1. Поняття підвідомчості справ господарським судам і її значення.

Чинне законодавство не визначає поняття підвідомчості господарських спорів. ГПКУ визначає підвідомчість спорів господарським судам через перелік категорій справ, які підпадають під їх юрисдикцію (ст. 12 ГПК). Інститут підвідомчості у загальному плані визначає можливість громадян і юридичних осіб звертатися за захистом своїх прав до того чи іншого органу юрисдикційної системи держави.

Пленум ВГСУ у постанові № 10 від 24.10.2011 р. зазначає, що під підвідомчістю розуміють визнану законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Значення підвідомчості полягає в тому, що визначена законом категорія спорів може розглядатися виключно господарськими судами України і жодними іншими органами влади або їх посадовими особами.

Правильне визначення підвідомчості дає можливість швидко, кваліфіковано вирішити спір, захистити порушені права і інтереси суб'єкта, який звернувся за таким захистом, що охороняються законом.

Законодавством також не встановлено і критеріїв визначення підвідомчості господарських спорів.

Критерієм розмежування підвідомчості господарських спорів господарським судам України є поділ за суб'єктним складом учасників спору і характером спірного правовідношення.

Як зазначає ВГСУ у Постанові Пленуму від 24.10.2011 р. № 10 з огляду на приписи ч.3 ст. 22 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПКУ, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст.1 ГПКУ, а правовідносини з яких виник спір мають господарський характер.

У вирішенні питань про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГКУ (п.3).

Крім цього, у цій же Постанові зазначається, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб’єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по–перше, господарських відносин, врегульованих ЦКУ, ГКУ, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по - друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

г) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

В літературі відзначається, що при визначенні підвідомчості справ господарським судам, необхідно брати до уваги три основні критерії підвідомчості:

а) об’єктивний критерій, що визначає характер спірних правовідносин. Цей критерій припускає традиційну підвідомчість господарським судам саме господарських спорів та господарських справ.

б) суб’єктивний критерій, який визначає коло суб’єктів, які мають право на захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПКУ заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; Господарським судам підвідомчі спори між суб’єктами господарювання, за участю, та в передбачених законом випадках, державних органів, органів місцевого самоврядування, інших публічних органів, фізичних осіб, які не мають статусу підприємця.

в) предметний критерій, який закріплює у ст.12 ГПКУ категорії справ, які підвідомчі господарським судам України, в тому числі незалежно від суб’єктного складу та характеру спору.

Справи, підвідомчі господарським судам (Ст. 12 ГПК)

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Передача господарських спорів на розгляд третейського суду.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок створення та діяльності третейських судів, а також вимоги щодо третейського розгляду встановлено ЗУ «Про третейські суди». Підставою для звернення до третейського суду є наявність третейської угоди. Види і форма третейської угоди – ст.12 ЗУ «Про третейські суди».

Стаття 12 ЗУ «Про третейські суди» визначає види і форми третейської угоди.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

При цьому, третейський суд має право приймати до розгляду лише справи, віднесені законом до їх підвідомчості.

Підвідомчість справ третейським судам (Ст. 6 ЗУ «Про третейські суди»).

Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин;

10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень;

14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Процесуально-правові наслідки недотримання правил підвідомчості.

Ст. 62 ГПК встановлено, що суд відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше 3-х днів з дня надходження заяви.

ГПК не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК.