Марія сплескує в долоні – з‘являються двоє кремезних хлопців.

Зрозуміли, що потрібно –

Тож виконуйте сумлінно!

ХЛОПЦІ:

Пані, Ви не сумнівайтесь,

Адже це нам не першина!..

ШТУКАР:

А князь посла зустрічає, за стіл його саджає. Поруч – поглянь-но! – князівна і няня. Тихо згадують стрільця – смаколики ж обіцяв! А яка ж розмова без обіду смачного? На столі пустка: петрушка й капуста, морква і кріп – ось і весь обід. Гість з нудьги пропадає, ботфортою хитає, дірки на скатертині розглядає. Князю рветься терпець: от же клятий стрілець, де ж він подівся, хай йому грець! Раптом, як з неба злива – коровай хліба, ікри бочівочка, тушкована індичка, у казанку юшка, із сметаною галушки – і такої смакоти назв до сімдесяти! При смачній страві – і розмова буде цікава…

КНЯЗЬ:

Викликає інтерес

Ваш у техніці прогрес:

Як у вас буряк там садять –

Чи із шкіркою чи без?..

ПОСОЛ:

Йєс!

КНЯЗЬ:

Викликає інтерес

Харчувальний ваш процес:

Як у вас там п‘ється кава –

З цукром, або, може, без?

ПОСОЛ:

Йєс!

КНЯЗЬ:

Викликає інтерес

Ось іще який процес:

Як у вас баби там ходять –

В майтках, або, може, без?..

ПОСОЛ:

Йєс!

НЯНЬКА:

Посоромився посла би!..

Чи на голову заслабнув?..

Будь-яку розмову звернеш

На те ж саме: баби й баби!

КНЯЗЬ:

Знову за своє взялася?

Здам в в‘язницю, начувайся!

Це ж розмова політична

А не теревені бабські!

Дівка, бачиш, підросла,

А худа, як пів весла!

От міркую, як віддати

Нашу кралю за посла!

А його, щоб це владнати,

Треба ніжно спокушати –

Ніби жартома й здалека

Делікатно натякати.

НЯНЬКА:

За оцю посольську морду

Навіть я не вийшла б зроду,

Так і дивиться, падлюка,

Щоби сперти ще зі столу!

«Йєс» та «йєс», немов дурне,

А само жере й жере.

Відвернись, він пів країни

За один раз проковтне!

КНЯЗЬ:

Або рота ти зашиєш,

Або вижену у шию!

Хто послів порозганяв всіх –

Це ж, чортице, ти звірієш!..

Оце був іспанський гранд,

Вже і чепурун, і франт!

Діамант у кожнім вусі –

Це хіба не варіант?

Ну а ти що влаштувала?

Цвяха на стілець підклала!

Звісно, лютість політична

Гостя потім розпирала!..

НЯНЬКА:

Пам‘ятаю! Цей твій гість

До жертя мав справжній хист:

Смальцем весь перемастився –

В миску ж з головою вліз!

А на запитання всі –

Як папуга, «сі» та й «сі»,

А сам швидко наминає

Оселедець івасі!

КНЯЗЬ:

Я за неподобства твої

Прожену тебе із двору!

Я з тобою не жартую,

Я серйозно це говорю!

Чим тобі барон цей, німець,

Не вгодив, скажи на милість?

Так і тут ти спромоглася

Учинити гостю прикрість!

У баронський ківш із пивом

Мишу здохлу хто підкинув?

Шкідників таких паскудних

Слід карати неодмінно!..

НЯНЬКА:

Взагалі-то він барон,

А у їдженні – король!

До ворон запхай у зграю –

Він об‘їсть і тих ворон.

Стільки пихи – «я-а» та «я-а»,

А жере, немов свиня,

Дай соломи – з‘їсть солому –

Бо ж чужа, а не своя!..

КНЯЗЬ:

Я тебе, шпигунко клята,

Накажу в тюрму забрати!

Переважно я не злосний,

Але скільки ж попускати!

Ти повинна розуміти –

Дочці треба чоловіка!

А на неї, сама бачиш –

Попит зовсім невеликий!

Якби натовп тут збирався –

Був би сенс посперечатись,

А нема – хапай що-небудь,

Й нумо до весілля братись!..

КНЯЗІВНА:

Ти в країні можновладець,

Там керуй собі на радість,

Та не лізь у мою долю,

І в любов нема що пхатись!..

Аташе тих у дворі,

Як в болоті комарів,

Від парфумів їх заморських

Хоч не дихай взагалі!

КНЯЗЬ:

Якщо добрий розум маєш,

Посла з часом покохаєш,

Ще й питання торгівельні

Принагідно нам владнаєш.

Їм продам при цій нагоді

І коноплі, і колоди,

Вся громада це схвалила,

Ти ж впираєшся в незгоді!..

КНЯЗІВНА:

Скільки хоч, насуплюй брови –

Повторю тобі я знову:

Особистість має право

Бути вільною в любові!..

Може б якось справа ця

І дійшла би до вінця –

Якби старости з‘явились

Та й від Федора-стрільця!..

КНЯЗЬ:

Цить, дурепо! Помовчи!

Знов своє не торочи!

Нумо, геть мерщій в світлицю

І сольфеджію там вчи!

А стрільця, нахабну пику,

Вижену з палат довіку,

І не мрій, і не побачиш

Його своїм чоловіком!

ШТУКАР:

Воєвода служив у князя – рідкісна зараза! Сховає в бороді мармизу і нишпорить по місту. Винюхує, собака, тих, хто мислить інако. Підслуховує й підглядає, заколотників шукає. Як щось почує – в записник занотує. А о сьомій якраз – із доповіддю в палац.

КНЯЗЬ:

Ти чому сумний такий?

Може, браги перепив,

Може, ти програв у карти,

Може, вірус підчепив?

Може, від турбот втомився,

Може, мало в тебе війська,

Чи в гарматі якусь ваду

Виявив при перевірці?

Розкажи мені всю правду,

Чом на серці в тебе рана,-

Хто, куди, чому і звідки

Хочу знати я докладно!..

ВОЄВОДА:

Кілька днів тому гуляв,

Й до стрільця я завітав,

Як побачив його жінку –

Ледь із ганку не упав.

Третій день – от присягаюсь! –

Шаблі навіть не торкаюсь,

І задума огортає,

Наче вмерти вже збираюсь!

А учора – гріх сказати –

Спробував вірша писати,

Лікарі перелякались,

Кажуть – це кохання напад!..

КНЯЗЬ:

Стрілець мене обігнав!

А що я вдівець, він знав!-

Нумо, миттю тую кралю

Перед очі тут постав!

А підступного стрільця

Стерти зараз же з лиця,

Щоб не вешталась на ганку

Нахабнюща пика ця!

ВОЄВОДА:

Вкрасти легко – а що потім? –

Люд пішов крутий сьогодні:

Якщо взнають, чия справа, -

Вмить від нас залишать попіл!

Нині люд вже не такий,

Їм не скажеш: «Мовчки стій!», -

Ми стрільця не полюбляєм

А народ наш – навпаки!

КНЯЗЬ:

Ти в нас дурень безнадійний

У суботу чи постійно?

Чи повинен я міністру

Поясняти примітивно?

Щоб на княжий двір дарма

Наш народ зла не тримав,

Дій суворо за законом,

Тобто, значить… крадькома.

Я ж тобі за справу добру

Гідну видам нагороду:

Ковалям дали завдання –

Завтра ж викувати орден!..

ШТУКАР:

Воєвода не їв, не спав, розум в кулаці збирав. Думав-гадав без кінця – як позбутися стрільця. Думки від напруги розбігаються, купи не тримаються. Згадав, бідака, про подругу давню, Бабу Ягу злісну, що живе серед лісу. Нумо, до неї навідаюсь, може, про щось мудре довідаюсь!.. А та посеред гаю трави збирає, отруту в казані мішає. Як воєводу узріла – всі гербарії розгубила. Сумно в пущі бідній, без істоти рідної!..

ЯГА:

Ти чому в такій печалі,

Чому щоки не рум‘яні?

Чи москаль під Конотопом,

Чи поляк у Станіславі?

Покуштуй кори з осики –

Знову станеш чоловіком:

Це не хімія якась там,

Це природні чисті ліки.

В її соці, любий друже,

Мінерал корисний дуже, -

Іще жоден воєвода

Ним здоров‘я не порушив!..

ВОЄВОДА:

Досить, бабо! Я не хворий!..

Я до тебе на розмову!

Розжени птахів та білок,

І спокійно поговорим.

Тут у нас, хай йому грець,

Надто мудрий є стрілець!..

От мені завдання дали:

Щоб зробив йому кінець!

Просто голову зрубати –

Люд почне крик піднімати!

Може б, дала ти пораду,

Як хитріше це владнати?..

ЯГА:

Чаклуй, дід, і чаклуй, бабо,

Всі, над ким я маю владу,

Не баріться, розкажіть нам,

Як з стрільцем тим дати раду!

Коли він такий завзятий,

Щоб із князем сперечатись,

Килим, золотом розшитий,

Нехай спробує дістати.

Щоб було на ньому видно,

Мов на карті, всю країну.

Як до завтра не добуде –

Тоді це його провина!

ВОЄВОДА:

От, бабуся! Фахівець!

Ось турботам і кінець!

Хоч виймай тебе із ступи

І в міністри навпростець!

Чогось починає німець

Скоса так на нас дивитись,

А з тобою я готовий

Хоч у розвідку, хоч битись!

Нагороди не шкодую:

Хоч, бобрами обдарую,

А як ні – тоді грошима –

Сріблом, злотом розрахую!

ЯГА:

Голубе, не ображай,

Свої гроші заховай, -

Я ж це не заради грошей,

Це і так для мене рай.

Як в халепу втрапиш ти,

Поспішай мерщій сюди.

Адже й ми не звірі в лісі –

Допоможемо завжди!

ШТУКАР:

Кличе князь стрільця, славного молодця. Завдання ще не дав, а злоститись вже почав. Руками смикає, очима блимає, на місці підскакує, одне слово, залякує. Так хоче стрільця згубити, що аж тіло почало свербіти.

КНЯЗЬ:

Роздобудь до ранку ти

Мені килим золотий,

Це державна, друже, справа,

Вбийся, але догоди!

Вишити слід неодмінно

Мов на карті, всю країну,

Бо з палацового ганку

Нічогісінько не видно!

Не здобудеш те, що хочу, -

Вмить на голову вкорочу,

Тут же на світанку встанеш

Ти перед катівські очі!

ШТУКАР:

Прийшов Федір додому, від горя не вимовить й слова. Сидить, насупився, у підлогу втупився, весь в думи тяжкі занурився. Марія кличе до столу, а він від суму такого ні їсти, ні пити – не хоче нічого.

МАРІЯ:

Чом зажурений сидиш?

Чом не п‘єш ти і не їж?

Може, холодець поганий,

Або підгорів куліш?

ФЕДІР:

Не до їжі мені, мила!

Князь, неначе божевільний!

Ані суду, ані права

Не знайдеш на це свавілля!

Килим дай йому негайно

З візерунком злототканим –

Не якимсь, а зобразити

Всю країну, мов на карті!

МАРІЯ:

Не журися ти даремно!

Хай кричить, стара холеро!

Гнат і Хомо, вірні слуги,

Нумо, станьте коло мене!..