24. Відповідальність за злочини проти життя, здоров’я і власності за законодавством мусульманських країн.

Мусульманське право захищає:  Віру Життя  Розум Продовження роду Власність.

 Злочини діляться на: 

Худдуд. У нього входять: а) прелюбоденяніе б) помилкове (недоведене) обвинувачення (газф) в) крадіжка г) розбій д) вживання алкоголю е) віровідступництво ж) бунт 

Кісас і дійа. У них входять: а) вбивство б) нанесення тяжких тілесних ушкоджень. 

Тазір, - всі інші злочини за винятком зазначених у пунктах 1) і 2). 

Види злочинів, зазначені в 1) і 2) вважаються правом Аллаха, по них неможливо помилування. А покарання за всі інші залишено на розсуд законодавця. 

Покарання розглядається по 2 основними категоріями: 

Кісас - засноване на принципі таліона (сура № 2 Корану), застосовується за умисне заподіяння шкоди, наприклад умисне вбивство. Якщо неможливо здійснити принцип матеріальної рівності щодо винного, то виплачується Дійа. 

Дійа - плата за кров, заснована на відшкодування шкоди, як правило, розмір визначається в верблюдах, завжди застосовується за іншими категоріями злочинів не належать до категорії Кесас, наприклад ненавмисне вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Дійа буває повною (100 верблюдів) або пропорційною. Повна дійа призначається за ненавмисне вбивство чи умисне вбивство, якщо неможливе застосування категорії кесас, а також за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть або втрату будь-якого органу (зору, обох ніг, рук, усіх пальців і т.д.). Пропорційна дійа призначається за тілесне ушкодження однієї руки, ноги пальця або ножове поранення, пошкодження голови. 

За окремі категорії злочинів передбачені спеціальні види покарань: відсікання руки за певних умов за крадіжку, побиття камінням або батогом за перелюб.

29. Міжнародне кримінальне право: поняття, предмет, зв'язок з іншими галузями міжнародного права, кодифікація, загальні принципи.

Термін “міжнародне кримінальне право” з’явився наприкінці ХІХ ст. для позначення норм, які регулювали надання державами взаємодопомоги при здійсненні ними національної кримінальної юрисдикції. Після другої світової війни у зв’язку з притягненням до міжнародної відповідальності осіб, що вчинили військові злочини, злочини проти миру та людства, поняття “міжнародне кримінальне право” почало використовуватися і щодо подібних відносин.

Міжнародне кримінальне право — це самостійна комплексна галузь міжнародного права; система принципів і норм, що регулюють співробітництво держав і міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю, передусім з міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру. Воно тісно пов'язане з національним кримінальним правом.

Його метою є захист миру і безпеки, міжнародного правопорядку та забезпечення співробітництва між державами для ефективного судового переслідування злочинців.

Предметом МКП є встановлення відповідальності суб'єктів міжнародного права і покарання осіб, винних у вчиненні згаданих злочинів, їх визначення, запобігання їм, розслідування, судовий розгляд, організація відбування покарання, а також відносини, які виникають у результаті вчинення таких злочинів та застосування покарання за їх вчинення.

Суттєвою особливістю М. к. п. є його комплексний характер. Воно об'єднує матеріальні норми кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінально.-процесуальні норми, а також ті, які стосуються судоустрою. Значне місце займають норми, що регламентують взаємодію держав у галузі кримінальної юстиції. Початок формування МКП пов'язують із статутом Міжнародного воєнного трибуналу для суду над головними. воєними, злочинцями європейських країн «осі» та статутом Міжнародного воєнного трибуналу для Далекого Сходу, які були створені угодами, укладеними відповідно Великобританією, СРСР, США та Францією у 1945 (до них приєдналися ще 19 держав) і Великобританією, СРСР, США, Китаєм, Францією, Австралією, Канадою, Новою Зеландією, Нідерландами, Індією та Філіппінами у 1946.

ГАООН 11.XII 1946 підтвердила принципи міжнародного права, що були визнані статутом Нюрнберзького трибуналу і відбиті у його вироку як загальновизнані.

Джерела міжнародного кримінального права

Джерела міжнародного кримінального права характеризуються значним ступнем множинності. Міжнародно-правові акти, спрямовані на координацію міжнародної боротьби зі злочинністю умовно можна поділити на декілька груп.

     І   До першої групи відносяться універсальні та регіональні конвенції, що регламентують співробітництво у боротьбі з окремими видами злочинів, заходи щодо їх попередження та особливості покарання. Основними серед таких конвенцій є:

· Конвенція про рабство 1926 р.;

· Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.;

· Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1950 р.;

· Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 р.;

· Конвенція ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.;

· Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 р.; і інші

     ІІ .  Другу групу джерел міжнародного кримінального права складають акти, спрямовані на врегулювання співробітництва у боротьбі зі злочинами проти миру і безпеки людства, а також військовими злочинами. Зокрема, це такі акти:

· Угода про судове переслідування і покарання головних військових злочинців у Європі 1945 р. та Статут Міжнародного військового трибуналу для суду і покарання головних військових злочинців європейських країн вісі 1945 р. (Статут Нюрнберзького трибуналу);

· Статут Токійського міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу 1946 р.;

· Статут Міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, що були вчинені на території колишньої Югославії 1993 р.;

· Статут Міжнародного трибуналу по Руанді 1994 р.;

· Конвенція про незастосування строку давності до військових злочинів та злочинів проти людства 1968 р.;

· Європейська конвенція про незастосування строку давності до злочинів проти людства та воєнних злочинів 1974 р.

      ІІІ .Третя група джерел міжнародного кримінального права охоплює акти, які визначають правовий статус окремих міжнародних організацій, що координують діяльність держав у боротьбі зі злочинністю. До таких актів, наприклад, відносяться Статут Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу) 1956 р. і Положення про бюро по координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД 1993 р.

Кодифікація міжнародного кримінального права

       Комісією ООН з міжнародного права проведена робота з кодифікації норм міжнародного кримінального права. Результатом кодифікації став Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 р., (набрав чинності у липні 2002 р.). Цим статутом передбачено створення Міжнародного кримінального суду – постійного органу, уповноваженого здійснювати юрисдикцію щодо осіб, винних у вчиненні найбільш серйозних злочинів, які викликають стурбованість міжнародного співтовариства. До юрисдикції Суду віднесені злочини геноциду, агресії, військові злочини та злочини проти людяності (вбивство, винищення, поневолення тортури, зґвалтування і т.п., що здійснюються у відношенні цивільного населення) та деякі інші склади злочинів. Міжнародний кримінальний суд утворюється як орган, який доповнює національну систему органів кримінальної юстиції. Таке положення Римського статуту не відповідає ст. 124 Конституції України, яка встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Тому відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11.07.2001 р. № 3-в/2001 Римський статут Міжнародного кримінального суду в частині, що стосуються положень про Суд як орган, що доповнює національні органи кримінальної юстиції, визнано таким, що не відповідає Конституції України.

        Основними напрямками міжнародної уніфікації кримінального законодавства є:

· визначення переліку складів злочинів, які становлять істотну загрозу для міжнародного співтовариства і боротьба з якими потребує взаємодії держав саме на міжнародному рівні;

· визначення елементів складу таких злочинів та переліку конкретних діянь, які підпадають під їх ознаки;

· визначення найбільш доцільних покарань, які призначаються за такі злочини;

· розробка способів та форм міжнародного співробітництва у сфері боротьби з такими злочинами.

        З цією метою приймаються міжнародні конвенції, що стосуються конкретних видів злочинів або їх груп, положення яких згодом імплементуються до національного кримінального законодавства, внаслідок чого положення національних кримінальних кодексів стають уніфікованими.

        Міжнародне кримінальне право спрямоване на координацію боротьби з двома основними категоріями злочинів – міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру