20.Суспільно–політична боротьба в Англії 60-х років XIII ст.; становлення парламентаризму.

Генріх III відмовився визнати на­віть “Оксфордські провізії”, що викликало справжню Громадянську війну (1263- 1267 рр.). Симон де Монфор зібрав опол­чення міст та дворянства. У битві при Лью- їсі у травні 1264 р. король із старшим си­ном Едуардом потрапили в полон. Симон де Монфор, який 15 місяців фактично пра­вив як диктатор, у січні 1265 р. скликав зібрання, куди окрім найбільших прела­тів і баронів було запрошено по два лицарі від кожного графства і по два представни­ки від великих міст (засідали 2 місяці). Це були початки англійського парламенту. 4 серпня 1265 р. у битві при Івшемі Симон де Монфор загинув, а його військо було розбите. Король повернувся до вла­ди, але мусив піти на ряд компромісів, ві­рно оцінивши значення винаходу свого су­перника - парламенту, з допомогою яко­го можна було стримати і баронів. Основи діяльності парламенту були сформовані вже за часів Едуарда І (1272— 1307). У т.зв. “зразковий” англійський пар­ламент (з 1295 р.) особистими листами ко­роля запрошувалися архієпископи, єпис­копи, абати великих монастирів та баро­ни. Окрім того, по два лицарі від кожно­го графства і два представники від вели­ких міст обиралися місцевими зібраннями вільних людей. Залежні селяни (віллани) і бідні городяни у ньому не були представ­лені. Планувалося, що парламент збира­тиметься раз на рік. Початково парламент був однопалатним. Сумарно це становило 534 особи.У1297 р. під тиском лицарства та міст король видав “Підтвердження хартії”, яке офіційно надало парламенту право при­ймати участь у встановленні видів і розмі­рів податків.Століт­ньої війни, яка вибухнула незабаром, і пе­ретворили парламент на постійну устано­ву, яка з 1343 р. перетворилася на двопа­латну - з палатою лордів та палатою громад (де окремо засідали обрані пред­ставники графств та міст). Палата громад мала власного спікера, котрий доповідав королю рішення палати. Король щодо парламенту мав право: і) без санкції збирати % королівських при­бутків і талью - податок з міського насе­лення домену; 2) збирати “щитові гроші”; З) встановлювати розміри мита на вовну і шкіру. Щоправда, з 1340 р. парламент від­воював право підвищувати мита на товари.У XIV ст. парламент отримав право ви­давати закони - біллі. Вони приймалися королем і палатою лордів за петицією па­лати громад. Авторитет парламенту різко зріс у роки Столітньої війни.

21.Селянські бунти в Англії у XIV-XV ст.

1377-1380 рр. було запроваджено надзви­чайний подушний податок від 14-ти літ­нього віку, який вдарив, насамперед, по ба­гатодітних селянських сім’ях. Збір цього податку спровокував бунт англійських селян. 13 червня 1381 р. маси селян з Тайлером на чолі увійшли до Лондона. Бунтівни­ки, захопивши місто, палили палаци і стра­чували чиновників з оточення короля, гро­мили в’язниці і спалили Лондонський ар­хів. Бунт Уота Тайлера змусив і уряд Річард ІІ піти на поступки. Окрім оголошеної королем амністії, було пом’якшене “робітниче зако­нодавство”, дозволено збільшити заробітну плату, зменшено податки. Більшість селян було звільнено від статусу вілланів і пере­ведено в статус копігольдерів.

22.Війна Червоної та Білої Троянд в Англії та її результати.

22 травня 1455 р. битвою при Сент- Олбансі герцог Йорк почав війну Білої і Червоної троянд (1455—1485) за пре­стол між Ланкастерами (на гербі яких була червона троянда) та Йорками (на гербі яких була біла троянда). Йорки зі своїми прибічниками ви­грали битви при Блор-Хіті (23 вересня 1459р.) та Нортгеміггоні (1460 р.) і король мусив погодитися на по­збавлення престолу власного сина і визна­ти спадкоємцем герцога Йорка, Але не­сподівано королева Маргарита, дружи­на Генріха VI, з вірними військами напа­ла на Йорка при Бекфільді (30 грудня 1460 р.). Річард Йорк загинув у битві а па­перову корону на його відтятій голові ви­ставили на посміховисько в Йорку. Але вже невдовзі його син Эдуард після битви при Тоутоні (29 березня 1461 р.) захо­пив корону і був визнаний королем Едуардом IV (1461—1483). Королева Маргари­та втекла до Шотландії. У1465 р. Генріх VI потрапив у полон до Йорків, але у жовтні 1470 р. граф Уорвік повернув йому коро­ну. Проте після низки перемог війська Едуарда IV у весняній кампанії 1471 р. Генріха VI було ув’язнено в Тауері і вбито 21 трав­ня 1471 р

.Едуард IV Йорк конфіскував майно своїх противників, що дало йому п’яту частину всіх земель королівства. Король сам зайнявся торговельними справами і монополізував продаж цинку, шерсті і полотна. Вія спри­яв розвитку промисловості. Вперше за ча­сів його правління допит із тортурами став нормою провадження слідства більшості судових справ. У ході громадянської війни Едуард IV помер 9 квітня 1483 р. від власного ненажерства та пияцтва, залишивши двох ма­лолітніх синів - Едуарда V (1483) та Річарда. Обидва були вбиті. у липні 1483 р. Едуард V та Річард були офі­ційно оголошені бастардами, а пізніше бас­тардом був оголошений навіть і їх покій­ний батько, перебування якого на престо­лі було визнано незаконним.

Таким чином, Війна Троянд призвела до взаємознищення значної частини нор­мандської франкомовної знаті і “старо­го дворянства”. Відсутність потужної фео­дальної опозиції суттєво полегшила пере­хід до абсолютної монархії, а також поступ політичного та економічного прогресу Ан­глії у наступних століттях.