18. Середньовічна європ.Філосо.

Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (У-ХІУ ст..). Якщо антична  філософія  за  своєю  суттю  була  космоцентрична (визначальною реальністю для неї була природа, Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец. —«теос» — бог). Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч.ІУ ст). привело до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підґрунті і починає формуватися середньовічна філософія, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія (богослів'я) підноситься за цих умов на рівень найголовнішого знання, якому підпорядковуються всі інші види знання. В умовах релігійного диктату філософія була оголошена «служницею богослів'я», і за допомогою свого раціонального апарату вона повинна була утверджувати основні положення християнства. Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істининим буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль.                                             По-друге ідея духовності, яка пов'язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту. На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому «сидить» диявол. По-третє, світ сприймається як двоїсте буття, справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи. Цей поділ проходить через всю середньовічну філософію.

19.Поняття патристики. Філософія августина Аврелія

Патристика (від греч. патер - батько) сукупність теологічних (богословських), філософських і політичних доктрин християнських мислителів 2-8 вв. (т. н. батьків церкви). Патристика виникла в умовах глибокої кризи пізньоантичного рабовласницького суспільства і формувалася в боротьбі проти гностицизму (популярною релігійною течією, що змагається з християнством на початку нашої ери) і іншої єресі, а також проти традиційного язичницького світогляду.

Августин поділяв вихідний пункт із філософами еллінізму: приймав, що метою людини є щастя та що філософія має знайти. Але про щастя він гадав, що дати його може лише Бог. Така точка зору була природною для релігійної епохи, а надто у християнського філософа, але ніхто не дотримувався її настільки послідовно, як Августин.

Для щастя потрібне пізнання. Августин шукав такого способу пізнання, який не підлягає помилкам і тому становить непомильний вихідний пункт для знання. І знайшов передусім те, що помилки виникають тоді, коли ми висловлюємо твердження про речі, але не виникають, коли стосуються явищ.

Беручи за точку опори апріорне знання про ідеї, Августин напівраціональним і напівмістичним способом доводив чільні тези метафізики: існування Бога і безсмертя душі. Вся філософія Августина була зосереджена на Богові, єдиному досконалому й абсолютному бутті – супроти Нього дочасний світ втратив значення, а якщо він і має значення, то тільки як твір і відблиск Бога. Без Бога ми негодні ані діяти, ані пізнавати, ані існувати. Потрібне просвітлення, щоб пізнати істину, потрібна благодать, щоб чинити добро і спастися. І в усій природі ніщо не може діяти без участі надприродних сил. Такий був супранутаралістичний погляд Августина на світ: найгостріша протилежність усякому натуралізмові.

Властивістю етичних поглядів Августина було те, що злу вони приписували інше походження, ніж добру. Зло походить від людини, а добро – від Бога, тобто зло є справою природи, а добро справою благодаті

Августин заклав підвалини під нову християнську філософію. Він порвав із класичною настановою греків, з її об’єктивізмом і інтелектуалізмом; його настанова була інтроспективна, а воля мала для нього першість перед розумом.

Впроваджуючи до філософії нові засади, Августин, не міг і не хотів цілковито визволитися від давніх, старогрецьких і старохристиянських. Він гадав, що істина доступна індивідам, але, з іншого боку, вважав її за привілей Церкви. Твердив, що тіло не є злом, адже воно є твором Божим, але у тілесному пожаданні вбачав джерело зла.