12. Особливості господарського розвитку країн Центрально - Східної Європи.

Країни Східної (Центральної) Європи як соціально-політичну й економічну цілісність почали виокремлювати у 90-ті роки XX ст. Пов'язано це з розпадом колишнього СРСР і соціалістичної системи, утворенням незалежних держав. Регіон охоплює 10 країн . Всі республіки. Федеративна держава – Росія.

Друга половина 80-х років XX ст. увійшла в історію цих країн як період докорінних соціально-політичних змін. У Польщі, Угорщині, Чехо-Словаччині, НДР, Болгарії, СРСР зазнали краху політичні режими, запроваджені після Другої світової війни за зразком сталінської адміністративно-командної системи. Правлячі комуністичні та робітничі партії одна за одною втратили монополію на владу, більшість із них розпалася.

Політичні та соціально-економічні зміни вплинули на формування сучасної політичної карти Східної Європи. Внаслідок розпаду СРСР утворилися незалежні держави: Латвія, Литва, Естонія, Білорусь, Україна, Росія. Виникло нове політичне та економічне об'єднання —Співдружність Незалежних Держав (СНД). Країни Прибалтики до нього не ввійшли.

У процесі глибоких революційних змін країни Східної Європи вступили у період політичних та економічних реформ, активно стверджуючи принципи реальної демократії, політичного плюралізму, ринкової економіки. Розбудовується багатоукладна економіка з рівноправними формами власності, у тому числі приватною, формується інститут громадянського суспільства, наявна тенденція врахування розрізнених економічних, політичних, національних і культурних інтересів різноманітних груп населення.

13.Особливості господарського розвитку Німеччини

Перед другою світовою війною Німецька імперія розширилась до меж сьогоднішньої Західної Польщі і охоплювала обширну територію вздовж Балтійського моря на схід аж до прибережної Литви. У той час Німеччина володіла трьома великими індустріальними комплексами: Руром на заході, територією Саксонії в центрі та Сілезією на сході. Потужна промислова машина Німеччини підтримувала військові сили, спроможні втягнути людство у війну; вітчизняна сировина - від вугілля і палива до заліза і сплавів - зробила це можливим.

Після Др. Світової коли розбита Німеччина була розчленована ця екон. геогр. змінилася. Сілезія стала частиною Польщі. Саксонія опинилась у комуністичній Східній Німеччині. Нова мережа кордонів залишила Західну Німеччину з Руром, але також і зі змілілою ресурсовою базою. Проте, Західна Німеччина швидко розвинулася у найуспішнішу економіку з допомогою плану Маршалла, політичної стабільності та сприятливої політики західних держав-переможців. Лише за 15 ВНП Зах. Нім. збільшився утроє, а промислове виробництво зросло на 60%. Безробіття фактично не існувало, і сотні тисяч іноземних робітників приїхали сюди.

До 1990р. Сх. Нім. перебувала під радянським правлінням і кори радянськ. союз розпався обєднання стало можливим. Фактично за одну ніч Зах Нім поглинула сусіда з насел. понад 7 млн., з колапсуючою економікою з відсталими підприємствами, жалюгідною інфраструктурою, забрудненим довкіллям, без прав власності і т д.

Умови на колишньому сході спочатку підтверджували позицію скептикіів. Майже десятилітя після обєднання жодні обсяги субсидій, капіталовкладень і звільнень від родатків не були достатніми для піднесення східної німеччини. Національний борг був надзвичайно високим. У 1998 експорт з колишнього сходу все ще становив менше 5% у загальнодержавному.

Але інші напрямки розвитку були успішнішими. Німецький експорт - від престижних автомобілів до хімічної продукції - мав вигоду від слабкого євро і виробництво почало зростати. Спостерігався бум сфери послуг, безробіття почало спадати, економічні умови значно покращилися особливо після переїзду уряду до Берліна. Німеччина знову обігнала Францію у ВНП на особу.

14. Особливості господарського розвитку Франції. Це друга за рівнем розвитку країна Західної Європи. Вона посідає 4-те місце у світі (після США, Японії та ФРН) за обсягами промислового виробництва та часткою у світовій торгівлі. Їй належить 17%: промислового та 20% сільськогосподарського виробництва Західної Європи.

Економіка має потужну індустріальну базу з добре розвинутими стратегічно важливими галузями (авіаракетобудування, енергетика, транспорт і зв’язок, агропромисловий комплекс). Важливу роль у ній відіграють наукові дослідження та інформаційне обслуговування. Наукові дослідження стосуються широкого кола проблем: атомна енергетика, авіаційна техніка, обладнання для зв’язку, деякі види електроніки промислового призначення тощо.

Франція є третьою ядерною державою світу та першою в Західній Європі, поділяє з Великою Британією 3-4 місця у світі за розвитком космічного комплексу. Ракетоносій „Аріан” забезпечує країні лідируючі позиції в комерційних запусках космічних супутників цивільного та військового призначення.

Високим є тут рівень концентрації та централізації виробництва і капіталу. Сто найбільших компаній дають понад 2/3 промислового виробництва в країні. До галузей з найвищим рівнем концентрації належать виробництво енергоносіїв, засобів наземного транспорту, суден та авіаційної техніки, чорних та кольорових металів, синтетичних волокон тощо. В кожній галузі монопольне становище посідають 2-3 компанії.

Активну роль в економіці відіграють малі та середні підприємства, на які припадає близько половини ВВП країни. Ефективність їх роботи забезпечується вузькою спеціалізацією, гнучкістю виробництва, а також охопленням високотехнологічних новітніх галузей економіки. Головною особливістю економіки є значна роль державного сектору. Державні компанії переважають у ключових, стратегічно важливих галузях(в металургії, хімії та машинобудуванні транспорті й у сфері зв’язку ,в енергетиці, у фінансовій сфері). Як правило їх характеризують значний рівень концентрації виробництва, висока продуктивність праці, активна зовнішньоекономічна діяльність.

Банківська система країни налічує понад 400 банків, деякі з них належать до 50 найкрупніших банків.

15. Особливості господарського розвитку Італії. Країна є економічним лідером регіону Пд.Європи, належить до високорозвинутих індустріально-аграрних держав з чіткою тенденцією формування постіндустріального типу економіки.

Після Другої світової війни її економіка розвивалась вищими темпами, ніж у великих країнах Західної Європи. Цьому сприяли такі фактори: надходження капіталів із США; наявність значної кількості дешевої робочої сили; прибутки від туризму; нижчі витрати на військові потреби; активна діяльність держави щодо модернізації виробництва та інфраструктури. Внаслідок цього Італія за багатьма макроекономічними показниками наблизилась до конкурентів й увійшла до групи країн Великої сімки. Її щорічний ВНП перевищує 1,7 трлн. дол. США.

Водночас у країні й досі значними є контрасти в розвитку багатьох галузей і виробництв, у соціальній сфері, в соціально-економічних умовах Півночі та Півдня. Відстає Італія від багатьох високорозвинутих країн за рівнем НТР. Випереджає країни Західної Європи за обсягом чистих прибутків від туризму. В Італії більша, ніж в інших країнах регіону, роль держави в економіці. Важливе значення мають холдинги, які контролюються державою: Інститут реконструкції індустрії діє в галузях чорної металургії, машинобудування, транспорту і зв’язку, кредитно-банківських операцій; Національне підприємство рідкого палива , яке домінує у нафтовій, нафтохімічній та газовій галузях Державі належать найважливіші банки, енергетика, залізниці, автошляхи, авіакомпанії, частково радіо і телебачення. При порівняно невеликій концентрації виробництва монополізація провідних галузей промисловості досягла високого рівня.

Провідними італійськими приватними корпораціями, які виступають у ролі міжнародних ТНК, є „ФІАТ” (виробництво автомобілів та інших транспортнх засобів), „Монтедісон” (хімічна промисловість та електротехніка), „Оліветті” (конторське обладнання та обчислювальна техніка), „Піреллі” (гумотехнічні вироби), „СТЕТ” (телекомунікації) тощо.

Також в Італії величезна частка припадає на „тіньову економіку” (найвідомішим її суб’єктом є сицилійська мафія), яка, за оцінкою експертів, контролює до 1/5 частини будівництва та комерційної діяльності.

Загалом за концентрацією капіталу в виробництві Італія поступається іншим високорозвинутим країнам Європи, тут значно вища роль підприємств дрібного та середнього бізнесу.

16.Особливості господарського розвитку Великої Британії. Країна є третьою за рівнем соціально-економічного розвитку в Європі. Саме тут зародилися капіталістичні виробничі відносини, виникли перші міжнародні корпорації. Протягом тривалого періоду вона була найбільшим світовим експортером капіталів, а до середини ХХ ст. – найбільшою колоніальною імперією.

Нині Велика Британія відіграє помітну роль у світовій економіці. На її частку припадає 4,5% сукупного ВВП світу при 1% населення. За обсягами промислового виробництва посідає 5 місце серед країн з розвинутою економікою.

У Великій Британії достатньо великий сектор дрібних та середніх фірм, але загальна їх кількість менша, ніж в інших західноєвропейських країнах. Країна й досі має національні конкурентні переваги в багатьох передових галузях економіки – літакобудуванні, виробництві авіаційних двигунів, хімічній, фармацевтичній, текстильній галузях, нафтовій промисловості. Саме ці галузі представлені найкрупнішими компаніями Великої Британії, які разом з іншими факторами визначають становище країни у світовому економічному просторі.

Серед британських комерційних банків протягом багатьох років провідні позиції посідає „велика четвірка” лондонських банків: „Барклейз Бенк”, „Ллойдз Бенк”, „Мідленд Бенк” та „Нешнл Бенк – Вестмінстер Бенк”, на частку яких припадає 92% всіх вкладів у комерційні банки Великої Британії.

Країна, хоча і втратила свої позиції головного інвестора у світі, продовжує залишатися значним експортером капіталів. Майже 80% обсягів їх експорту спрямовується в країни з розвинутою економікою, особливо в США та країни ЄС, де 60% британських капіталів поглинають ФРН та Франція.