I етап - Медико-педагогічний напрямок

1. Медико-клінічний аспект. Перші спроби гуманного ставлення до душевнохворих, а також наукового підходу до цих захворювань зробив французький лікар-психіатр Філіп Пінель (1745-1826) - Дає класифікацію душевних хвороб, виділив дві форми слабоумства: вроджену і придбану. Продовжив займатися учень Пінеля - Жан-Етьєн-Домінік Еськироль (1772-1840). Він ввів поняття «Аменція» і «деменція» - вроджене і придбане слабоумство; «розумова відсталість».

2. Педагогічний аспект формується в кінці ХVIII - Початку ХIХ. Вперше думка про те, що недоумкуваті діти потребують особливих формах навчання та виховання, висловив швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці (1746-1827). Він обгрунтував принципи роботи : - посильність в навчанні; - використання дидактичних матеріалів; - поєднання розумового і фізичної праці; - поєднання навчання з продуктивною працею. Прихильником медико-педагогічного підходу в навчанні і вихованні розумово відсталих дітей виступив французький психіатр Жан Ітар (1775-1838). Він зробив спробу навчання і виховання глибоко розумово відсталої дитини. За допомогою методів, заснованих на розвитку почуттів він намагався виховати з здичавілого хлопчика людину. Добитися бажаних результатів Ітару не вдалося, але він визначив шлях розвитку глибоко розумово відсталих дітей - розвиток за допомогою тренировачного вправ органів почуттів і моторики.

Таким чином, було покладено початок медико-педагогічному напрямку допомоги дітям з аномаліями, при пріоритеті медичного підходу над педагогічним.

ІІ етап - Анатомо-фізіологічний напрямок

Німецький психіатр Еміль Крепелін (1856-1926) об'єднав усі форми недоумства в одну групу під загальною назвою «затримка психічного розвитку» (ЗПР) і ввів термін «олігофренія».

Відомий російський невропатолог Григорій Іванович Россолімо (1826-1928) запропонував свій оригінальний метод - «метод психологічних профілів», по якому досліджувалися вісім основних здібностей дитини: - стійкість пам'яті; - швидкість запам'ятовування; - тлумачення малюнків; - виявлення безглуздостей; - здатність комбінувати; - стан моторики; - уява; - спостережливість.

Методика була цікавою, давала багатий матеріал для педагогів і психологів, але мала недоліки: - штучність умов проведення; - статичність; - громіздкість в підведенні підсумків дослідження.

Великий внесок у відмежуванні форм психічного недорозвинення від дитячих і психозів вніс психіатр Георгій Якович Трошин (1874-1938): Закони розвитку дітей як нормальних, так і ненормальних ідентичні, мають одну і ту ж природу.

Бельгійський психіатр Жан Демор (1867-1941) вперше виокремив причини розумового відставання по патологічним ознаками порушення розвитку організму дитини від причин зовнішніх. По етіології він розділяє відсталих дітей на - дітей медично відсталих і педагогічно відсталих.

ІІІ етап – психолого-педагогічний основоположниками якого були Альфред Біне (1857-1911) французький психолог і Томас Симон - лікар - психіатр.

Вони розробили тестовий метод, в основу якого поклали стан комунікативної функції мови. Ними був запропонований набір завдань (завдань, тестів), які пред'являлися дитині вербально і вимагали від нього виконання певних дій і усної відповіді.

Співвідношення складності виконуваних завдань до істинного фізіологічного віку виражалося певним (коефіцієнтом, IQ).

У першій чверті ХХ століття французький педагог Жан Філіп і лікар Поль Бонкур вивчаючи школярів з психічними аномаліями, прийшли до висновку, що критерієм їх ненормальності є нездатність навчатися звичайним чином.

Вони поділяли таких дітей на дві групи:

1) невиліковні і мало виліковні діти, чиє життя в суспільстві неможлива без опіки, і

2) виліковні діти, у яких розумова відсталість обумовлюється відставанням у розвитку. Вони потребують лише сприятливих педагогічних засобів впливу.

Бельгійський лікар і педагог Олівер Декролі намагався об'єднати два напрямки (Анатомо-фізіологічне і психолого-педагогічне) і створює свою класифікацію розумової відсталості.

На рубежі століть відомий італійський педагог Марія Монтессорі (1870-1952) створює спец. школу для відсталих дітей, де застосовує систему сенсомоторного виховання недоумкуватих дітей як основу лікувальної педагогіки. Нею були розроблені різні ігри і заняття, спеціальний дидактичний матеріал, близько 40 видів пристосувань для виховання почуттів дітей (рамки Монтессорі).

Її методика допомогла більшості дітей через певний час навчатися вже з нормальними дітьми і навіть випереджати їх.