12. Методи та порядок застосування звичайної ціни.

Поняття звичайної ціни. Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни. Інформація, що використовується для визначення звичайної ціни.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни

Стаття 39. Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни

39.1. Звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків:

а) бартерних операцій;

б) операцій з пов'язаними особами;

в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності;

г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

39.2. Визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни:

а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);

б) ціни перепродажу;

в) "витрати плюс";

г) розподілення прибутку;

ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

39.3. У разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ).

39.4. За методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, в установленому в абзаці першому цього пункту порядку, здійснюється з урахуванням таких факторів.

39.5. Згідно з методом ціни перепродажу застосовується договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі, за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов'язаних із збутом.

39.6. За методом "витрати плюс" застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для відповідного виду діяльності за співставних умов. Мінімальний розмір націнки може бути визначено на законодавчому рівні.

39.7. Відповідно до методу розподілення прибутку визначається прибуток від операції, який повинен бути розподілений між її учасниками. Такий прибуток розподіляється на економічно обґрунтованій основі, що наближує цей розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники операцій, якби були непов'язаними особами.

39.8. Метод чистого прибутку ґрунтується на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов'язаними особами у співставних економічних умовах відповідно до пункту 39.2 цієї статті.

39.9. Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу затверджує центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг, виходячи з положень цієї статті.

39.10. У разі якщо ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до принципів такого регулювання. Це положення не поширюється на встановлення мінімальної ціни продажу або індикативної ціни. У цьому разі звичайною є ринкова ціна, але не нижче встановленої мінімальної ціни продажу або індикативної ціни.

39.11. Для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі:

39.11.1. статистичні дані державних органів і установ;

39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;

39.11.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

39.11.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

39.12. Якщо продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана під час такого продажу.

39.13. Для товарів (супутніх послуг), раніше ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту або реімпорту, звичайною ціною продажу (поставки) на митній території України вважається ринкова ціна, але не нижче митної вартості товарів (супутніх послуг), з якої були сплачені податки та збори під час їх митного оформлення.

39.14. Обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

39.15. У разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

39.16. Великий платник податків має право звернутися до центрального органу державної податкової служби із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування.

Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором між зазначеним платником податків та центральним органом державної податкової служби про порядок визначення цін (методів) відповідно до цієї статті та її застосування для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору. Порядок укладення та виконання таких договорів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

39.17. Під час проведення аукціону (тендера) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (тендера).

Звичайні ціни( з сайту МІНФІНУ)

Звичайні ціни поняття для України не зовсім нове, однак з 2013 року набуває нового характеру значущості.

Як не парадоксально, проте, звичайною ціною визнається ціна товарів, робіт або послуг, що визначається сторонами договору, якщо інші умови її визначення не передбачені Податковим Кодексом України (надалі ПКУ). Законодавчо, поняття звичайних цін закріплене пп. 14.1.71 ПКУ.

Вважається що така ціна відповідає рівню ринкових цін, якщо не буде доведено зворотне. З огляду на вимоги податкового законодавства. під ринковою ціною пп. 14.1.219. ПКУ розуміє ціну, за якою передаються товари, роботи або послуги за умови, що така передача відбувається на добровільній основі, а сторони є взаємно незалежними один від одного юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, роботи або послуги. Також, ринковими цінами є такі, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів, робіт або послуг, у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Інакше кажучи, ринковою ціною вважається передача товарів, робіт або послуг:

не пов'язаними особами;

за відсутності примусової реалізації, отже тільки на засадах добровільних договірних відносин;

та за актуальними на момент проведення передачі, цінами на ринку таких або однорідних товарів, робіт чи послуг.

За загальним правилом, передбаченим п.п. 39.1.ПКУ, звичайна ціна на товари, роботи або послуги збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено кодексом або не доведено зворотне. Слід звернути увагу на те, при бартерних операціях, під час проведення операцій з повязаними особами, а також операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування застосовуються звичайні ціни. На ряду з цим, законодавець передбачив таку умову як інші випадки, визначені ПКУ, до яких, зокрема, можна віднести:

операції, оподатковувані ПДВ, при поставці товарів (робіт, послуг). згідно п.п. 188.1 ПКУ;

у разі використання необоротних активів в операціях, які не є об'єктом оподаткування ПДВ, звільнених від обкладення ПДВ, переведення необоротних активів до складу невиробничих, не пов'язаних з господарською діяльністю, якщо відсутній облік таких необоротних активів і підприємство раніше скористалося податковим кредитом (п.п. 189.1 ПКУ);

операції при ліквідації основних виробничих або невиробничих фондів (п.п. 189.9 ПКУ);

операції при формуванні податкового кредиту з ПДВ (п.п. 198.3 ПКУ);

формування податкових зобов'язань від вартості безоплатно отриманих послуг від нерезидента на території України (п.п. 190.2 ПКУ),

визначення доходів від продажу (іншого відчуження) основних засобів, нематеріальних активів і землі (п.п. 146.14, п.п. 147.5 ПКУ);

вартість товарів (робіт, послуг), отриманих безкоштовно, при визначенні суми податку на прибуток (п.п. 135.5.4 ПКУ);

визначення первісної вартості основних засобів, що включені до складу статутного капіталу підприємства (п.п. 146.8 ПКУ).

Визначення звичайної ціни відбувається шляхом застосування одного з методів, передбачених п.п. 39.4 — 39.8 ПКУ.

Згідно методу порівняльної неконтрольованої ціни (аналоги продажу):

ціна, визначається за ціною на ідентичні або однорідні товари, роботи або послуги, передача яких відбувається не пов’язаними особами за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару, робіт або послуг договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) на відповідному ринку.

Під час її формування враховуються кількість (обсяг) товарів, обсяг функцій, умови розподілу між сторонами ризиків і вигод, строки виконання зобов'язань, умови здійснення платежів, характеристика ринку товарів, на якому здійснюється господарська операція, бізнес-стратегія підприємства, надбавки або знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

На сьогоднішній день видані методичні рекомендації щодо відповідності алгоритму визначення звичайної ціни продукції (товарів) при здійсненні зовнішньо-економічних операцій (Лист ДПСУ від 24.07.2012 р. № 20001/7/15-1217). Методичними рекомендаціями, податковими органами введено ще одне визначення, а саме справедлива ринкова ціна, що являє собою ціну, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг).

Методика також визначає джерела інформації, що використовуються для визначення звичайної ціни. Зокрема ними можуть бути статистичні дані, ціни спеціалізованих бірж, перелік певних Інтернет-сайтів та інше.

Іншим методом може буди визначення звичайної ціни за допомогою ціни перепродажу. Остання визначається виходячи з ціни подальшого продажу товарів, робіт або послуг покупцем третій особі, за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов'язаних зі збутом. Фактично порівнюються ціни купівлі та перепродажу з вирахуванням націнки.

Метод «Витрати плюс» використовується, як правило, підприємствами, які виготовляють продукцію. Звичайною ціною у даному випадку, є ціна ціна, що складається з собівартості готової продукції, товарів, робіт або послуг, яку визначає продавець, і відповідної націнки. Мінімальний розмір націнки може бути визначено на законодавчому рівні.

За методом розподілу прибутку, визначається прибуток від операції, яка повинна бути розподілена між її учасниками. Такий прибуток розподіляється на економічно аргументованої основі, що наближає цей розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники, якби були непов'язаними особами. На практиці застосовувати досить складно з огляду на складність аргументації того яким чином повинен розподілятися прибуток між сторонами.

Метод чистого прибутку заснований на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов'язаними особами у співставних економічних умовах.

Якщо згаданими методами визначити звичайну ціну неможливо, остання повинна визначатися за результатами незалежної оцінки (п.п. 39.3 ПКУ). Якщо незалежні професійні оцінювачі не в стані визначити звичайну ціну, остання вважається такою, що збігається з ціною договору (п.п. 39.1 ПКУ).

Передбачені Податковим Кодексом України і винятки при визначенні звичайної ціни:

Зокрема під час продажу товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню (крім випадків встановлення мінімальних цін продажу або індикативних цін) — звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання (п.п. 39.10 ПКУ).

Під час примусового продажу майна, звичайною є ціна, отримана при продажу (п.п. 39.12 ПКУ).

Щодо продажу раніше ввезених на територію України товарів, то звичайна ціна відповідає митній вартості товарів, з якої були сплачені податки і збори при їх ввезенні (п.п. 39.13 ПКУ).

Під час проведення аукціону (тендера) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами їх проведення (п. 39.17 ПКУ).

Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу затверджує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (п.п. 39.9.), тобто Нацкомфінпослуг.

Щодо великих платників податків, то останні задля визначення звичайної ціни мають право звернутися до центрального органу державної податкової служби із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування, відповідно до п. 39.16 ПКУ.

Для реалізації даної норми КМУ, постановою КМУ від 22.08.2012 року № 787 набула чинності з 01.01.2013 року, затвердив Порядок укладення та виконання договорів про ціноутворення для цілей оподаткування, яким визначено механізм укладання та виконання договорів про ціноутворення для цілей оподаткування між великим платником податків та ДПС.

Слід зазначити, що для укладення такого договору з податковими органами необхідне розкриття інформації про договори поставки, крім договорів поставки між пов'язаними сторонами, якщо їх вартість становить менше 95% загальної вартості договорів поставки товарів (робіт, послуг), необхідних для виробництва певного виду продукції, інших договорів за рішенням платника, а також інформації про пов'язаних осіб. Розгляд заяви та документів триває 20 днів. Цей термін може бути припинений, у разі проведення перевірок, але не більше, ніж на 30 днів.

Зокрема така перспектива виглядає не дуже привабливою, особливо на фоні добровільного розкриття інформації.

Не слід забувати, що задля захисту себе від донарахувань з боку податкових органів, потрібно звертатися до положень п.п. 69.14 та 69.15.

Зокрема, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податкові органи (п.п. 39.14.). Тому, під час проведення перевірок, платник податку може не обґрунтовувати рівень договірних цін та послатися на норми абзацу першого п.п. 39.14. ПКУ.

Варте уваги те, що не може бути підставою для визначення (нарахування) або коригування податкового зобов'язання відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків (п.п. 39.15.).

Тобто, якщо підприємство продасть товар, наприклад, за ціною нижче собівартості або надасть послуги, за якими оподаткування здійснюється виходячи із звичайних цін, і такі операції будуть здійснюватися в рамках встановленого інтервалу (відхилення 20%), то ДПІ не має права ані донарахувати ПДВ, ані коригувати у разі збиткової операції.

Також, у разі проведення перевірок щодо звичайних цін, їх результати оформлюються повідомленням-рішенням. В даному випадку у підприємства щодо оскарження такого рішення є перевага. У разі коли платник податків оскаржує таке повідомлення-рішення, то воно вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Тобто, питання про правомірність донарахування податкових зобов'язань повинне буде розглядатися в суді, що у свою чергу дає можливість платнику податку надалі здійснювати свою господарську діяльність.