7. Диспозиція як структурний елемент норми права: поняття, види.

Диспозиція – частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки.

• Абсолютно-визначена диспозиція — диспозиція, яка чітко визначає права і обов'язки учасників відносин, точно називає варіант поведінки. Наприклад, у кримінально-процесуальному праві абсолютно визначеною диспозицією є розпорядження суду видаляти з залу судового засідання усіх свідків, що прийшли до початку їх допиту.

• Відносно-визначена диспозиція — диспозиція, яка не містить істотних ознак поведінки учасників відносин, достатньо повних відомостей про їх права і обов'язки.

• Альтернативна диспозиція — диспозиція, яка характеризується тим, що вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання лише одного з них.

8 .Види гіпотез, диспозицій та санкцій.

Залежно від свого складу, ГІПОТЕЗИ поділяються на:

1) прості — це коли у гіпотезі міститься лише одна умова, за на­станням чи ненастанням якої норма права починає діяти;

2) складні — це коли гіпотеза передбачає існування декількох умов, наявність яких у своєї сукупності є обов'язковою умовою для початку дії норми права;

3) альтернативні — це коли гіпотеза передбачає існування декіль­кох умов, за настанням кожної з яких починає діяти норма права.

За ступенем визначеності, гіпотези поділяють на:

1) абсолютно визначені — це коли гіпотеза чітко і вичерпно вка­зує на обставини, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується дія норми права;

2) відносно визначені — це коли гіпотеза не містить достатньо повних умов про обставини дії норми, обмежуючи умови засто­сування норми права певним колом формальних вимог. Диспозиція — це складова частина норми права, яка визна­чає саме правило поведінки суб'єкта у разі настання обставин, передбачених у гіпотезі цієї норми.

Залежно від ступеня визначеності прав і обов'язків суб' єктів, ДИСПОЗИЦІЇ поділяються на:

1) абсолютно визначені — це коли диспозиція чітко визначає од­нозначне правило поведінки, тобто суб'єкти суспільних відно­син можуть поводитись лише так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливості для вибору іншої поведінки;

2) відносно визначені — це коли диспозиція чітко не визначає правило поведінки, в межах якої можуть діяти суб'єкти суспіль­них відносин;

3) альтернативні — це коли диспозиція визначає декілька варіан­тів поведінки суб'єктів суспільних відносин, але передбачає на­стання лише одного з них.

Залежно від ступеня визначеності, САНКЦІЇ поділяються на:

1) абсолютно визначені — це коли санкція чітко і вичерпно вказує на вид та міру юридичної відповідальності, яка повинна бути за­стосована до правопорушника за порушення норми права;

2) відносно визначені — це коли санкція передбачає мінімальну і максимальну (або лише максимальну) межу юридичної відпові­дальності, яка повинна бути застосована до правопорушника за порушення норми права;

3) альтернативні — це коли у санкції названі або перелічені декі­лька видів юридичної відповідальності, яка повинна бути засто­сована до правопорушника за порушення норми права, з яких правозастосовний орган обирає лише один — найдоцільніший до випадку, що розглядається.

За характером наслідків санкції поділяються на:

1) штрафні (каральні) — це санкції, які застосовуються уповно­важеними суб'єктами до осіб, винних у вчиненні правопору­шення;

2) правовідновлювальні — це санкції, які спрямовані не на пока­рання правопорушника, а на відновлення попереднього стану порушених прав і законних інтересів, виконання правопорушни­ком покладених на нього невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язків