4. Англо-шотландські протистояння у 13-14 ст.

На відміну від Англії, в Шотландії не склалися розвинені феодальні відносини. Кланова структура перешкоджала централізації. Проте, як Филинг, не тільки соціальний чинник був причиною цього. Шотландія – переважно гірська країна та ця географічна особливість унеможливлювали встановлення єдиного територіально-адміністративного простору. У шотландців був король, але влада його обмежувалася лише межами невеликого королівського домену, а на місцях господарювали представники різних кланів

Кілька десятиліть 13 ст. шотландські королі Олександр І і Олександр Самсонович II намагалися підпорядкувати своїй місцевоій влади непокірних васалів. Едуард I, англійський король, постійно втручався у цю боротьбу, допомагаючи Шотландським кланам у боротьбі з королями то грошима, то військовими.

У 1291 року Едуард I сам вторгся до Шотландії з низькою армією. Йому вдалося кілька днів встановити англійське панування над більшої частиною гірської країни. Однак він англійців обмежувалася тими містами і населеними пунктами, де містилися англійські військові гарнизоны.

Наприкінці 13- початку 14 століття Шотландії розгорнулося потужне визвольний рух; англійці не в стану були утримувати свої позиції. Повстання очолив національний герой горців Роберт Брюс, майбутній шотландський король. Наприкінці правління Едуарда I англійської влади у Шотландії прийшов кінець.

Новий повелитель Англії, Едуард II зробив декілька спроб підкорити горців. Він здійснив на Шотландію кілька військових походів. Результатом їх став мирний договір, заключений в Нортамптоні. Англійський король визнавав незалежність Шотландії, син Роберта Брюса одружився з англійською принцесою.

Після повалення з престолу Едуард II і сходження Едуард III в англо- шотландських відносинах починається смуга взаємної недовіри. Війна вибухнула вже у 1332 року, коли англійський король вщент розбив шотландську армію. За новим мирному договору, заключеному Давидом Брюсом, до англійців переходила вся південна частина Шотландії; власне, це була національна катастрофа. Але Шотландію врятували війна яка несподівано вибухнула між Англією і Францією. Відтепер вся увагу Едуарда III була прикута до французького театру бойових дій. У англо-шотландскому конфлікті настала пауза, Шотландія зберегла на своїй незалежності до середини сімнадцятого століття.

5. Прийняття Великої Хартії Вольностей. Суть і значення документа.

У травні 1215 р. розпочалась громадянська війна. Цю війну підтримало духовенство, а лондонці відкрили їм ворота міста. Позбавлений грошей і війська, Іоан опинився вперше в історії у полоні свої підданих. 15 червня 1215 р. під тиском баронів і духовенства підписано Велику хартію Вольностей на галявині Ранімед поблизу Віндзорського замку Іоана Безземельного, яка складалась із 63 статей. Оригінал цієї Хартії зберігся і до нині, має значення конституції оскільки іншої у Великій Британії немає.

Велика хартія мала прогресивне значення, адже була вимогою не окремої групи баронів, а всього стану феодального дворянства в цілому, яке не відкидало вже принципу політичної централізації, а зважало на нього і прагнуло певного упорядкування державного управління. Хартія враховувала також вимоги городян. Англійський третій стан вперше тут виступав як політична сила , на яку доводилось зважати. Велика рада королівства, або парламент баронів і рицарів, скоро перетворилась в загальностановий англійський парламент, в якому були представлені інтереси всіх трьох станів королівства.

- покращення торгівлі(іноземні купці мали вільний доступ до ринків)

- духовенству свободу вибору на церковні посади за 63 ст., король не міг контролювати їхні землі і видатки.

- заборонялося збирання щитових грошей (без згоди Великої ради королівства)

залишився податок “таля”

• Обиралась рада 25 баронів для нагляду за дотриманням королем всіх статей хартії, і могла розпочати проти короля війну.

• Хартія закріплювала хоч елементарні права людини. І вона заклала основи обмеженої монархії