13.Документи з к-к п. Особовий листок

Особовий листок з обліку кадрів — це обов'язковий документ особової справи працівників установ, організацій, в якому фіксуються автобіографічні відомості. Його заповнюють під час оформлення на роботу, для участі в певному конкурсі.

Реквізити особового листка такі:

1) назва виду документа;

2) прізвище, ім'я, по батькові;

3) дата й місце народження;

4) відомості про освіту;

5) відомості про наукові ступені, вчені звання;

6) якими мовами володіє;

7) трудова діяльність;

8) державні нагороди;

9) зарубіжні та міжнародні наукові відзнаки;

10) відомості про родину;

11) паспортні дані;

12) домашня адреса;

13) особистий підпис;

14) дата заповнення документа.

Той, хто заповнює особовий листок, обов'язково мусить наклеїти свою фотокартку (місце для фотокартки визначено на бланку документа).

Нині в особовий листок з обліку кадрів не вносять відомостей про партійну, національну належність та про походження.

Особовий листок з обліку кадрів заповнюється особисто працівником чорнилом або кульковою ручкою, розбірливо, без виправлень.

Правильність заповнення особового листка з обліку кадрів (дати, найменування підприємств, установ, рганізацій, посад, робіт, кваліфікації, населених пунктів) обов'язково звіряється із записом у паспорті, трудовій книжці, документі про освіту військовому квитку та ін.

Послідовність заповнення особового листка з обліку кадрів:

Рядок 1 — зазначається прізвище, ім'я, по батькові (в називному відмінку):

Голубченко Іван Петрович Рядок 2 — заповнюється: «чол.» чи «жін.» Рядок 3 — вказується рік, число (арабськими), місяць (прописом) народження:

1949 28 червня Рядок 4 — вказується повне найменування населеного пункту (в

називному відмінку), району, області (в родовому) відповідно до записів у свідоцтві про народження: селище Помори Талалаївського району Чернігівської

області Рядок 5 — вказується освіта: вища (для осіб, які закінчили виші навчальні заклади або Вищі інженерні курси); незакінчена вища (для осіб, які закінчили три повні курси вищого навчального закладу) ,середня спеціальна (для осіб, які закінчили технікуми,педагогічні, медичні, музичні, культурно-освітні та прирівняні до них навчальні заклади); середня (для осіб, які отримали атестат зрілості);

незакінчена середня (для осіб, які закінчили 9 класів загальноосвітньої школи).

Документація щодо особового складу

Найменування навчального закладу та його місце знаходження,

найменування факультету чи відділення, спеціальності записується

відповідно до запису у документі про освіту:

Київський університет імені Тараса Шевченка; філологічний факультет; 1992/1997; філолог, викладач української мови та літератури; диплом АКІ №97008170

Рядок 6 — указується мо ва (в орудному відмінку) та рівень володіння нею:

українською, російською — вільно, німецькою — читаю із словником

Рядок 7 — вказується вчений ступінь (кандидат наук, доктор наук) з розшифруванням галузі науки та вчене звання (професор, доцент) або робиться запис «немає»: доктор технічних наук, професор; кандидат економічних наук, доцент.

Рядок 8 — перелічуються назви опублікованих праць, зареєстрованих в установленому порядку винаходів із зазначенням року їх видання та реєстрації. Якщо таких немає, то робиться запис «не маю».

Рядок 9 — заносяться такі відомості (за записами у трудовій книжці): місяць і рік (арабськими цифрами), посада (в називному відмінку), повне найменування підприємства, установи, організації (в родовому відмінку):

01.1982 / 03.1993 спеціаліст І категорії відділу перепідготовки кадрів Сумського обласного центру соціальних служб для молоді;

09.1993 /07.1998 студент Криворізького інженерно-будівельного інституту. У графі «Місцезнаходження підприємства, установи, організації» вказується повне найменування населеного пункту (в називному відмінку), району, області (у родовому відмінку): м. Харків, село Киселівка Ковпаківського району Сумської області. Військова служба записується із зазначенням посади та номера військової частини: рядовий військової частини №1375; командир роти військової частини №1617.

14. Звіт - документ, який містить відомості (інформацію) про результати діяльності за певний період часу, виконання заходів, доручень, завдань і подається керівникові структурного підроз­ділу, організації або до керівного органу.

Державна статистична й відомча цифрова звітність укладаєть­ся на підставі уніфікованих форм (бланків) й у відповідності до затверджених нормативних документів, які вказують поря­док їх укладання та оформлення. Внутрішньоорганізаційна звітність менш регламентована щодо форми.

Реквізити:

1. Ґриф затвердження праворуч (для зовнішніх).

2. Штамп установи (якщо не на бланку) - для зовніш­нього документа.

3. Назва документа.

4. Заголовок, який має такі дані, як:

- «про роботу атестаційної комісії»; «про роботу відділу...», «про педагогічну (виробничу) практику...» тощо;

- термін звітності (з 09.01.2002 до 09.02.2002, за І квар­тал 2002 р. тощо);

- статус, посада й місце роботи (навчання) укладача; прізвище та ініціали укладача.

5. Текст, який має такі частини:

- вступ (зазначається обсяг завдань, які були постав­лені перед установою, відділом чи конкретною особою за звітний період);

- основна частина (зміст, аналіз виконаної роботи, прак­тики тощо);

- висновки (рекомендації, критичні зауваження щодо поліпшення чи вдосконалення форм або методів ро­боти, практики, перспективи на майбутнє).

6. Додаток (якщо є):

- службова (доповідна, пояснювальна) записка; довідкові матеріали;

- квитанції, проїзні документи, рахунки тощо про витрачені кошти (для фінансової звітності).

7. Підпис автора документа.

8. Посада керівника установи, його підпис, ініціали та прізви­ще (для зовнішніх).

9. Дата укладання.

10. Печатка (для зовнішніх).

15. Довідка - це документ інформаційного характеру, що містить опис та підтвердження біографічних і юридичних фактів, діяльності окремих осіб чи обставин діяльності закладів, уста­нов.

Довідки поділяються на особисті та службові.

Особисті підтверджують той чи інший біографічний або юридичний факт конкретної особи.

Службові повинні об'єктивно відображати стан справ конкретного підрозділу, дільниці чи всього підприємства. Укладання службової довідки потребує ретельного відбору та перевірки відомостей, зіставлення і ґрун­товного аналізу отриманих даних про факти й події служ­бового характеру. У ній можуть наводитися таблиці, графіки, приєднуватися додатки. Якщо довідка охоплює відомості з декількох питань, її текст може складатися з розділів.

Як службові, так і особисті довідки укладаються посадови­ми особами або уповноваженими органами на вимогу конк­ретної службової особи та на запит або за вказівкою вищої орга­нізації, установи. Частіше для цього використовують бланки організації чи підприємства, до яких вносять індивідуальний конкретний зміст і реквізити.

Довідки, що відображають основну діяльність організації, можуть бути зовнішніми і внутрішніми.

Зовнішні довідки укладаються для подання до іншої, як правило, вищої організації і підписуються, крім укладача, ще й керівником організації чи установи та завіряються печаткою.

Внутрішні - укладаються для подання керівництву органі­зації або на розгляд до колегіального органу, підписуються лише укладачем і не потребують печатки.

Реквізити:

1. Назва міністерства, якому підпорядкована організація, (для державних).

2. Повна назва організації, установи, що видає довідку.

3. Адресат - посада, назва установи, прізвище та ініціали (для службових).

4. Дата видачі

5. Місце укладання.

6.Назва документа та його номер (посередині).

7.Заголовок до тексту (для службових).

8. Текст:

- прізвище, ім'я та ім'я по батькові особи, якій видаєть­ся довідка (у називному відмінку);

- назва установи, закладу, до яких подається довідка. (У тексті слід уникати архаїчних зворотів типу: «Цим пові­домляємо. ..», «Пред'явник цього...»,«...дійсно проживає...», «... справді працює... >, «... зараз навчається...» та ін. )

9. Посада укладача, керівника (ліворуч), ініціали та прізви­ще.

10.Печатка.

16. Оголошення - це документ, у якому міститься необхідна інформація. За змістом оголошення поділяються на два види:

1. Організаційні оголошення про подію чи захід.

2. Рекламні - оголошення про навчання, роботу, послуги, пропозиції тощо.

Організаційні оголошення адресуються як конкретній групі осіб, так і широким верствам населення. Зміст рекламних ого­лошень розраховано на широкий загал.

Як організаційні, так і рекламні оголошення за формою бу­вають: писані, мальовані, комбіновані, відтворені механічним способом та ін.

Текст будь-яких оголошень повинен бути лаконічним, конк­ретним і містити вичерпну інформацію про дату, час, місце та зміст події чи заходу. Рекламні оголошення повинні висвітлю­вати перелік послуг, товарів, їхню ціну тощо.

Розрізняють оголошення:

службові підприємств, навчальних закладів, держав­них установ, організацій тощо; особисті приватної особи чи групи осіб.

Реквізити:

1. Назва документа.

2. Текст, що містить:

- дату; час;

- адресу місця проведення;

- організатора (відповідального);

- порядок денний (зміст) заходу;

- коло осіб, яких запрошено;

- умови входу (вільний чи платний); способи проїзду (для зовнішніх).

3. Назва структурного підрозділу чи колегіального органу, або посада і прізвище особи, яка дає оголошення (якщо треба).

Визначальним чинником дієвості візуальних оголошень (рек­лами) окрім оригінальності змісту є оформлення: відтворення тексту (шрифт) і розміщення його на площині (симетрія, аси­метрія), добір кольорів та їх поєднання. Для трансляції по радіо і телебаченню є суттєвим час повідомлення, музичне чи звукове оформлення, чіткість та зрозумілість вимови, оригінальність тексту, композиції чи відеоряду.

2.19. План роботи - це документ, що встановлює точний і чіткий перелік намічених заходів (робіт) для їхнього подальшого ви­конання. Він має такі складові: послідовність, обсяг, умови й забезпечення виконання, термін для кожного етапу й для всього обсягу, кошторис, керівників і конкретних виконавців (відпові­дальних за кожний пункт плану).

Окрім рубрикованого тексту плани можуть мати графіки, таблиці, схеми тощо.

Розрізняють такі групи планів: річні (календарний, фінансовий, навчальний); піврічні (семестрові); квартальні (четвертні); місячні; декадні; тижневі; добові.

Наявність тих чи інших реквізитів обумовлюється видом, формою та призначенням плану:

1. Ґриф затвердження.

2. Назва документа.

3. Назва установи чи структурного підрозділу.

4. Термін, на який укладено план.

5. Порядковий номер.

6.Термін виконання конкретного виду роботи (заходу).

7.Зміст роботи.

8. Посада, прізвище та ініціали виконавця.

9. Посада, прізвище та ініціали відповідального.

10. Відмітка про місце, дату, факт та якість виконання (про­ведення) роботи.

Службові плани робіт підписують посадові особи, які від­повідають за їх виконання, а індивідуальні - ті, хто їх укладає, із наступним затвердженням керівником.

17. Акт - це офіційний документ правової чинності, що констатує (підтверджує) певні факти, події, пов'язані з діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів.

Для об'єктивного відображення (фіксування) певних фактів акт укладається колегіально кількома службовими особами, спеціально уповноваженими для цього керівництвом або перевіряючим органом. Як правило, це документація постійно діючих експертних комісій, діяльність яких затверджується відповідним наказом.

Характерна особливість тексту акта полягає в тому, що він містить висновки з фіксованих фактів і пропозиції.

Акти поділяються на законодавчі та адміністративні.

Законодавчі містять рішення щодо чинних законів, указів, постанов чи їх розділів або пунктів.

Адміністративні укладають після попередніх ухвал, коли відбувається:

1. Приймання-передавання матеріальних цінностей, засобів виробництва тощо.

2. Приймання до експлуатації після побудови чи ремонту об'єктів.

3. Проведення випробувань нової техніки чи обладнання.

4. Списання непридатних чи зіпсованих матеріальних цінностей.

5. Планове або позапланове обстеження, перевірка, інвентаризація матеріальних цінностей

6. Нещасний випадок (травма, аварія, стихійне лихо, ДТП).

Набувши юридичної сили після затвердження вищою інстанцією або відповідальним керівником закладу, установи, акт є документом суворої звітності, на підставі якого порушують адмі­ністративну судову чи кримінальну судову справу.

Вступна частина акту

1. Автор документа — підпорядкування міністерству (якщо є), повна назва установи, (ліворуч, якщо є затверддження, в іншому разі посередині).

2. Затвердження — посада, підпис, розшифрування підпи­су, дата (праворуч).

3. Дата заактування факту чи події (вказують останній день роботи).

4.Місце укладання (праворуч).

5. Назва документа (посередині з великої літери) та номер.

6.Заголовок («про...»).

Констатуюча частина

7. Текст:

підстава (наказ і номер, посада керівника, назва установи, дата);

— якщо акт укладено комісією, то замість слова «Присутні» пишуть: «Голова комісії», потім — «Члени комісії» з обов'язковим зазначенням їхніх посад, прізвищ та ініціалів, починаючи з голови, а далі за абеткою, нумерують арабськими цифрами (якщо були присутні свідки, то перелічують і їх);

— виклад мети й завдання акта, характер проведеної роботи, перелік установлених фактів та висновків.

8. Кількість примірників акта й місце їх зберігання.

9. Додатки до акта (кількість примірників і сторінок).

10.Підписи голови, членів комісії, присутніх (у разі потреби) та розшифрування підписів.

Якщо висновки й пропозиції в акті викладаються в розпо­рядчій формі із зазначенням терміну виконання приписаних дій, то документ подають керівникові, який має підписатися, підтвердивши цим, що зі змістом акта він ознайомлений.

Особа, яка не згодна зі змістом акта, повинна підписати його із зазначенням про свою незгоду. Окрему думку члена комісії треба оформляти на окремому аркуші й додавати до акта.

Кількість примірників акта, які мають рівнозначну юридич­ну силу, визначається нормативними документами або прак­тичними потребами.

Уклавши акт, комісія повинна під розписку ознайомити з його змістом осіб, про яких ішлося в акті.

18. Пояснювальна записка укладається на вимогу керівника, керівної організації або ж із власної ініціативи й має реквізити, аналогічні доповідним запискам.

Пояснювальна записка може бути:

1. Службовою складовою частиною чи додатком, доповнен­ням іншого документа (плану, проекту, пропозиції, звіту, програми й т. ін.).

У ній укладач або організація обґрунтовує мету, акту­альність, новизну й перелік дії основного документа. Ви­кладає структуру, зміст, функціональне призначення і термін його дії з поясненням можливих позитивних чи негативних наслідків.

2. Документом особистого характеру, у якому аргументовано й доказово пояснюються певні дії укладача або його підлег­лих чи причини якихось подій, фактів, провин та ін.

2.20. Протокол - це документ, який відбиває процес і результати роботи колегіальних органів, проведення різних нарад, засідань, обговорень тощо. Протоколом оформляється також діяльність адміністративних органів, слідчих та ін. У ньому занотовуються всі виступи з розглянутих питань та прийняті рішення. Протокол – це первинний офіціальний документ.

Протокол звичайних зборів веде секретар або інша спеціально призначена особа. Після зборів у її розпорядження передаю­ться всі письмові матеріали зборів: листи реєстрації присутніх, тези доповідей і співдоповідей, проекти рі­шень, письмові запитання учасників зборів та ін. Практикується ознайомлення промовців з записами секретаря перед тим, як протокол друкуватиметься – для уникнення перекручень і неточностей.

Добирати кандидатуру секретаря на відповідальну нараду треба дуже вимогливо: адже хороший прото­кол може скласти тільки людина грамотна, досвід­чена і компетентна в обговорюваних питаннях. Після зборів протокол має бути повністю оформлений і підписаний головою і секретарем зборів. Протокол загальних зборів різних неперіодичних засідань, нарад підписують голова і секретар, а протокол засідань комісій – усі члени президії. Протоколи мають порядкову нумерацію з початку року, яка водночас означає й кількість проведених засідань. Правильне ведення протоколу має важливе значення, оскільки прийняті рішення набувають юридичної сили тоді, коли вони оформлені протоколом. Протокол дає можливість перевірити правильність прийнятих рішень, контролювати їх виконання.

Питання порядку денного в протоколі формулюють­ся у називному, а не в знахідному відмінку, напри­клад: «Розгляд і затвердження ... » (форма «Про розгляд і затвер­дження...» не рекомендується). Жанр виступу («допо­відь», «повідомлення», «пропозиція» та ін.), посада і прізвище доповідача називається після фор­мулювання питання.

Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Кожен розділ будується за традиційною схемою: Слухали – Виступили – Ухвалили. Після цих слів ставиться двокрапка.

В наступному рядку після слова “Слухали” вказуються прізвище й ініціали доповідника, тема доповіді або повідомлення.

У розділі “Ухвалили” повністю викладається прийняте рішення, яке може складатися з одного чи декількох пунктів або мати форму резолюції (складається з констатуючої і резолюючої). У констатуючій частині підкреслюють значення обговореного питання, зазначають досягнення і недоліки. У резолюючій – заходи, спрямовані на виконання поставлених завдань.

19.Д-І д. План роботи (визначення, види, реквізити)

План роботи — документ, який встановлює точний перелік намічених для виконання робіт чи заходів, їх послідовність, обсяг, тимчасові координати керівників і конкретних виконавців.

За терміном, на який розраховані, плани поділяються на:

— перспективні (охоплюють декілька років);

— річні;

— піврічні;

— квартальні;

— місячні;

— тижневі;

— щоденні.

За структурою плани бувають простими та складними. Основний зміст плану викладається у формі тексту або таблиці. Кожний пункт плану складається з трьох обов'язкових частин:

— зміст роботи;

— термін виконання;

— виконавці.

Реквізити:

1. Назва установи.

2. Назва виду документа.

3. Заголовок (період, на який складено план).

4. Коди.

5. Текст.

6. Підписи.

7. Дата складання.

8. Візи.

9. Гриф узгодження

10. Гриф затвердження.

11. Печатка.

20. Д-І д. Протокол. Витяг з протоколу (визначення, види, реквізити)

Протокол – це документ, в якому фіксується хід обговорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо.

Це первинний офіційний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання доручених їм завдань, видавати розпорядчі документи.

Протокол веде технічний секретар чи обрана особа.

За обсягом протоколи можуть бути:

- стислими – містять лише назви обговорених питань та рішення з цих питань; рубрики «Слухали» та «Ухвалили»;

- повними – назви обговорених питань, стислий виклад виступів та питань, які ставилися доповідачам і виступаючим, рішення з обговорених питань; рубрики «Слухали», «Виступили», «Ухвалили»;

- стенографічними – дослівно фіксуються виступи, запитання, зауваження, рішення, пропозиції тощо.

Протоколи складаються з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Номер.

3. Назва колегіального органу із зазначенням характеру його роботи (загальні збори, виробнича нарада, засідання кафедри тощо).

4. Назва підприємства, організації.

5. Дата й місце проведення зборів.

6. Кількісний склад учасників (якщо учасників багато, то вказується кількість присутніх і до протоколу додається реєстраційний лист).

7. Посади, прізвища й ініціали керівників зборів, наради тощо (голови, секретаря, членів президії).

8. Порядок денний (питання можуть формулюватися в називному відмінку).

9. Текст.

10. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок.

11. Підписи керівників зборів, наради (голови й секретаря).

Витяг з протоколу — це певна частина (уривок) протоколу, що відображає конкретне окреме питання порядку денного, оформлена належним чином.

Один із наймасовіших видів документів, що надсилається (передається) окремим посадовим особам (установам).

Реквізити витягу з протоколу:

1. Назва й номер документа.

2. Назва колегіального органу, засідання, наради.

3. Дата.

4. Питання порядку денного.

5. Текст з цього питання.

6. Підписи голови й секретаря.

21. Доповідна записка — це документ на ім'я керівної посадо­вої особи зі звітом про виконання певної роботи, завдань, доручення; може містити вис­новки та пропозиції укладача.

Доповідна записка укладається за вказівкою керівника або ж з ініціативи її автора й може також містити повідомлення про наявний факт, подію, ситуацію, що склалася з укладачем, його підлеглими чи на підприємстві, ділянці тощо. Здебільшого мета ініціативної доповідної записки спонукати керівника до прийняття конкретних рішень.

Доповідні записки поділяються:

1. За походженням на внутрішні, що адресуються керівникові організації або підрозділу, де працює укладач, і зовнішні, що ад­ресуються керівництву, якому підпорядкована дана організація.

Внутрішні доповідні записки підписує той, хто їх укладає. Зовнішні оформляються на службовому бланку організації з підписом автора та його керівника.

2. За призначенням на звітні, інформаційні та ініціативні.

Реквізити:

1. Місце укладання - повна назва організації, від імені якої укладається записка, та її реквізити (для зовнішніх).

2. Адресат - посада, звання, прізвище та ініціали посадової особи, якій подається записка, у давальному відмінку.

3. Адресант - посада, назва підрозділу, дільниці (для внутрішніх), звання, прізвище, ім'я та ім'я по батькові особи, яка подає записку, у родовому відмінку.

4. Назва документа, номер (для внутрішніх).

5. Заголовок («про...»}.

6. Текст може поділятися на такі частини:

а) загальну лаконічний і точний виклад суті події, інформації, пропозиції;

б) описову - аргументоване пояснення причини, факту, учинку, події; з'ясування певних положень основного документа (плану, звіту, проекту тощо);

в) висновкову конкретні пропозиції щодо оптималь­них способів вирішення, подолання чи усунення заяв­лених в описовій частині фактів.

7. Додаток (якщо є) із зазначенням кількості сторінок, при­мірників тощо.

8. Посада автора (якщо вона не зазначалася в п.3) - ліворуч, підпис укладача (для внутрішніх), керівника організації (для зовнішніх) праворуч та розшифрування підпису.

9. Дата укладання (якщо вона не зазначалася в п.1) цифрами.

22. Доручення (довіреність) - документ (письмове упов­новаження), за яким приватна, офіційна особа чи організація надає право (повноваження) іншій приватній, офіційній особі чи організації на законних підставах здійснювати від її імені певні юридичні дії або представницькі функції з (пе­ред) третіми особами й цим створювати для останнього пра­вові наслідки.

Доручення поділяються на особисті (приватні) та офіційні (службові).

Офіційне доручення укладається на спеціальному чн загаль­ному бланку формату А4 або А5 з обов'язковим зазначенням повної назви організації та її юри­дичної адреси.

Залежно від обсягу та змісту повноважень, що надаються представникові, доручення поділяються на три види:

разові на виконання одноразової дії (найчастіше це отримання товарно-матеріальних цінностей чи одержан­ня стипендії, заробітної плати, пенсії, переказу й т. ін.);

спеціальні на здійснення приватною чи службовою осо­бою однотипних учинків (представництво в органах суду, виконання господарських і банківських операцій у ме­жах певного терміну й т. ін.);

генеральні (загальні) на виконання розширених повно­важень (здійснення операцій, пов'язаних з управлінням та володінням нерухомим і рухомим майном, банківсь­ких операцій, одержання та надсилання кореспонденції, представницьких функцій у суді й т. ін. з правом пере­доручення третій особі).

Термін дії доручення зазначається цифрами (разове, спеці­альне) й літерами (генеральне, загальне). Максимальний термін дії доручення не може перевищувати трьох років. Якщо термін дії доручення не зазначений, воно зберігає юридичну силу про­тягом року з дня його укладання. Недатоване доручення не має юридичної сили.

Особа чи установа, яка уклала доручення, може в будь-який час його скасувати, а особа, якій доручення видано - відмовитися від нього. Угода про відмову від цього права недійсна. Із припиненням дії доручення втрачає силу будь-яке передору­чення третій особі.

Текст особистого доручення пишеться в довільній формі, але обов'язково слід зазначити такі відомості:

1. Назва документа.

2. Місце укладання, число, місяць, рік (для генерального доручення літерами й без скорочень).

3. Прізвище, ім'я та ім'я по батькові довірителя.

4. Домашня адреса довірителя (для генерального доручен­ня).

5.Прізвище, ім'я та ім'я по батькові; дані документа, що посвідчують особу, якій видається доручення.

6. Зміст дій, обов'язків, прав, які має повноваження викону­вати довірена особа.

7.Термін дії доручення. Разового - цифрами, а спец-го й генерального - літерами.

8.Підпис довірителя (праворуч).

9. Дата укладання документа (для разового доручення пи­шеться цифрами).

10. Завірення (засвідчення) підпису довірителя може бути здійснено підприємством, де він працює, закладом, де на­вчається, ЖРЕД за місцем його проживання, або будь-якою нотаріальною конторою.

11. Посада, назва установи, закладу, підпис, ініціали та прізви­ще особи, від імені якої виступає засвідчувач.

12. Запис про стягнення державного мита (для генерального доручення).

13. Номер, під яким зареєстровано документ (для генераль­ного доручення).

14. Печатка організації, закладу, де працює засвідчувач.

15. Дата засвідчення вказується цифрами, а для спеціально­го й генерального доручення літерами (ліворуч).

Усі вільні місця, графи доручення за­креслюють, щоб не можна було нічого дописати.

23. Розписка - це документ, що підтверджує певні дії, які мали місце між двома особами чи особою та установою. Наприклад, передачу й одержання документів, грошей, матеріальних цін­ностей.

Розрізняють приватну розписку, коли одна особа отримує щось від іншої, та службову, коли особа або представник уста­нови отримує матеріальні цінності чи документи від якоїсь організації, закладу.

Розписка може мати довільну форму викладу, але все ж таки треба зазначати такі відомості:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім'я та ім'я по батькові (посада й повна назва установи для службового варіанта), назва документа (із його вихідними даними), що посвідчує особу того, хто дає розписку й підтверджує отримання.

3. Прізвище, ім'я та ім'я по батькові (посада й повна назва установи — для службового варіанта) того, кому дається розписка.

4. Конкретне зазначення, у чому дано розписку:

точне найменування матеріальних цінностей, документів та ін.;

— стан (нові, були в користуванні, у робочому стані}; - кількість, вага, вартість, розмір, сума зазначаються циф­рами, а в дужках - словами.

5. У службовому варіанті слід зазначити, ла підставі якого розпорядження, наказу чи іншого документа передано й отримано цінності.

6. Дата укладання (ліворуч).

7. Підпис укладача (праворуч).

8. У приватному варіанті підпис особи, яка дає розписку, засвідчується керівником установи чи підрозділу (із за­значенням його посади, ініціалів, прізвища) або нотарі­альною конторою.

9. Дата засвідчення (ліворуч).

Іноді в розписці зазначають свідків, тобто осіб, у присут­ності яких її було підписано. У такому разі ці особи засвідчу­ють документ своїми підписами.

Усі вільні місця між текстом і підписом перекреслюють. Укладається розписка лише в одному примірнику.