Висновки

Проаналізувавши все вищенаведене можна зробити висновок, що стан охорони праці в Україні залишає бажати кращого. Незважаючи на те, що з моменту розбудови української держави було прийнято ряд законів та підзаконних нормативних актів з охорони праці, досить багато трапляється нещасних випадків на виробництві, а все через те, що відбувається недотримання правил з охорони праці. Варто підкреслити, що охорона праці належить до сфер, де самого лише наближення законодавства недостатньо для зниження рівня виробничого травматизму та захворюваності і покращення умов праці. Правовий фактор у даному випадку є лише одним із цілої низки інших, об'єктивних та суб'єктивних факторів. Але тим не менш недоліки у нормотворчій діяльності також відіграють свою роль, серед яких слід зазначити недостатнє приділення під час розробки нормативно-правових актів уваги до норм щодо забезпечення працівників належними умовами для відпочинку під час перерв, зберігання одягу, задоволення санітарно-гігієнічних потреб, одержання швидкої медичної допомоги тощо. Чинні норми, що регламентують ці питання, відстають від вимог директив ЄС. Передбачене Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” введення економічних важелів впливу на роботодавців з метою підвищення рівня охорони праці на практиці не впроваджене. Отже, поряд із безпосереднім наближенням законодавства необхідно розробити відповідні імплементаційні механізми, а також вжити заходів для того, щоб змінити менталітет та загальне ставлення до питань охорони праці. Важливим кроком у процесі адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу в сфері охорони праці стало прийняття Закону України №229-IV „Про охорону праці” в редакції від 21 листопада 2002[7 c.41]. Із цим законом в Україні впроваджено такі основоположні принципи законодавства Євросоюзу у цій сфері, як неприпустимість керування виключно економічними факторами при плануванні та проведенні заходів із охорони праці, профілактика виробничого травматизму та професійних захворювань, забезпечення рівних прав для всіх категорій працівників - постійних чи тимчасових. Новий закон в більшості випадків відповідає відповідним положенням законодавства Євросоюзу; сфера дії закону поширюється на всіх підприємців, які використовують найману працю, включаючи приватних осіб. Новий закон зробив більш жорсткими вимоги до всіх роботодавців щодо створення безпечних та здорових умов праці, він встановлює персональну відповідальність роботодавця за дотримання норм охорони праці. Але на нашу думку необхідно законодавчо закріпити визначення обов'язків роботодавців щодо координації дій з охорони праці у випадку, коли на одному об'єкті зайняті працівники кількох підприємств;

- доповнення вимог про облаштування приміщень невиробничого і санітарно-гігієнічного призначення, шляхів пересування по території підприємства, аварійних виходів, врахування потреб працівників з обмеженими фізичними можливостями, жінок і молоді;   - доповнення вимог про організацію медоглядів, навчання з питань охорони праці, оформлення документації щодо об'єктів підвищеної небезпеки; - призначення відповідальних осіб за вирішення питань охорони праці на стадії проектування будівництва.

Необхідно прискорити роботу з розгляду і прийняття Трудового кодексу України, розділ якого щодо охорони праці повинен бути адаптований до законодавства Євросоюзу[11,С.513-514]. При цьому слід забезпечити уникнення дублювання норм у різних законодавчих актах.