8.2. Порядок виконання роботи

1. Ознайомитися з модельно-опочною оснасткою, формувальним інструментом, складом і видами сумішей.

2. Заформувати нижню та верхню напівформи. Скласти форму.

3. Після просушування форми залити сплав.

4. Після охолодження форми вибити виливок, відділити стояк і випір, оглянути ви-ливок.

5. Скласти звіт по роботі, в якому коротко описати технологію виготовлення форми, навести ескізи деталі та моделі, схему ливарної форми із вказанням її елементів.

Контрольні запитання

1. Чим відрізняється деталь від виливка, а виливок від моделі? 2. Для чого потрібна модель? 3. Яке призначення стержневого ящика? 4. Що входить до складу модельно-опочного комплекту? 5. Що розуміють під лінійною усадкою сплаву? Назвіть величини лінійної усадки чавуна, сталі та алюмінієвих сплавів? 6. Як передбачають лінійну усадку сплаву при виготовленні моделей? 7. Для чого служить знак? 8. Для чого виконують уклони на моделях і в стержневих ящиках? 9. Що представляє собою опока? 10. Яке призначення буртиків в опоках? 11. З чого складається формувальна суміш і чим вона відрізняється від стержневої? 12. Назвіть і охарактеризуйте властивості формувальної і стержневої сумішей. 13. Що розуміють під об’ємною усадкою? 14. Яке призначення ливникової системи? 15. Для чого служить додаток і в якому місці виливка його встановлюють? 16. Назвіть основні елементи ливникової системи і їх призначення.

Лабораторна робота №9 дослідження процесів лиття в кокіль і відцентрового лиття.

Мета роботи: Вивчення технології отримання виливків литтям у кокілі та відцентровим литтям.

Забезпечення роботи: кокіль, фарба кокільна, кліщі, тигель, муфельна електрична піч, алюмінієвий ливарний сплав, відцентрова машина з металевого формою; пісок сухий; лоток для засипання піску.

9.1. Теоретичні відомості

9.1.1. Лиття в кокіль

Литтям у кокіль називають процес отримання виливків у металевих формах, в які розплав заливається під дією власної ваги. Цим методом можна виготовляти як прості виливки без внутрішніх порожнин, так і складні виливки з складними внутрішніми порожнинами, які можуть бути утворені металевими чи піщаними стержнями. Металеві стержні видаляють перед вийманням із кокіля виливка (коли на його поверхні утвориться достатньо міцна кірка, а всередині розплав ще може бути в твердо-рідкому стані). Це потрібно для того, щоб у виливку не утворювались тріщини внаслідок гальмування усадки стержнем. Для того, щоб легше було видаляти металевий стержень, його часто роблять складовим із декількох частин. Піщані стержні з органічними зв’язуючими практично не затрудняють усадку виливок, тому нема небезпеки, що в виливках виникнуть тріщини. Такі стержні застосовують для утворення складних порожнин і вибивають їх при очищенні охолоджених виливок.

Кокіль перед початком роботи підігрівають і його робочу поверхню покривають теплоізоляційною фарбою. Литво в кокіль затвердіває в 2…4 рази швидше, ніж у піщано-глиняній формі, тому що форма швидше акумулює теплоту перегрівання і теплоту кристалізації розплаву.

Тривалість твердіння виливка чи його окремих частин збільшують, підвищуючи температуру кокіля чи товщину шару фарби. Виливок вибивають з кокіля ще гарячим - при температурі (0,6…0,8) від точки солідуса. Далі він охолоджується на повітрі чи в спеціальній камері до оптимальної початкової температури 200…300°С. Як правило, температуру кокіля підтримують темпом роботи.

Отримання виливків у кокілі складається з підготовки кокіля до роботи і власне отримання виливок.

Підготовка кокіля. Оглядають кокіль. Очищають робочу поверхню (якщо вона ушкоджена) від фарби. Підігрівають кокіль газовим пальником до 150…200°С і на ро­бочу поверхню наносять шар кокільної фарби товщи­ною 0,2…0,6 мм. Ливникові канали фарбують товстішим шаром, щоб уповільни­ти за­твердіння розплаву. Для виготовлення виливок з алюмінієвих сплавів широко викорис­товують фарбу такого складу (у відсотках по масі): окис цинку - 15, рідке скло - 3..4, вода - 81…82. Кокільна фарба є тепловим опором між металом виливка та кокілем. Збільшуючи її товщину, збільшують тепловий опір і тим самим уповіль­нюють твер­діння виливки (якщо це потрібно). Пофарбований кокіль піді­грівають до 200...300°С, після чого форма вже готова до заливання металу.

Отримання виливка. Складають кокіль і скріплюють його частини. Заповнюють форму розплавом через ливникову систему. Після того, як виливок починає тверднути, видаляють стержні, а після повного охолодження - видаляють виливок.

Рис. 9.1. Схема лабораторного кокіля:1- корпус; 2 - складений стержень; 3 - основа; 4 - кільце упорне; 5 - шайба упорна; 6 - шайба; 7 - гайка

Особливості і область застосування лиття в кокіль. Теплообмін між виливком і кокілем в 2…4 рази інтенсивніший, ніж при литті в піщано-глиняну форму, тому виливки є щі­ль­нішими і з дрібнозернистою структурою. Чавунні виливки мають відбілений зовніш­ний ша­р і їх потрібно відпалювати. А ось стальні виливки отримати у кокі­лях важко, тому що з під­вищенням інтенсивності теплообміну збільшується вірогі­дність утворення тріщин у металі, а також внаслідок низької стійкості (200…300 зали­вань) кокіля.

Лиття у кокіль має такі переваги: багаторазове використання форми; низька собівартість виливків; висока продуктивність праці; дрібнозерниста та щільна структура; високі механічні властивості виливок; точність розмірів; малі припуски на подальшу механічну обробку.

Кокіль застосовують тоді, коли витрати виробництва на виготовлення го­тової де­талі з врахуванням вартості кокіля, зниження витрат металу в стружку і зниження ви­трат на обробку менша, ніж при литті в пі­щано-глиняні форми. Крім того, кокіль вико­ристовують тоді, коли тільки в ньому можна отримати ви­ливки, які відповідають за­даним технічним вимогам (наприклад, чавунні валки для прокатних станів з твердим поверхневим відбіленим шаром).