінити свій навколишній світ). [ 2]

• Тренінг вирішення проблем

Тренінгами вирішення проблем для психічних розладів найбільше займалися Д'Зурілла і Голдфрід і Д'Зурілла і Незу. У цьому підході апелюють до того факту, що пацієнти з психічними порушеннями виявляють меншу здатність до вирішення когнітивних і міжособистісних проблем. При цьому було природним звернутися до міркувань, відомим із загальної та когнітивної психології, де багато досліджувалися приватні компоненти ефективного вирішення проблем. Тренінг окремих етапів вирішення проблем - (1) загальна орієнтація, (2) опис проблеми, (3) висунення альтернатив, (4) прийняття рішення, (5) оцінка - повинен не тільки допомогти клієнту виробити або змінити окремі способи поведінки, але і навчити його різним стратегіям, які були б застосовні для вирішення широкої сфери проблем.

Між тим моделі вирішення проблем - і як приватні компоненти терапевтичної програми, і у вигляді якоїсь метамоделі терапевтичного процесу - відносяться до стандартного репертуару дій в поведінкової терапії. Правда, правомірність перенесення моделі вирішення проблем на емоційні і психічні проблеми теж піддається критиці в тому сенсі, що психічні розлади якраз не можна аналізувати так само, як академічні проблеми. Тренінг вирішення проблем застосовується різнопланово: і як складова частина терапії при різних розладах, і спеціально - при міжособистісних проблемах. У цьому сенсі оцінка тренінгу вирішення проблем довела його високу ефективність. [2]

• Тренінг самоінструктірованія і щеплення проти стресу

Обидва методи були розроблені Д. Мейхенбаум на початку 70-х рр.. У тренінгу самоінструктірованія функцію контролю над діями індивіда переймає (поступово) мову. Мейхенбаум тут звертається до психології розвитку, згідно з якою мова у маленьких дітей має функцію управління поведінкою. У ході розвитку це самоінструктірованіе інтерналізуется і починає «приховано» управляти поведінкою. У терапевтичному плані ці міркування використовуються в тій мірі, наскільки до мови звертаються як до підтримуючого елементу при виконанні складних завдань. Тренінг самоінструктірованія створює у пацієнта відчуття особистого контролю, що вкрай важливо в проблемних ситуаціях: через свою власну мову («внутрішній монолог») клієнт набуває певний контроль над різними способами поведінки.

Тренінг щеплення проти стресу - це одна з терапевтичних стратегій для подолання неприємних стресових ситуацій. Мейхенбаум звертається тут до так званої двофакторної теорії емоцій Шахтаря, згідно з якою у емоцій можна виділити, по-перше, компонент неспецифічного фізіологічного збудження, а по-друге, компонент когнітивної оцінки. Ця не безперечна модель емоцій, евристично виявляється тим не менш досить плідною для клінічної психології.

Мейхенбаум навчає пацієнтів релевантним для вирішення завдань каганець у трьох фазах:

1) Фаза отримання інформації - аналізується проблема і пацієнтові повідомляється когнітивна поведінково-терапевтична точка зору відносно емоцій і можливостей совладания з ними.

2) Фаза вправи - ​​пацієнт вчиться звертатися з стресором в терапевтичній ситуації, при цьому він повинен розрізняти стадії конфронтації з стресором і тренуватися в самовербализации для подолання ситуації.

3) Фаза застосування, в якій пацієнт відшукує у повсякденному житті конкретні стресові ситуації і для їх подолання апробує придбані стратегії (самовербализации). [2]

Діагностичні процедури ПТСР

У літературі відображені різноманітні діагностичні процедури ПТСР. Це різні методики, опитувальники, шкали і тести, які дозволяють продіагностувати симптоми ПТСР, їх вираженість. Далі представлені деякі з них.

• Структуровані діагностичні інтерв'ю [10]

У клінічних дослідженнях існує стандартна практика застосування структурованого діагностичного інтерв'ю, щоб переконатися, що детально враховані всі симптоми ПТСР. Діагностичні інтерв'ю поєднують переваги точних рекомендацій щодо з'ясування того чи іншого діагнозу і методу інтерв'ю, що володіє конкретними психометричними властивостями. Далі представлені деякі діагностичні інтерв'ю та їх психометричні характеристики.

1. Структуроване клінічне інтерв'ю для DSM

Структуроване клінічне інтерв'ю для DSM (Structured Clinical Interview for DSM, SCID) - найбільш часто використовуваний інтерв'ю для визначення 1 і 2 осей психічних розладів. Воно складається з окремих модулів для найбільш поширених діагностичних категорій. SCID може забезпечити отримання інформації з широкого кола клінічних станів. При клінічній роботі з травмами рекомендується застосування моделей тривожного розладу, афективного розладу, модуль зловживання хімічними речовинами, а також систематичну перевірку щодо наявності ознак шизофренії.

2. Перелік запитань для інтерв'ю з діагностики тривожних розладів (переглянутий)

Перелік запитань для інтерв'ю з діагностики тривожних розладів (Anxiety Disorders Interview Schedule - Revised, ADIS - R) розроблений ДіНардо і Барлоу і являє собою структуроване діагностичне інтерв'ю, спрямоване в першу чергу на виявлення тривожних і афективних розладів. У ADIS - R використовується процедура шкалювання Ликерта, і тому результати можна аналізувати безліччю способів, оскільки визначається ступінь наявності або відсутності симптому.

3. ПТСР-інтерв'ю

ПТСР-інтерв'ю Ватсона надає можливість отримати дихотомічні, і континуальних оцінки. ПТСР-інтерв'ю має високі психометричні характеристики. При його проведенні пацієнти читають шкалу разом з інтерв'юером і пацієнтів просять дати клініцисту відповіді за шкалою Ликерта по кожному із симптомів.

Цей формат має багато спільного з опитувальниками для самозаповнення, але відрізняється від інших діагностичних шкал тим, що не дозволяє клініцисту самому проводити оцінку, спираючись на свої знання і досвід.

4. Структуроване інтерв'ю для ПТСР

Структуроване інтерв'ю для ПТСР (Structured Interview for PTSD, SI - PTSD) було розроблено Девідсоном, Смітом і Кудлером. SI - PTSD дозволяє отримати і діхотомічності, і континуальних вимірювання симптомів ПТСР. Це інтерв'ю є корисним інструментом для діагностування ПТСР та визначення тяжкості симптомів.

Симптоми ранжуються лікарем за шкалою Ликерта з п'яти пунктів, і клініцист відзначає тяжкість кожного симптому. Інтерв'ю включає початкові пробні питання і додаткові наступні питання для забезпечення більш глибокого розуміння симптомів пацієнта.

5. Клінічна шкала для діагностики ПТСР

Клінічна шкала для діагностики ПТСР (Clinical - Administrated PTSD Scale, CAPS) розроблена Національним Центром ПТСР в Бостоні. CAPS складається з 30 пунктів і оцінює всі 17 симптомів ПТСР, а також набір додаткових характеристик, часто можна побачити при цьому розладі. У CAPS також міститься оцінка соціальної та професійної життєдіяльності та оцінка валідності відповідей пацієнта. CAPS надає можливість отримати і діхотомічності, і континуальних результати. Унікальною особливістю CAPS є те, що вона містить окремі оцінки частоти та інтенсивності кожного симптому і володіє уже сформульованими варіантами питань про поведінку людини та шкалами оцінки. Інтерв'юером рекомендують ставити власні питання і використовувати власні клінічні ув'язнення для встановлення більш точної оцінки.

6. Інтерв'ю з діагностики ПТСР

Розроблене Фоа PSS - I (PTSD Symptom Scale Interview) володіє багатьма достоїнствами. PSS - I складається з 17 питань, спрямованих на діагностику симптомів ПТСР за DSM, і використовує шкалу Ликерта для оцінки кожного з симптомів. Перевагами PSS - I є його відносна стислість, багатообіцяючі психометричні властивості і використання шкали Ликерта, яке забезпечує і безперервну, і дихотомічний процедуру підрахунку. Крім того, він розроблений і валідованих на людях, які пережили сексуальне насильство, що представляє велику значимість.

• Самозвіти чи тестові методики [10]

Кілька методик самозвіту були розроблені в якості економічного за часом і ефективного методу для отримання інформації по симптоматиці ПТСР. Ці методики набули особливого значення та визнання завдяки простоті використання і підрахунку, вони добре доповнюють структуровані діагностичні інструменти.

1. Шкала оцінки впливу травматичної події (перероблена, IE 5 - R)

IES (Impact of Event Scale) була спочатку розроблена Горовицем, а потім перероблена Вейсса і Маріаром, які додали субшкале гіпервозбужденія. Початковий варіант опитування, що містив тільки субшкале вторгнення і уникнення / заціпеніння, потребував оновлення для більш повної відповідності діагностичної картині.

2. Миссисипская шкала ПТСР для учасників бойових дій

Миссисипская шкала ПТСР для учасників бойових дій (Missisippi Scale for Combat - Related PTSD) складається з 35 пунктів і розроблена для вимірювання ПТСР. Ці пункти були обрані з 200 пунктів первинного набору, розробленого експертами відповідно до критеріїв розлади за DSM -3. Миссисипская шкала має відмінні психометричні характеристики, має високу сензитивностью і специфічністю.

3. Шкала ПТСР Кіна MMPI -2

Спочатку виведена з Мінесотского багатофакторного особистісного опитувальника (MMPI), шкала Кіна для ПТСР зараз містить 46 пунктів, емпірично виведених з MMPI -2. Має високу тестову узгодженість і тест-ретестовой надійність.

4. Пенсільванський опитувальник посттравматичного стресу

Пенсільванський опитувальник (Penn Inventory for Posttraumatic Stress) був розроблений Хеммербергом і містить 26 пунктів. Психометричні характеристики перевірялися на людях, які пережили множинні травми, і його специфічність порівнянна зі специфічністю Миссисипской шкали, а сензитивность трохи нижче.

5. Шкала посттравматичної діагностики

Опитувальник (Posttraumatic Diagnostic Scale, PTSD), розроблений Фоа, заснований на визначенні симптомів ПТСР за DSM -4 і містить 17 питань. PTSD передують 12 питань, спрямованих на прояснення типу травматичних подій, пережитих індивідом. Потім пацієнтів запитують, яке з пережитих подій за останній місяць їх більше турбувало. Далі пацієнти дають оцінки своїм реакцій на подію в той час, коли воно відбулося. Потім пацієнти відзначають по 4-значної шкалою частоту прояву кожного з 17 симптомів ПТСР за останні 30 днів. В останньому розділі шкали пацієнта просять самому оцінити погіршення в дев'яти областях життєдіяльності.

6. Опитувальник симптомів ПТСР

PCL (PTSD Checklist) був також розроблений дослідниками Національного Центру ПТСР в Бостоні, він існує у двох версіях: одна з цивільних осіб, інша для військових. Шкала містить 17 пунктів, що містять діагностичні критерії за DSM, які оцінюються за 5-бальною шкалою Ликерта.

Реабілітаційні процедури ПТСР

Психологічна, психотерапевтична, психіатрична допомога особам переживають і пережили психічну травму здійснюється у двох основних напрямках:

• екстрена психологічна, психотерапевтична, психіатрична допомога при гострій травмі;

• тривалий супровід в процесі індивідуального і групового консультування, лікування.

Екстрена допомогу жертві травми організаційно здійснюється у формі: індивідуальної консультації, психотерапевтичного сеансу, стаціонірованія, надання притулку. Основними завданнями екстреної допомоги є вжиття заходів щодо забезпечення нормалізації психічного стану жертви, вжиття заходів щодо забезпечення психофізичної безпеки, запобігання небезпечних дій жертви, якщо вона знаходиться в психотическом стані. При існуючій необхідності напрямок потерпілого в медичні та правоохоронні органи.

Надання екстреної допомоги при психічної травми будується на основі недирективної психотерапії, в якій більша увага приділяється емоційному стану, почуттів потерпілого, ніж когнітивним і поведінковим.

Психологічне, психотерапевтичне супроводження потерпілого з глибокими особистісними переживаннями вимагає від надає допомогу і підтримку серйозної професійної підготовки в області психологічного консультування, психотерапії та психіатрії. Компетентність розглядається як найважливіша умова ефективності надання допомоги жертвам психічної травматизації.

Спеціалізоване втручання передбачає зміну дезадаптивного і дозвіл патологічного стану через створення умов для вираження постраждалим сильних афектів і емоцій і придбання ним контролю над собою.

Щодо тривалого супроводу (2), посттравматична інтервенція спрямована на те, щоб зробити можливою опрацюванням проблем, а не обов'язково вирішити їх (не всяка проблема може бути трансформована у відповідності з очікуваннями, бажаннями і потребами індивіда). Оптимальним буде таке втручання, яке призведе до можливих максимальних результатів в короткі строки, запобігаючи незворотні особистісні зміни, запуск важких психічних порушень.

Велике значення для психотерапевтичної роботи з особами, що пережили внутрішньосімейне насильство, є робота з сім'єю як цілісною системою. При цьому використовується весь арсенал сімейної психотерапії для дисфункциональной сім'ї.

Слід відзначити таку обставину - епідеміологічних досліджень психотравматизації психіатри не проводять. Надання допомоги відбувається «за зверненнями», тобто тим дітям, яких привели на прийом до психіатра чи в ході ретроспективного аналізу анамнезу дорослого пацієнта. Звідси випливає, що першочергове завдання перед псіхотравматологіей є виявлення «проблемного контингенту», проведення профілактики та лікування. [5]

Варіанти терапії травми:

• Психоаналітична терапія. [5]

Терапія травм трапилися в дитинстві. Мета - переробка, переосмислення і закриття емоційних травм, подолання запрограмованості поведінки і життєвих виборів. Підхід до досягнення цілей передбачає проведення когнітивних і поведінкових методик з урахуванням стадій терапії. На початковій стадії розкриття пригнічених травматичних спогадів, опрацювання травматичних переживань, абреакцій супроводжується погіршенням стану, поглибленням регресії і дисфункцій. Про це треба знати і вжити необхідних заходів щодо пом'якшення станів. Залежно від сили Его пацієнта на проведення першої стадії лікування може знадобитися від декількох місяців до 2-3 років. Багато пацієнтів задовольняються проведеним лікуванням, якщо наступає поліпшення в афективному та когнітивному функціонуванні. На середній стадії лікуванні, цілі включають: - обговорення травм, якщо пацієнт здатний втілити в слова травматичний досвід, здатність розуміти сенс того, що з ним сталося і корекція когнітивних порушень. Пацієнту надається допомога у створенні інтегрованого спогади про те, що з ним сталося, і що пережиті ним почуття означали в дійсності. Необхідно прагнути до того, щоб пацієнт зміг усвідомити: - травма сталася багато років тому; - він вижив завдяки силі своїй нервовій системі; - сьогодні нічого подібного з минулого з ним не відбувається. Зняти, якщо є, почуття його провини у подію з ним. Потім пацієнтові показується, що травма не зруйнувала його самооцінку. Якщо пацієнт не може втілити в слова травматичні переживання, використовуються невербальні методики. Вони включають: десенсетізаціі, реструктуризації, дезактуалізації почуттів, застосування методики руху очних яблук, телесноориентированной методики, танцювальна терапія. Взаємодіючи з лікарем, пацієнт вчитися тому, що він може і повинен переносити пов'язану з переживаннями біль. За допомогою контрольованого і координується переживання інтенсивних афектів пов'язаних з травмою, пацієнт зможе зменшити інтенсивність своїх страхів, болю. Надалі лікар може допомогти пацієнтові знайти необхідні слова для опису своїх переживань і надати їм сенс. Лише за допомогою взаємин з лікарем пацієнт може мати справу з спогадами контрольованим чином, шляхом побудови міцних, довірчих, що гарантують безпеку взаємовідносин з ним.

До терапії у пацієнтів сприйняття заповнено невірними ідеями і спотвореннями у відносини себе самого і навколишнього його світу. Вони можуть стосуватися ідентичності, компетентності, віри, сили і контролю, автономії і системи цінностей. Лікар підводить пацієнта до переоцінки попереднього розуміння того, яким чином існує реальний світ. Середня фаза лікування може зайняти 1-3 роки.

Цілі заключній стадії лікування: - пережити, пробачити, дозволити піти минулого; - встановити і підтримувати більш здорові взаємини; - зміцнення ідентичності; - завершити терапію і пережити «втрату» лікаря.

• Техніки арт-терапії.

Творчість оживляє сферу почуттів, заблокованих в результаті травми, сприяє їх висловом, дозволяє відновлювати кордону «Я». Істотні результати дає групова арт-терапія.

Різноманітні види та рівні активності суб'єкта утворюють цілісну систему внутрішніх умов, які представляють собою складні інтегративні освіти, через які тільки й діють лікувальні впливу. Впливаючи за допомогою «особистісно-орієнтованої» (реконструктивна), психотерапії досягаються позитивні особистісні зміни у вигляді реконструкції та гармонізації порушеної системи відносин за рахунок корекції неадекватних когнітивних, емоційних і поведінкових стереотипів. [11]

Лікування передбачає проходження декількох етапів: