Висновки до ііі розділу

Отже, в ІІІ розділі ми описали та провели психокорекційну роботу з молодшими школярами, що мають гіперактивну поведінку, а також описали практичні аспекти та особливості соціально-педагогічної та психологічної діяльності з гіперактивними дітьми, безпосередньо провели корекційно-розвивальну програму та розробили рекомендації психологу, соціальному педагогу, вчителю та батькам щодо корекційної роботи з дітьми, що мають гіперактивну поведінку.

В соціально – педагогічній та психологічній роботі вже розроблено багато ігр, тренінгів, програм, бесід для корекційної роботи з гіперактивними дітьми, які потрібно застосовувати на практиці. На сьогоднішній день основні корекційні засоби гіперактивної поведінки досліджуються в 3 напрямках: 1) фізична реабілітація; 2) поведінкова корекція дітей та близьких дорослих; 3) психотерапевтичні заходи. Саме такі корекційні засоби може використовувати соціальний педагог та практичний психолог у роботі з гіперактивними дітьми.

Отже, після проведеного діагностування та психокорекційної роботи спостерігаються позитивні результати дітей, обстежувані мають середній, високий та дуже високий рівні концентрації уваги, а також підвищилася їхня самооцінки та впевненість у своїх можливостях. Це означає, що при повторній діагностиці ми отримали кращі результати, що говорить про результативність проведеної корекційно-розвивальної програми. Можна зазначити, що група досліджуваних показали набагато кращі результати: діти набули нових знань, умінь та навичок, розвинули психічні процеси, в тому числі увагу. Це дасть змогу покращити успішність у навчанні та повсякденному житті та сприятиме ефективній взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу.

Отже, проаналізувавши всі результати, можна зазначити про ефективність проведеної психокорекційної роботи з дітьми молодшого шкільного віку, що мають гіперактивну поведінку.

Висновок

Отже, останнім часом дитяча гіперактивність стала болючою проблемою для батьків і педагогів. У багатьох країнах проблема гіперактивності й дефіциту уваги набула загальнонаціонального статусу. Це соціально-психолого-педагогічна проблема, тому що дітей з мінімальною мозковою дисфункцією (ММД) стає все більше. Тому найпоширенішою формою хронічних порушень поведінки в дитячому віці є гіперактивність. За даними більшості закордонних епідеміологічних досліджень, його частота серед дітей дошкільного й шкільного віку збільшується з кожним роком.

Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) – хронічний психічний розлад у дітей, що характеризується неувагою, гіперактивністю, імпульсивністю, які проявляються в різних ситуаціях і обумовлюють стійку соціальну і/або шкільну дезадаптацію. Останнім часом у нашій країні даній патології приділяється все більше уваги, але щодо методів корекції – недостатньо. Тому на основі цього була обрана дана тема, визначено предмет, мету та завдання дослідження.

Курсова робота складається з ІІІ розділів:

В розділ І ми теоретично вивчали проблеми гіперактивності у психології, а саме детально розглянули психолого-педагогічні засади гіперактивності, загальну характеристику гіперактивної поведінки дітей молодшого шкільного віку, а саме особливості, причини та фактори ризику, а також вікові особливості молодшого школяра. Проаналізувавши літературу можна сказати, що існує безліч визначень гіперактивності дитини, зазначені причин виникнення, а також описані особливості гіперактивної поведінки таких дітей та вікові особливості молодших школярів.

У розділ ІІ ми емпірично дослідили гіперактивну поведінку дітей молодшого шкільного віку за допомогою спостереження та діагностичних методик. Основними методами у нашому дослідженні було спостереження за учнями 4-Б класу та діагностичні методики. На основі проведеного дослідження можна зазначити, що у деяких дітей спостерігається гіперактивна поведінка і вони потребують особливої уваги практичного психолога, соціального педагога, вчителя та самих батьків. Для подолання гіперактивної поведінки дітей молодшого шкільного віку потрібне проведення корекційно-розвивальної програми на розвиток пізнавальних процесів, в тому числі уваги, індивідуальна психокорекційна робота з учнями, тренінги на особистісний розвиток та інші види, форми роботи.

В ІІІ розділі ми описали та провели психокорекційну роботу з молодшими школярами, що мають гіперактивну поведінку, а також обґрунтували практичні аспекти та особливості соціально-педагогічної, психологічної діяльності з гіперактивними дітьми, безпосередньо провели корекційно-розвивальну програму та розробили рекомендації психологу, соціальному педагогу, вчителю та батькам щодо корекційної роботи з дітьми, що мають гіперактивну поведінку. Проаналізувавши всі результати, можна зазначити про ефективність проведеної психокорекційної роботи з дітьми молодшого шкільного віку, що мають гіперактивну поведінку.

Отже, дитяча гіперактивність досить розповсюджене явище, якому потрібно приділяти належну увагу. Тому зараз у кожній школі потрібен соціальний педагог, практичний психолог, які повинні знати як спілкуватись з гіперактивною дитиною, вміти працювати з такою категорією дітей. В соціально – педагогічній роботі вже розроблено багато ігр, тренінгів, програм, бесід для корекційної роботи з активними дітьми, які потрібно застосовувати на практиці для подолання дитячої гіперактивності.

У нашому дослідженні було розглянуто багато різних вправ, методик, занять щодо подолання дитячої гіперактивності, але ми використали програму Тетяни Фролової: «Допомога гіперактивним дітям. Молодший шкільний вік». На мою думку, вона найбільш змістовна, цікава та ефективна.

Курсова робота написана відповідно до мети, виконані всі поставлені завдання, використано різні методи дослідження.