2. Дослідження сприймання

Сприймання – суб’єктивне (психічне) відображення предметів та явищ об’єктивної дійсності як результат їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Сприймання, як і відчуття, належить до процесів безпосереднього відображення дійсності, тобто до пізнавальних процесів. Але на відміну від відчуттів, які відображають окремі властивості предмету, сприйняття відображає предмет в цілому, в сукупності його властивостей.

В образах сприймання відображаються властивості об’єктів: розміщення їх у просторі (локалізація), їх віддаленість від суб’єкта, спрямованість руху відповідно суб’єкта сприймання, а також тривалість дії зовнішнього подразника. Характеристиками сприймання є модальність та інтенсивність. Модальність сприймання відображає кількісні відмінності зовнішніх стимулів, а інтенсивність – особливості стимуляції з боку зовнішньої дійсності.

Для сприймання є характерними й інші властивості, більш високого порядку: предметність, константність, цілісність, структурність та узагальненість.

Обсяг сприймання – число об’єктів, які сприймаються одночасно, при короткостроковому їх пред’явленні.

Експериментально обсяг сприймання вимірюється за допомогою різного роду стимулів: крапок, цифр, літер, слів та ін. За даними класичних досліджень обсяг сприймання становить 4–6 одиниць. При пред’явленні однорідних стимулів (наприклад крапок) обсяг сприймання складає 9 одиниць. При пред’явленні стимульного матеріалу, який містить літери обсяг сприймання складає 6–7 одиниць.

В процесі вимірювання обсягу сприймання зазвичай маніпулюють рядом факторів: інтенсивність стимулу, тривалість експозиції, тип об’єкту, вік досліджуваних, ступінь їх натренованості та ін.

3. Методи дослідження уваги та її властивостей

У

Увага – спрямованість та зосередженість свідомості людини на певних об’єктах при одночасному відволіканні від інших.

вага характеризується спрямованістю та зосередженістю психічної діяльності людини. При цьому під спрямованістю розуміють вибірковий характер активності, а під зосередженістю – заглиблення в дану діяльність. В залежності від рівнів психічної регуляції виділяють довільну, мимовільну та післядовільну увагу.

Якщо спрямованість та зосередженість уваги є мимовільними, то говорять про мимовільну увагу. Цей вид уваги обумовлений фізичними характеристиками стимулу (інтенсивністю, контрастністю, тривалістю та ін.) та значимістю стимулу для самої людини. Якщо спрямованість та зосередженість уваги є наслідком свідомо поставленої мети, то говорять про довільну увагу. Про післядовільну увагу говорять в тому випадку, коли свідоме виконання будь-якої діяльності супроводжується захопленням особистості даною діяльністю і не потребує вольових зусиль.

До числа основних властивостей уваги належать: обсяг, вибірковість, стійкість, концентрація, розподіл, переключення.

Під обсягом уваги розуміють той об’єм інформації, на якій може зосередитись свідомість суб’єкта для того, щоб оперувати нею.

Вибірковість уваги характеризується вибором із множини об’єктів, стимулів, сигналів тільки деяких, найбільш значущих із них. Кількісний параметр вибірковості визначається швидкістю вибору стимулу із багатьох інших. Якісний параметр – це точність, тобто міра відповідності результату вибору стимулюючого матеріалу.

Стійкість уваги – це здатність суб’єкта не відволікатись від спрямованості психічної активності та зберігати зосередженість на об’єкті уваги. Характеристиками стійкості уваги є часові показники тривалості збереження спрямованості та зосередженості психічної активності без відхилення від вихідного якісного рівня.

Концентрація уваги передбачає також визначення здатності суб’єкта зберігати зосередженість на об’єкті уваги за наявності перешкод. Оцінюють рівень концентрації за інтенсивністю перешкод. Розподіл уваги вимірюється часовими показниками, які отримані в результаті співставлення правильного виконання одного завдання та виконання цього завдання разом з іншими завданнями.

Переключення уваги характеризується зміною її спрямованості та зосередженості з одного об’єкту на інший. Характеристикою переключення уваги виступає міра складності її здійснення, яка виміряється швидкістю переходу суб’єкта від одного виду діяльності до іншого.

Найбільш розповсюджену групу методів дослідження уваги складають бланкові методи, які об’єднані під загальною назвою “коректурні проби”. Коректурні проби можуть складатись із різного роду стимулів: літер, цифр, геометричних фігур, текстів та ін. Задача досліджуваного полягає в пошуку заданого стимулу серед інших і фіксації його на бланку.

Показником вимірювальної характеристики уваги слугує коефіцієнт точності виконання завдання, який вираховується за формулою Уіппла:

A = (N–r) / (N+p),

де N – загальна кількість викреслених стимулів;

r – кількість неправильно викреслених стимулів;

p – кількість пропущених стимулів.

Найчастіше для дослідження властивостей уваги використовують коректурні проби:

Коректурна проба Бурдона-Анфімова. Вперше запропонована Бурдоном (Bourdon) в 1895р. Використовується для дослідження концентрації та стійкості уваги. Стимульним матеріалом є бланк, де представлені ряди випадкового набору літер. Досліджуваному пропонується викреслювати літери на бланку, виконуючи це на фоні перешкод, які задає експериментатор. Психолог звертає увагу на кількість помилок, темп виконання, розподілення помилок протягом досліду, характер помилок (пропуски окремих літер або рядків, закреслювання інших літер тощо). Існують різноманітні модифікації даного методу.

Коректурна проба Бурдона в модифікації П.А. Рудіка – дослідження концентрації та переключення уваги. Стимульним матеріалом є бланк, де представлені ряди випадкового набору літер. Досліджуваному пропонується викреслювати дві (напр. А,М) або чотири (А,М,К,З) літери. Процедура дослідження така сама як у пробі Бурдона.

Коректурна проба Ландольта – дослідження концентрації, стійкості та переключення уваги у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Ця методика заснована на кільцях французького офтальмолога E.Landolt. Бланк містить випадковий набір кілець з розривами, спрямованими в різні сторони. Процедура проведення така сама як у пробі Бурдона.

Класичні таблиці Шульте – використовують для дослідження темпу сенсомоторних реакцій та характеристик уваги (переключення, розподіл) та характеризує обсяг уваги, зосередженість (відволікання), завищену виснаженість за гіперстенічним або гіпостенічним типом, впрацьовуваність. Стимульним матеріалом є таблиці, на яких у випадковому порядку розташовані числа від 1 до 25. Досліджуваному необхідно знаходити числа по порядку, кожне показувати та називати вголос. При цьому фіксується час виконання завдання.

Таблиця Шульте в модифікації Ф.Д.Горбова – дослідження переключення уваги. Стимульним матеріалом є таблиця, на якій у випадковому порядку розташовані числа від 1 до 25 чорного кольору, від 1 до 24 червоного кольору. Досліджуваному необхідно: 1) знаходити числа чорного кольору в порядку зростання; 2) знаходити числа червоного кольору в порядку спадання; 3) знаходити числа чорного та червоного кольорів поперемінно, причому чорні – в порядку зростання, а червоні – в порядку спадання.

Методика П’єрона-Рузера. Використовують для дослідження рівня концентрації уваги. Стимульним матеріалом є бланк з геометричними фігурами. Досліджуваному необхідно розташувати в цих фігурах такі знаки: у квадрат – плюс, у трикутник – мінус, у коло – нічого, у ромб – крапочку.

Рахунок та відлік за Крепеліним. Дану методику використовують для дослідження переключення уваги, а також працездатності. На спеціальних бланках розташовані стовпчики цифр, досліджуваному пропонується почергова зміна операцій складання та віднімання, записувати результат необхідно на бланку. Досліджуваний повинен пам’ятати, що якщо в першому рядку він додавав числа, то в другому – необхідно віднімати. Після виконання завдання необхідно звернути увагу на кількість помилок, їх розподіл, обсяг виконаного завдання, темп, здатність до переключення, тобто робити висновок про працездатність (виснаження, впрацьовуваність), розлади уваги.