9. Особливості застосування ненормованого робочого дня.

Поняття робочого часу на побутовому рівні зрозуміло кожному — це час, протягом якого потрібно виконувати роботу, згідно з трудовим договором та чинним законодавством. Щоб уникнути дискримінації працівників і працедавців чинне законодавство пропонує різні режими робочого часу. Річ іде про нормований і ненормований робочий день.

 

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, це визначено ч. 1 ст. 50 Кодексу законів про працю України (надалі — КЗпП) № 322-VIII від 10.12.1971 р. Будь-якими підзаконними актами, колективними або трудовими договорами не можна встановлювати більшу тривалість робочого тижня. Законодавство дозволяє лише скорочення тривалості робочого тижня, ба більше, для деяких категорій працівників воно є обов'язковим. У трудовому або колективному договорі можна встановлювати меншу тривалість робочого тижня (звичайно, за згодою сторін).

 

Встановлення 40-годинного нормативу стосується лише нормованого робочого дня (але не всі згодні, що він не поширюється на тих, хто працює в умовах ненормованого робочого дня).

 

І хоча КЗпП не містить поняття ненормованого робочого часу, з аналізу інших нормативних актів випливає, що ненормований робочий час, поряд з нормованим, є одним з видів режиму робочого часу.

 

Щодо законодавчого визначення ненормованого робочого часу, а саме ненормованого робочого дня, то воно міститься у Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем ​​щорічної додаткової відпустки через особливий характер праці, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 7 (надалі — Наказ № 7) від 10.10.1997 р.

10. Поняття трудової дисципліни та законодавчі акти, які її регулюють.

Дисципліна необхідна при здійсненні будь-якої організованої діяльності. Особливого значення вона відіграє для функціонування формалізованих організацій (трудових колективів, військових формувань, громадських об'єднань тощо). Сутність трудової дисципліни можна виявити лише на основі визнання її комплексного характеру. Трудову дисципліну слід розглядати у двох аспектах: 1) як сукупність правових норм, що встановлюють порядок виконання трудових обов'язків і прав працівниками; 2) як фактичне дотримання них норм або правомірна поведінка працівників під час виконання ними трудових функції. тобто в об'єктивному і суб'єктивному смислах. Дис­ципліна праці - явище багатопланове, яке можна розглядати з декількох точок зору. Однак визначаючи узагальнююче поняття трудової дисципліни, на наш погляд, її необхідно визначати, перш за все, як об'єктивну передумову дисциплінарної відповідальності.

Отже, дисципліна праці - це заснований на принципах моралі і закріплений в нормах права порядок взаємовідносин суб'єктів процесу спільної праці, який виражається у свідомому і точному виконанні працівником своїх трудових обов'язків, здійснені наданих прав та дотриманні встановлених обмежень і заборон. І насамкінець, удосконалення управління підприємствами, установами, організаціями, підвищення ефективності їх діяльності та забезпечення дисципліни праці безпосередньо залежить від того, наскільки керівники володіють засобами соціально-психологічного аналізу, профілактики і вирішення різноманітних конфліктів, що виникають у підпорядкованих колективах. Це опосередковано підтверджує й абз. 1 п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами тру­дових спорів", відповідно до якого з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП, може бути розірвано трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі