2. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Основною метою розвитку агропромислового комплексу є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах ринкової економіки проблема підвищення ефективності аграрного виробництва є визначальною в економічному розвитку країни.

Ефективність виробництва – складний і багатогранний процес, оскільки випуск продукції пов’язаний з використанням багатьох ресурсів, продуктивність яких виражається різними показниками. На будь-якому підприємстві процес виробництва здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: робочої сили, засобів праці та предметів праці.

Використовуючи засоби виробництва, персонал підприємства виробляє необхідну суспільству продукцію, виконує відповідні роботи, надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого досягається той чи інший результат, тобто ефект виробництва.

В аграрному секторі ефективність виробничої діяльності розглядають у тісному зв’язку із земельними ресурсами, які виступають головним засобом і забезпечують виробництво сільськогосподарської продукції. Вона буде вищою там, де кращі результати господарювання не тільки на одиницю матеріальних й трудових ресурсів, але і на гектар земельних угідь.

Ефективність – це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами. Зміст категорії ефективності виробництва складний та багатогранний і не існує єдиного визначення цього поняття. Загалом ефективність – це категорія, що характеризує продуктивність будь яких затрат, це комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і трудових ресурсів.

В економічній енциклопедії за редакцією С. Мочерного подається наступне визначення цієї категорії: "Ефективність – здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат» [1, с.508].

На думку С. Покропивного "... змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою цього закону..." [2, с.449].

Досить вдалим є визначення ефективності, яке підтримується багатьма вітчизняними економістами, запропоноване В.Г. Андрійчуком. Він трактує категорію ефективності як результативність певної дії, процесу, що вимірюється співвідношенням між отриманим результатом і витратами (ресурсами), що його спричинили [3, с.9].

Зарубіжні економісти під терміном економічної ефективності розуміють такий стан справ, при якому неможливо здійснити жодної заміни, яка в більшій мірі задовольняє бажання однієї людини, не завдаючи при цьому збитку, задоволень, бажань іншої (ефективність за В. Парето). [4, с. 430]

Основою ефективного виробництва молока соціально-економічного характеру є зацікавленість держави у ефективному виробництві необхідної кількості та відповідної якості продукції сільського господарства, що вирішить завдання продовольчої безпеки країни та покращить добробут населення, особливо сільського.

Підвищення економічної ефективності виробництва продукції сільського господарства, раціональне використання природних умов і місцевих виробничих ресурсів, поліпшення забезпечення населення продуктами харчування залежить від науково-практичного обґрунтування функціонування та розвитку як окремих галузей сільського господарства, так і агропромислового виробництва в цілому.

Важлива роль у задоволенні потреб людини у високо­цінних і якісних продуктах харчування та забезпечення харчової промисловості сировиною належить саме тваринництву, оскільки продукти тваринного походження понад 60 % формують білкову частину раціону людини при загальній добовій його потребі близько 100 г. [81]

Ефективне виробництво продукції тваринництва, особливо молочного скотарства, пов’язане не тільки з державним регулюванням, а з необхідністю удоскона­лення системи організаційно-еконо­мічних відносин, створення інфрас­труктури ринку, дійового економіч­ного механізму регулювання вироб­ництва і реалізації продукції.

Підвищення економічної ефек­тивності виробництва молока, раціональне використання природ­них умов і місцевих виробничих ре­сурсів, поліпшення забезпечення населення власною продукцією харчування зале­жить від напряму розвитку тваринництва України в умовах ринкової еконо­міки.

Стратегічним завданням якого є виробництво найважливіших продуктів харчування для забезпечення потреб населен­ня країни й на експорт (зовнішні ринки) для закупівлі енергоресурсів і матеріально-технічних засобів, яких не ви­робляють в країні..

З економічної точки зору виробництво молока є більш вигідним у порівнянні з іншими видами тваринницької продукції. Так, витрати кормів на отримання однієї тисячі кілокалорій у молоці становлять 1,9 корм.од, тоді на таку ж кількість енергії, яка міститься у яловичині, необхідно витрати кормів у 5,4 рази більше, у свинині – 2,5 рази, у м’ясі птиці – у 1,9 рази [224, с.3].

Надзвичайно велике значення при формуванні, функціонуванні та розвитку молочного скотарства мають природні ресурси, залежно від яких формуються зони спеціалізації сільського господарства.

Згідно до Постанови «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» пріоритетним більшості областей зони Полісся є розвиток високотехнологічного агропромислового виробництва, а саме продукції тваринництва [162].

Крім наявності природних ресурсів, основою ефективного функціонування молочного скотарства є науково-технічний прогрес у сільському господарстві та суміжних галузях промисловості, що спричиняє прогрес модернізації галузей промисловості та сільського господарства, який супроводжується нагромадженням якісно нових типів виробництва.

Досвід країн з розвиненою економікою сільського господарства, особливо молочного скотарства, засвідчує, що чим складніші, чисельніші та ширші зв’язки між виробниками продукції, як сировини, з виробництвом готової продукції для споживача, тим необхіднішою стає потреба об’єднання усіх суб’єктів господарювання в єдине ціле. Це зумовлено необхідністю досягнення високої стабільності та ритмічності постачання підприємствам переробної промисловості сільськогосподарської сировини, розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, що забезпечує ефективне використання виробничих потужностей, підвищує продуктивність праці, дає економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Надзвичайно важливим чинником, від якого залежить ефективність виробництва молока, є народногосподарські потреби, які визначаються науково обґрунтованими нормами споживання молока та молопродуктів у розрахунку на душу населення і реальними можливостями його задоволення.

Наступною основою ефективного молочного скотарства є особливості розселення і наявність великих населених пунктів, оскільки продукція малотранспортабельна і є такою, яка швидко псується.

Також важливу роль відіграють трудові ресурси, забезпеченість ними, виробничі навички населення, його досвід, традиції. Це впливає на розвиток виробництва якісної продукції.

При виробництві продукції тваринництва саме транспортні умови, наяв­ність шляхів сполучення та транспортних засобів є важливі чинники розвит­ку дорожньої мережі, її якості. Встановлено, що відсутність доріг з твердим покриттям збільшує собівартість перевезення продукції майже у 2 рази; витрати на технічне обслуговування і ремонт автомобілів у 2,2 раза. Наяв­ність у господарстві доріг з твердим покриттям дає можливість експлотувати кожний ватажний автомобіль на 20-25 днів в рік більше, ніж в умовах від­сутності таких доріг, причому продуктивність на 1 тонну вантажо­підйом­ності в господарстві, яке має добрі дороги, у 1,5-2 рази вища [151, с. 11].

Важливим узагальнюючим показником оцінки ефективності функціонування кожного суб'єкта господарювання є прибуток, оскільки в ньому акумулюються резерви всіх складових елементів діяльності підприємства: виробництва і реалізації, якості і асортименту, використання виробничих ресурсів, собівартості продукції.

Прибуток є основою економічного розвитку підприємства і зміцнює його фінансовий стан та фінансові відносини з партнерами. Крім цього, прибуток є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, а також найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави. Це означає, що доходи підприємства повинні задовольняти не тільки його власні фінансові потреби, а й потреби держави у фінансуванні суспільних фондів споживання, розвитку науки, освіти, охорони здоров'я. Таким чином, у збільшенні прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава.

В умовах зростання конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу, який розраховується як відношення прибутку до доходу від реалізації, або відношення прибутку на одиницю продукції до її ціни. Економічна сутність цього показника полягає в тому, що він відповідає всім критеріям суспільної ефективності – зниженню собівартості продукції, зростанню обсягів її виробництва і реалізації, а також підвищенню рівня споживчої вартості продукту. Рівень прибутковості гнучко реагує на рух ціни як серцевини економіки, відображаючи її динаміку й оцінюючи ефективність виробництва адекватно цій динаміці [5, с.325].

Для кожного підприємства важливо знати за якого обсягу продажу того чи іншого виду продукції досягається беззбитковість виробництва продукції, тобто рівень обсягу реалізації є критичним.

Збільшують масу прибутку суб’єкти господарювання лише тоді, коли більше продукції буде одержано і відповідно продано понад критичний обсяг. Тому в умовах ринку важливу роль відіграє показник порогу рентабельності (точки беззбитковості) [8 с. 148].

Ефективність будь-якого виробництва значною мірою залежить від ступеня спроможності суб'єктів господарювання раціонально використовувати фактори виробництва. Для галузі сільського господарства

найголовнішими серед них є: сучасна інфраструктура, природно кліматичні умови, прогресивні технології, організаційно-управлінські та соціально-економічні чинники, людський капітал тощо.

Сьогоднішній стан розвитку вітчизняного сільського господарства, при наявності родючих земель, вигідного географічного положення країни, сприятливих кліматичних умов, дешевої робочої сили на селі не забезпечують сільськогосподарським товаровиробникам досягнення високої ефективності виробництва та належної конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку. Причиною такого становища є нерозвиненість ринкової інфраструктури, недосконалість ціноутворення на сільськогосподарські товари, відсутність значних інвестицій в галузь, а звідси і відсталість матеріально-технічної бази та прогресивних технологій. Унеможливлює ефективне використання матеріальних чинників виробництва недостатній рівень розвитку людського капіталу, який представлений сукупністю природних здібностей людей, набутими ними знаннями, професійними навичками. Адже раціонально використовувати сучасну високопродуктивну техніку, запроваджувати новітні технології, забезпечувати ефективний менеджмент можна лише на основі високого рівня розвитку людського капіталу.

На загальнодержавному рівні та на мікрорівні постає надзвичайно важливої ваги питання масштабного інвестування в людський капітал з метою забезпечення конкурентоспроможного виробництва.

Для аграрних підприємств інвестиції в людський капітал повинні стати не менш актуальними, ніж інвестиції в основний капітал.

Підвищення ефективності виробництва за допомогою природних чинників можна досягти завдяки заходам по збереженню і підвищенню родючості ґрунту та досягнення на цій основі вищої врожайності культур і продуктивності тварин.

Найважливішими серед організаційно-економічних чинників, що істотно впливають на ефективність виробництва є: запровадження на підприємствах дієвого менеджменту. Важливо запровадити досконалу організаційну структуру й структуру управління, підвищити відповідальність керівників і спеціалістів за виконання їх функцій і прийняття управлінських рішень.