7. Охарактеризуйте стилі взаємодії вихователя з дітьми.

Авторитарний — стиль диктату, коли підлеглий розглядається тільки як пасивний виконавець і йому фактично відмовлено у праві на самостійність та ініціативу.

Демократичний — стиль, що ґрунтується на глибокій повазі до осо­бистості кожного; засадою для нього є довіра й орієнтація на самоорга­нізацію, самоуправління особистості та колективу.

Ліберальний — стиль, що характеризується браком стійкої педагогіч­ної позиції; виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог, формаль­ному розв'язанні проблем.

Техніка керування у кожного стилю своєрідна. Авторитарний учи­тель, самочинно визначаючи спрямованість діяльності групи, вказує, хто з ким повинен працювати, як мусить робити. Це придушує ініціативу учнів. Основні форми взаємодії: наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за таких настанов звучить як докір: «Ти добре сьогодні відпо­відав. Не чекала від тебе такого». Реакція на помилки — висміювання, різкі слова. Вчитель лаконічний, не терпить заперечень.

Якщо ми обираємо авторитарний стиль у взаємодії, то можемо роз­раховувати на предметний результат, проте психологічний клімат у про­цесі виконання справи не буде сприятливим: робота йде лише під кон­тролем, немає відповідальності, гальмується становлення колективіст­ських якостей, розвивається тривожність.

Педагог, що вибрав демократичний стиль, спирається на думку колек­тиву, прагне донести мету діяльності до свідомості кожного учня і за­лучити всіх до активної участі в обговоренні роботи. Основні способи взаємодії: заохочення, порада, інформація, координація, що розвиває в учнів упевненість у собі, ініціативність. У цьому разі ми не можемо зразу розраховувати на високий предметний результат. Проте оскіль­ки формується почуття відповідальності, підвищується творчий тонус, поступово розвивається здатність свідомо, самостійно і творчо працюва­ти, то ми забезпечуємо стабільний результат у праці і закладаємо міцний підмурівок розвитку особистості.

Ліберальний учитель прагне не втручатися в життя колективу, легко піддаючись часто-густо суперечливим впливам. Форми його роботи зовні нагадують демократичні, але через відсутність власної активності і заці­кавленості, нечіткість програми і брак відповідальності у самого керів­ника робота йде на самоплив, виховний процес некерований. Результати праці значно нижчі.

стилів педагогіч­ного спілкування:

1. Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Засадовим для нього є активно-позитивне ставлення до учнів, закоханість у справу, що передається дітям, співроздуми та співпереживання щодо цікавих і корисних заходів. За такими вчителями діти ходять слідом, бо вони наповнюють їхнє життя радістю, гордістю за успіхи в колек­тивних справах. «Щоб справа йшла добре, за макаренківською тради­цією, у школярів та педагогів мають бути одні, спільні турботи.

2. Стиль педагогічного спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. Демонстрація дружнього ставлення — запорука успішної взаємодії. Цей стиль ґрунтується на особистісному позитивному сприй­нятті учнями вчителя, який виявляє приязнь і повагу до дітей.

3. Нерідко молоді вчителі, не вміючи встановити дружніх взаємин на ґрунті самовіддачі, обмежують спілкування формальними стосунка­ми і обирають стиль спілкування-дистанції. У цих педагогів може бути в цілому позитивне ставлення до дітей, але організація діяльності ближча до авторитарного стилю, що знижує загальний творчий рівень спільної з учнями роботи (пасивно-позитивне ставлення плюс авторитарність в організації справи призводять до того, що в класах може бути чудова дисципліна, висока успішність, проте значні прогалини у моральному вихованні учнів). Дистанція між учителем і учнем повинна бути, однак це не головний критерій стосунків. Жартома Макаренко навіть визна­чив її математично: 1 метр, бо менше — «на голову сядуть», а більше — зникне теплота. Дистанція — показник провідної ролі педагога: що продуктивнішою для дитини є провідна роль учителя, то органічнішим і природнішим для неї є елемент дистанції. Дистанція залежить від рівня авторитету вчителя, визначається учнями, хоча скеровується педа­гогом.

4. Спілкування-дистанція є певною мірою перехідним етапом до тако­го негативного стилю, як спілкування-залякування. Вдаються до нього ті молоді педагоги, котрі не в змозі організувати спільну діяльність, адже для цього потрібні професійні навички.