1. Символічний інтеракціонізм припускає взаємозв’язок

між комунікативними засобами і типовими символічними

структурами, який забезпечує взаєморозуміння комунікантів;

головна увага надається символічному змісту соціальної взає

модії. У рамках цього напряму встановлено зв’язок соціальних

символів із соціальними ролями комунікантів і соціальними

нормами комунікації. Засновниками американської соціаль

ної психології вважаються Джордж Мід (1886–1931) і Герберт

Блумер (1900–1987). Вони досліджували комунікативні аспек

ти взаємодії за допомогою символів. Символами вважалися

вербальні (словесні) та невербальні дії, що мали певне значен

ня. Завдяки взаємодії за допомогою символів (символьної інтер

акції) люди передають знання, духовні цінності, зразки по

ведінки, а також керують діями одні одних. Мислення також

розумілося як операція символами. Люди живуть у світі сим

волів, постійно створюють символи й обмінюються ними з інши

ми людьми. Пропонувалася, таким чином, комунікаційна

модель суспільного життя, де комунікація (символьна інтерак

ція) ставала головним дійовим чинником.

Представники символічного інтеракціонізму вважають, що

в результаті міжособової комунікації упорядковується,

формується соціальна структура, а процес розвитку комуніка

тивних форм є соціальним розвитком. В основі інтеракціо

ністського підходу лежить переконання, що людська природа

і соціальний порядок є продуктами комунікації. Це означає,

що особа розглядається як така, що формується в процесі пов

сякденної взаємодії з оточуючими.З погляду інтеракціоністів, вивчення комунікації може бу

ти поділено на три області: синтаксис, семантику і прагмати

ку. Проектуючи ці три області на структуру людської ко

мунікації, можна сказати, що перша з них стосується проблем

передачі інформації та знаходиться у сфері теорії інформації. Її

цікавлять такі проблеми, як кодування, канали, обсяг,

надмірність та інші характеристики мови. Значення — це те,

що знаходиться в центрі уваги семантики. Нарешті, кому

нікація впливає на поведінку, і це прагматичний аспект.

З точки зору прагматики, вся поведінка, а не тільки мова,

є комунікацією, а вся комунікація — навіть характеристики

самого контексту — впливають на поведінку. Виходячи з цьо

го положення, інтеракціоністи роблять висновок: людина не

може не вступати в комунікацію. Активність або пасивність,

слова або мовчання — все це передає інформацію, впливає на

інших людей, які, у свою чергу, не можуть не відповісти на цю

комунікацію і, отже, самі в неї вступають.

Раніше від американців про вирішальну роль комунікації

для розвитку суспільства писав великий соціолог XX ст.

П. О. Сорокін (1889–1968): взаємодія людей за своєю природою

є, перш за все, взаємодією психічною — обмін відчуттями, іде

ями, вольовими імпульсами. Подібний обмін (кажучи сучасною

мовою, це і є смислова комунікація) зумовлює динаміку

людського суспільства, — стверджував П. А. Сорокін.

2. Феноменологічний напрям виходить з того, що основою

і умовою комунікації є взаєморозуміння комунікантів.

3. Структурний функціоналізм (К. ЛевіСтросс, Ж. Ла

кан, М. Фуко, Р. Барт, Ж. Дерріда та ін.) припускає, які струк

тури, що об’єктивно виділяються, у тому числі мовні, і кому

нікативні функції знаходяться у відносинах суперечливої

взаємообумовленості. У рамках цього напряму вирізняють чо

тири основні функціональні вимоги до соціальної комунікації:

знання й ухвалення установки комунікації як початкової да

ності в певній комунікативній ситуації, цілеспрямованість

комунікативного акту з метою дії, інтеграція різних комуніка

тивних засобів для виразу соціально значущої інформації і, на

решті, самоконтроль для підтримки соціальної норми комуніка

ції, прийнятої в цьому суспільстві.

4. Соціальний конструктивізм(П. Бергер, Т. Лукман) пов’я

заний з дослідженням соціальних чинників, що сприяють

виробленню соціального знання, а отже, і оціночних категорій

5455

комунікації; підкреслює значущість мови у формуванні «сис

теми реальності».

5. Етнологія комунікації займається вивченням зв’язків

соціокультурного знання з мовними одиницями, виділяючи со

ціологічні домінанти комунікації й аналізуючи етнологічні чин

ники, що детермінують соціальну диференціацію в комунікації.

6. Діалектика спирається на положення про цілісність

комунікативного акту, незважаючи на суперечності в таких

категоріях комунікації, як соціальний статус і комунікативні

ролі, комунікативні засоби та їхні функції, стратифікаційна

диференціація і ситуативна варіативність.

7. Неомарксизм стверджує відчуження соціальних струк

тур суспільства і змістовних (наочноречовинних) характерис

тик комунікативних засобів; у процесі вивчення комунікації

як соціально обумовленої діяльності віддає пріоритет факто

логічному аналізу.

8. Теорія мовних (комунікативних) актівбере початок з ідей

австрійського філософа і логіка Л. Вітгенштейна про множин

ність функцій мови та її взаємодію із життям. Основи теорії бу

ли розроблені англійським філософом Дж. Остіном у середині

50х років XX ст. і мали подальший розвиток у зарубіжній

і вітчизняній науці.

Теорія мовних актів постулювала як основні одиниці

людської комунікації не окремі слова або речення, а багатопла

нові за структурою мовні дії, що виступають як носії певних

комунікативних завдань і спрямовані на досягнення певних

ефектів. Розроблена типологія мовних актів дає можливість

виявити соціальні чинники, що обумовлюють побудову ви

словів, в яких реалізується установка того, хто говорить.

9. Біхевіорізм вважає основою комунікації не мову як сис

тему актуалізації в мовній діяльності комунікативної функції,

а безпосередні мовні сигнали. В умовах зовнішніх дій індиві

дуум може пристосуватися до правил соціальної комунікації.

10. «Критичний аналіз дискурсу» базується на критичній

лінгвістиці, що сформувалася в Англії в 70–80 рр. XX ст., трак

тує мову як один із видів «соціальної практики» (Р. Фаулер,

Т. Хрінниця). Згідно з цією теорією тексти є результатом діяль

ності комунікантів у певній соціальній ситуації; відносини

комунікантів відображають різні моделі соціальних відносин

людей; комунікативні засоби на будьякому рівні функціону

вання соціально детерміновані, тому співвіднесення форми

і змісту є завжди вмотивованим.11. Персоналізм розглядає комунікацію як внутрішню ме

тафізичну здатність особи відкривати в собі почуття іншої особи.

Спілкування розглядається як акт взаєморозуміння, інтимних

контактів і усвідомленої духовної спільності. Особа існує тільки

у своєму прагненні до «іншої», пізнає себе тільки через «іншу»

і знаходить себе тільки в «іншій». Первинний досвід особи —

це досвід «іншої особи». «Ти», а в ньому і «Ми» передують «Я»

або щонайменше завжди супроводжують «Я». Особистість за

своєю суттю є комунікабельною, комунікація є визначеністю

буття. Коли комунікація послаблює свою напруженість або на

бирає збочених форм, людина втрачає своє глибинне «Я».

12. Екзистенціалізм: комунікація не тільки не зводиться до

взаємодії, але і є її протилежністю — взаємне самовираження

комунікантів, що припускає внутрішню боротьбу за збереження

іманентної самостійності особистості. Взаєморозуміння є лише

ілюзією,а не істинною метою комунікації. Це свого роду «при

манка», що дає можливість комунікантам вступити у спілкування.

13. Постнеокласичний підхід зводить природу соціального

до суб’єктносуб’єктних відносин, тобто до принципу інтер

суб’єктивності. У цьому разі має місце аналіз соціуму як ко

мунікативної системи, а комунікації постають засобом са

мовідтворювання суспільства. Комунікація описується як

активне середовище, що самоорганізовується. Найпростіші

соціальні системи — «інтеракції» — утворюються за допомо

гою узгодження дій і переживань суб’єктів комунікації. Су

спільство загалом охоплює всі дії, досяжні для співвідношення

учасників процесу комунікації. За Н. Луманом, комунікація

розуміється як синтез інформації, повідомлення і розуміння

відбувається лише в процесі здійснення цього синтезу.

Про значення комунікації для розвитку людства замислю

валися на початку XX ст. не тільки соціологи, а й практики

документознавства. Найяскравіша фігура серед теоретиків до

кументознавства — Поль Отле (1868–1944) — бельгійський

учений, який став «батьком документалістики». Під докумен

том П. Отле розумів «все, що графічними знаками зображує

певний факт або ідею», тобто будьякі зображення і твори пи

семності або друку. В Європі та США в повоєнні роки стали

розповсюджуватися служби документації, що займалися об

слуговуванням бізнесу, медицини, політики, виробництва,

тобто спеціальною комунікаційною діяльністю, яка вийшла

за межі традиційної бібліотечнобібліографічної сфери23.

56

23 Детальніше див. четвертий модуль посібника.57

У 1930ті рр. у зв’язку з розповсюдженням кіно, радіомов

лення, масових ілюстрованих видань, коміксів і дешевих «по

кетбук» філософівкультурологів зацікавив феномен масової

культури, що свідчив про спрощення духовних потреб населен

ня. Досвід маніпулювання масовою свідомістю в тоталітарних

державах показав могутність і небезпеку засобів масової ко

мунікації, які можуть впливати на людські маси, немов шприц,

що робить підшкірне вливання мільйонам людей одночасно.

Після Другої світової війни розвинуті країни зіткнулися

з інформаційною кризою, викликаною суперечністю між на

копиченими людством знаннями і можливостями їх сприйнят

тя окремою людиною. Задля вирішення цієї проблеми почали

створюватись інформаційні служби, інформаційні системи,

інформаційні мережі, що використовували потенціал обчис

лювальної техніки і систем зв’язку. Ці засоби потребували на

укового обґрунтування, яке стала розробляти інформаційна

наука (Information Science), названа в 1966 р. в нашій країні

інформатикою. Задача інформатики полягала у вдосконаленні

наукової комунікації, решта комунікаційних систем (у тому

числі масова, економічна, політична, естетична та ін.) залиша

лась осторонь.

Тим часом значущість масової комунікації не тільки не

зменшувалася, а навпаки — завдяки телебаченню і персональ

ним комп’ютерам зростала. Внаслідок появи нових інфор

маційних технологій виникли нові можливості впливати на

громадську думку. Служби «паблік рилейшенз» і команди

іміджмейкерів стали користуватися підвищеним попитом.

Ретроспективно оцінюючи досягнення XX ст. в галузі ви

вчення соціальної комунікації, можна констатувати, що кому

нікаційна проблематика стала складовою частиною фундамен

тальних суспільних наук — соціології, психології, соціальної

психології, культурології, соціальної філософії, а також була

освоєна різними прикладними дисциплінами — від докумен

талістики і журналістики до теорії реклами і «паблік рилей

шенз».